!АВАРІЙНИЙ СИГНАЛ! Партійна реформа або смерть.
Серія публікацій Facebook Vira Nanivska.
Разом з Євген Дзюменко, Андрій Морозовський.
Inspired by Denys Malkov, Vyshnevetskyi Pavlo.
Як в демократичних, так в тоталітарних державах, політичне державне управління здійснюється спеціально підготовленими кадрами. Однак, в новій демократичній Україні жодна демократична партія навіть не говорить про системну підготовку партійних кадрів для державного управління.
У нинішньому світі існують два паралельні процеси підготовки непартійних кадрів для державного управління та управління економікою: академічна підготовка державного управління в університетах та спеціальна професійна підготовка у навчальних закладах при кабінетах міністрів, при прем’єрах, при президентах (ENA у Франції, Федеративна академія державного управління в Німеччині при федеративному уряді, Школа державної служби при кабміні в Канаді, ВПШ у СРСР, Академія державного управління при ЦК в Китаї).
В Україні ці два процеси, академічний та професійний, не розділені. Так, Національна академія державного управління надає усі можливі наукові ступені, створює нові додаткові наукові ступені, такі як “Доктор філософії у сфері державного управління” та одночасно відповідає за професійну підготовку державних службовців на посаду.
Внаслідок чого маємо лише імітацію бурхливої діяльності в обидвох напрямках.
“Заборона” на партійне управління державою. Коли в Україні говорять про державне управління, то управлінські кадри ніколи не пов'язують з партійними кадрами.
Хоча абсолютною істиною є той факт, що в Україні усі важливі державні рішення є політичними, тому що приймаються партіями у Верховній Раді. В Україні вважається правильним, щоб кадри для державного управління були не політичні партійні, а професійні експертні. Хоча “професійні та експертні” кадри поняття не мають, яким чином найкращі експертні рекомендації втілити через політичний процес. Тимчасом політичні партії, які тільки політичним процесом і займаються, не мають системного відношення до державної політики після короткого періоду виборчих обіцянок. Найважчою проблемою для державного управління є, безумовно, реформи, які для виборця були і залишаються політичними сиротами. Наприклад, медична реформа.
