Сталося те, що рано чи пізно мало статися. Усі очікували цього. Заклад «Про пиріжки» закрився.
Вони були першими на виліт серед усіх кіосків нашого ринку.
Справи в них ішли не дуже — і їхні конкуренти це добре розуміли.
На вітрині був напис: «Ми знаємо про пиріжечки все». Може, вони й знають, але не роблять, як знають. Чи так знають... «Ми знаємо про пиріжечки все, але вам не скажемо».
Я був у тому закладі. З плюсів — там майже немає відвідувачів, і можна спокійно посидіти, почитати. Я прийшов туди зі своєю кавою і замовив пиріжок(!). Мене обслуговувала дивна жінка. Вона поклала моє замовлення в микрохвильовку. Дві хвилини чекаю на стільці за стійкою біля вікна, три. Підходжу до каси. Пані, немов уперше мене бачить:
— Що для вас?
— Ну, так мій пиріжок...
— Який?
— Який ви поклали розігріватися...
— А, точно!
Він вже вистиг...
Я не наївся і замовив ще один. Вона знову забула... Цього разу — витягти з мікрохвильовки. Він був гарячий, як пекло. Я чекав цілу вічність, поки його можна буде їсти.
У цієї жінки пам'ять, як в акваріумної рибки.
«Ми знаємо про пиріжки все, але нічого не пам'ятаємо...»
Залишається «Перша пекарня», «Твій чебурек», «Шаурма Бро», «Донерна 24», «Чебурек мі»(цікава назва, правда?), «Чебурек UA», «Пекарня»(просто пекарня, не перша), Sushi Family, Pіzza day(пізадей, куди ж без них!), Sushistory, Fast Kebab, Doner House й Times, де є опція перекусити круасаном за 250 грн... «Млинець смажить вафлю», на жаль, теж закрились... Це ще я не згадав усі заклади, у яких можна придбати готову їжу, але немає місця, щоб її їсти... Наприклад, «Шашличний движ».
І це тільки в районі, де колись був старий ринок. Біля «Варусу» свої закусочні...
Хто наступний на вибування?
Не хочеться про це думати.
Нехай буде все, як є.
З яким серцем залишають наш район «Про пиріжки»? «Дякую, це був чудовий час і гарний досвід, але нам треба рухатися далі...» або — «Ну й жеріть свої чебуреки, немов на вокзалі в 90-их! Обмежені периферійці! Не захотіли пиріжкового різноманіття, менше тіста, більше начинки...»
Хтось буде сумувати за ними? Я, скоріше за все, ні. Пиріжок, який я з'їв там, ще довго хотів повернутися назад, додому...
Чи запитають у них: «А куди ви переїжджаєте? Де вас шукати? Я не зможу без ваших пиріжків!.. Я буду їздити хоч на Західний заради них!..»
Давайте влаштуємо прощальну вечірку! Усі продавці закриють свої магазини, усі покупці припинять купувати. Напечете пиріжків... «Чіз енд вайн» принесуть вина... Відсвяткуємо вашу недовгу присутність на нашому жорстокому, але милому районі.
Чи хтось радіє їхньому закриттю? «Ха-ха, невдахи! Котіться звідси зі своїми біляшами! Ми тут їмо мелти й боули. Ой, сам не поняв, що сказав!..»
Чи хтось насторожено думає: «Я наступний...»? Чому все неодмінно має закінчуватися? І так раптово, так боляче... Чому не може тривати вічно? «Пиріжечки»... Ви були жахливі, але я вас любив... Ви були частиною нашої великої, недружньої, химерної родини...
Я би хотів бути істориком торгових рядів Лівобережного-3. Я пам'ятаю, що де було. І знаю, що де буде... (Жартую, цього не знає ніхто.)
У мене була би своя будочка на ринку, десь поруч із туалетом. На віконечці висів би напис: «Історична довідка — 50 грн. Екскурсія ринком — 150».
Наприклад:
— Добрий день, а що раніше було на місці «Трикотажу з Узбекистану»?
— О!.. Ця історія розпочалася, коли ще...
Змінюються магазини. Зникають наливочні. Люди стають вибагливіші, зліші, вразливіші. Що на нас чекає?..
