Я бачу, вас цікавить пітьма
бентежить
засмоктує
лякає
захоплює
виштовхує
ховає
Та срати, грати! Тут можна зібрати бінго зі слів, що робить людська пітьма, а точніше байдужість, з цілим світом.
"Звичне світосприйняття - це "непоганий я в такому ж стерпному світі"".
І хоча сам автор навіть в інтерв'ю наголошує, шо це книга про вибір, але мені вона про другий шанс. Завжди залишається право на помилку та необачність, яким би чорно-білим не був світ. Та ніколи не має місця байдужості.
"Єдина причина, з якої Андрюха дожив до своїх тридцяти, не ступивши за край цього світу, - це те, що світ теж був лайно".
Я не вмію виділяти жанри, але для мене це не фікшн. Це міфично-містично (привіт, Хароне-Харитоне!), -детективно (я знала, що Звіром не може бути той перший), -фантастичний (ненавиджу, що я сама собі проспойлерила, включивши відео літклубу 1991 на всього лише сотій сторінці) трилер.
До речі, у мене не відбувся "метч" з іншою книгою або фільмом, але я читала під "Лінію Маннергейма" у своїй голові. А де твоя лінія долі, де?
Світ виникає зі світла й пітьми.
Справжня історія твориться дітьми.
Ммм, а цей вайб маленького містечка, де на "верхніх колах" щось відбувається, ділиться і вирішується, а на "менших" - тільки зневіра й крапля ненависті. Або багато крапель, як в річці Туонь.
"...уявити світ, де роль жорстокого бога грає цукровий завод, де єдина влада - всесильний голова, а справедливість - пияк-дільничий".
І хоч ця пітьма відчувалась липкою багнюкою на ще зовсім нових та хрустких сторінках, моя емпатичність прийняла правила гри та після половини книги навіть не жахалась. Або це не емпатія. Але Христина ж сміялась.
"Кожному своє - це ідеальне виправдання будь-якого зла"
