20 січня, 2024 рік.
***
хрест у морі гіркий і солоний
шкіра темніє камінням на дні —
риби злітають в повітря босоніж
щоб не ходити по цій землі.
пристосуватися бути народженим —
із каменю і води.
ще раз — риби літають над прірвою
і не лишають свої сліди.
пристосуватися жити як дикий
від смерті-крові-війни.
риби не ходять босоніж тут —
і ти не ходи.
Перегортаючи сторінки свого трохи втомленого нотатника, я натрапила на вірш, який написала 2 роки тому. В той момент він проявився запахом солоної води, наче її набрали у флакон і добавили до нішевого парфуму із запахом моху, шкіри та продавали за тисячу євро в бутіку в Парижі.
Але ж, насправді, це був запах зіпсованої риби, яка ще від ранку обпікалася на сонці десь на скелі біля Атлантики, про яку забувся рибалка, бо він і так вже стільки наловив, що ця одна просто не поміщалася в його відерце (а ще ж потрібно було обережно спуститися, щоб не розсипати всю іншу рибу).
Так от, риба.
Її спина сріблилась на сонці, вона не мала голосу, була народжена в темряві, але завжди пливла до світла.
Я сиділа біля тієї скелі, і, ніколи не читаючи Біблію, загуглила в якому контектсі там пишеться про рибу:
Вiд Марка 6:41-43.
“Взявши п’ять хлібин й дві рибини, Ісус підвів очі до неба й возніс хвалу Богові за їжу. Він розломив хліби і роздав їх Своїм учням, щоб вони нагодували народ. Так само розділив Він між ними усіма й дві рибини. Всі люди поїли й наїлися, а потім учні ще зібрали дванадцять кошиків із залишками їжі.”
Так от, риба.
Спочатку вона відкидалася від скелі, бо каміння було таким розпеченим, що не можливо було лежати. Її луска тріскотіла і диміла від сонця, наче вона вже лежала на сковорідці. Вітер висушував її очі, забираючи останню вологу, так і не давши шансу рибі пристосуватися до земних умов щоб відновитися, воскреснути, розмножитися, або ж, втамувати людський голод.
Її шлях там і закінчувався, це було неминучим. Кілька хвилин мене наповнювала злість до рибалки, я періодично поглядувала на нього і дописувала вірш. Потім закрила блокнот і пішла займатися іншими справами.
Інколи в житті ми і є рибалками, домінуючи над слабкішими, шукаючи вигіднішого, приємнішого, смачнішого, кращого. А інколи — рибами, яких викинуло на розпечений берег, висушило луску та дало обмежену кількість часу щоб адаптуватися до нових умов. У цьому дуальному світі залишається лише одна спільна умова — “вижити насолоджуючись життям”.
Так от, риби не ходять босоніж тут — і ти не ходи.
#нарис
Автор: Аліна Вержиківська
Instagram платформи: Papier Rouge
Платформа: papierrouge.com
Платформа відкриває Open Call для митців з 1 вересня до 1 жовтня. Перша колекційна публікація буде представлена як окремий розділ на онлайн-платформі Papier Rouge.
