Шістнадцятирічний Тоні Кінг, після закінчення школи і початку кар'єри на студії Decca Records, стане близьким другом Елтона Джона, розпалить стосунки Джона Леннона і Йоко Оно, буде посередником у сварці Міка Джаггера та Кіта Річардса і проведе час з Фредді Мерк'юрі в останні дні його життя.
Глибока, сповнена щирого тепла і неперевершеної харизми Тоні Кінга книга «Творець смаку», яка щойно вийшла друком у видавництві Лабораторія, змальовує інтимний портрет музичної легенди і непростого світу, в якому він залишив свій особливий відбиток.
Запаркувати Ford Thunderbird задом — завдання не з легких і в найкращі часи. А на вщерть заповненій парковці ресторану в Санта-Моніці це було навіть важче, ніж мало би бути. Усе через мого пасажира, Джона Леннона, який сидів у своїх фірмових круглих окулярах та з короткою стрижкою й душився зі сміху від моїх спроб втулити машину на паркомісце. Схарений із того, що знову неправильно розрахував кути, я вирулив уперед і приготувався спробувати ще раз.
Коли я вже майже закінчив працювати над альбомом Рінго Старра в Лос-Анджелесі, мені подзвонили. Це була Мей Пенґ, Джонова асистентка, як я думав.
— Ми з Джоном прилітаємо завтра до Лос-Анджелеса, — сказала вона, — і він питає, чи не могли б ми зустрітися?
Мей сказала, що вони зупиняються в Havenhurst, якраз за рогом від моєї оселі. Я жив там із Майком Гейзелвудом, якого знав ще з часів AIR.
— Забереш нас о пів на восьму?
Пам’ятаю, як нервував, коли під’їжджав. Я зустрічав Джона час від часу ще з часів ранніх «Бітлз» і знав, яким він буває язикатим. За бажання він легко міг будь-кого поставити на місце й міг бути доволі різким. Але Джон був особливим. Я завжди кажу, що він як Жозе Моурінью серед бітлів — особливий. З ним усі хотіли познайомитися. А гостроту язика компенсували ледь журливі інтонації. Я дивився по ТБ запис концерту, і він так гарно співав перші рядки All You Need Is Love, що влучав прямо в серце. Це до того, чому я хвилювався.
Тож коли я під’їхав і побачив, як він стоїть — пробачте мені цей каламбур — я був у захваті від того, наскільки він зрадів, побачивши мене. Він усміхнувся від вуха до вуха й обійняв
мене. Мені було дуже приємно, але також я думав: «Чому ти зі мною так носишся?». Вони з Мей залізли в Thunderbird, і я повіз нас до ресторану.
Хоча Джон і поводився вкрай люб’язно, чомусь його присутність у моїй машині викликала тривогу. День був особливо спекотний, і мої долоні почали пітніти на кермі. Коли ми під’їхали до парковки ресторану, я нервово глитнув від того, наскільки щільно вона була запаркована. Thunderbird — і так велика машина, а присутність Джона збивала ще більше.
— Щось не так? — спитав Джон, сміючись.
— Не так, — відповів я, — що ти сидиш зі мною в машині.
Що більше я харився, то смішніше було Джону. А що смішніше було Джону, то більше я харився.
— То що ж ти тоді пропонуєш? — спитав Джон.
— Я пропоную вам вийти, піти в ресторан і сісти за столик на моє ім’я, — я глянув на Джона. — А я прийду, коли поставлю машину.
Вони з Мей вийшли, я чекав, поки вони зайдуть всередину й точно на мене не дивитимуться. Щойно це сталося, я розслабився. Перемкнувся на задню передачу й різко заїхав на місце. Коли я приєднався до Джона та Мері, вони реготали на весь зал. Джон дуже сміявся з того, що я виставив його з машини і змусив чекати в ресторані. Можливо, це небагато, але я відчув, що наше щире спілкування почалося саме з цього гумористичного епізоду. І хоча це була ділова вечеря — Джон був вражений тим, що я зробив для альбому Рінго й хотів мене найняти — вона дала початок дружбі. Ми дуже зблизилися, поки я працював на нього.
Матеріали видавництва «Лабораторія»
