Готуючи до оприлюднення добірку робіт пані Віри, ми обговорювали з нею різні варіанти назв. Зупинились на такому варіанті: поділити тексти на дві частини — створене до відновлення Української незалежності буде зватись «Старі тексти про реформи», а твори останніх понад 30 років, відповідно, «Нові…».
До «Старих текстів про реформи» увійшли дисертація пані Віри про моральне виховання дітей у Японії, післямова до радянського видання книги «Дитячий садок в Японії» та стаття «Анатомія тоталітарної свідомості» про становлення школи в СРСР. Природно, такий перелік може викликати питання щодо відповідності назви: яким боком японська та радянська шкільна та дошкільна освіта стосуються реформ?
Зв'язок є, хоча й потребує пояснення. Україна вже 32 роки реформується. Натомість, кількість успішних реформ можна перелічити на пальцях однієї руки. Трансформація війни у повномасштабну тому не стала каталізатором ефективних реформ і досі, півтора роки після 24 лютого 2022 року. Щоразу після виборів приходять нові реформатори з обіцянками жити по новому вже сьогодні, пророкують кінець епохи всього поганого, але Україна не стає «Східноєвропейським економічним тигром».
Найпростіше казати про «менталітет» та національні особливості. На цьому, зазвичай, дискусія закінчується, тому що така перешкода вважається нездоланною або такою, що потребує забагато часу на вирішення. Також згадують про усюдисущу корупцію. Тут «рецепти» знаходяться швидше: звільнити поганих чиновників і призначити добрих і чесних, найкращі з яких — «технократи». Але диво: з часом нові обличчя, в тому числі технократичні, так само стають потрапляють у корупційні скандали.
Чимало прогалин перешкоджають успіху реформ. Одна з них: під «реформою» в нас розуміють «готовий законопроєкт». За відсутності пропозиції реформи як політичного плана дій (policy agenda) та проведення публічних консультацій, де визначені та висловлені позиції всіх зацікавлених сторін, такі реформістські законопроєкти здебільшого незрозумілі та непродумані. Найчастіше забувають про те, що крім нормативних і бюджетних змін потрібне навчання чиновницького апарату. Про це більш детально йдеться у новіших роботах Віри Нанівської.
Відсутність культури публічного обговорення для висловлення точок зору та обрання найкращих варіантів рішень — наслідок радянського ідеологічного виховання. На це чітко вказує стаття «Анатомія тоталітарної свідомості», яка викриває ціннісні засади радянської школи.
Натомість дисертація про моральне виховання та досвід виховання у дитячих садках Японії показують, що в індивідуумів можна формувати суспільно корисні моделі поведінки та навички. Японське економічне диво багато в чому стало можливим за рахунок виховання «ідеального працівника», починаючи ще з дитячого садка. І це не навчальний експеримент, а цілеспрямована державна політика країни.
Сподіваюсь, вивчення найкращих практик Японії та розуміння глибинних причин неготовності суспільства до роботи над реформами у демократичний спосіб допоможуть зрушити з місця процеси розбудови нової України.
