*у вашій країні історію вчити - як рибу ловити: ніколи не знаєш, що витягнеш*
Метамодернізм - це читати вогкий, брудний і військовий сюжет під боком з м'яким гусем, розуміючи що трошки під дальшим боком відбувається той самий вогкий і брудний сюжет в реальності. Метамодернізм - це заплутатися в парадоксальності парадоксів і розумінні як влаштований цей світ.
Але в книзі Інтернат Жадану нікого не шкода, тому він змушує свого слабохарактерного і невизначеного героя пройти боротьбу, в першу чергу, проти себе.
*ну так, слабак, не зумів, не стало терпіння боротися з цілим світом*
Спочатку Паша не розуміє чому це воюють проти нього, адже він просто вчитель, а потім:
*як я не помітив, що мої учні тепер воюють проти мене?*
І якщо в інтернетах пишуть, що образ інтернату - це наше суспільство, то виходить що Паша одна з його частин. Але відчувається так, що Паша і є суспільство. Аморфне саме по собі, але стає зрілим з кожною новою деталлю.
*сьогодні я навчусь любити й сприймати цей світ таким, яким він є. і він, світ, хай теж вчиться мене любити*
Я так і не підібрала схожого фільму під цю книгу, але часто згадувала про "Кіборги". І якщо з останніми я жалкувала, що так довго ігнорувала існування твору, то тут я дуже рада, що про "Інтернат" я дізналась тільки зараз. Інакше я не знаю якби я пережила 24 лютого.
*Паша встигає відчути її тонкі кісточки, тонку обручку й нігті - такі ламані, ніби вона робила важку роботу. Скажімо, чистила рибу. Або вибиралася із власної могили*
Та в кінці автор дійсно всіх пожалів, хоча дуже старався нагадати, що нікого не шкода. Паша перетворюється в Пашку, хоча після пережитого він має стати солідним Павлом. Або взагалі не бути. Але дитяча любов як тепло польової кухні, як серце великої любові. І запах рідних простирадл.
*кожен сам вирішує, що робити, з ким бути. Кожен - сам за себе*
