Історія чудових знімків Славутича.
Зимове місто на плівкових фото, 2017 рік. Прості, немов випадково зняті, зимові, з такою зимовою сонливістю.
Цього настрою вже не існує, бо далі був ковід, повномасштабнк вторгнення, мітинг спротиву, блекаути. Змінились в першу чергу ми. І зараз тільки можемо вдивлятись в те минуле, щоб загадати як було і якими були ми.
Авторка цих фото Катерина Тихоненко. І ось історія як це було знято.
- Я була у Славутичі кілька разів у 2017-2019 і усі вони повʼязані с фестивалем кіно та урбаністики 86 - каже авторка.
- Чорно-біла серія світлин була зроблена взимку 2018го року. Тоді ми з колегою з нашої газети про мистецтво і культуру "ВОНО" готували спецвипуск про фестиваль 86 і поїхали з Києва у розвідку, щоб підготувати журналістський матеріал про вплив фестивалю на життя славутичан. Тоді ще під час інтерв’ювання нас вразила своїм ентузіазмом Арина Старовойтова, місцева активістка і "серце" фестивалю, яка, на жаль, не так давно пішла з життя через тривалу хворобу.
Яким ви відчули місто?
- Знаючи, що у нас буде один день у Славутичі, я взяла із собою свою плівкову камеру-автомат, щоб зафіксувати, яким є місто взимку.
Мене зачарували лінії архітектури та тіні; особливо захопливо було спостерігати за людьми, за їхньою взаємодією із просторами. У Славутича через свій компактний розмір є особливість квартальної забудови, де кожен район - інший, і в кожному з них можна знайти пустоти, які начебто не мають функціональності, але візуально доповнюють житлову архітектуру. Це особливо влучно вдалося схопити у чорно-білому контрасті.
Славутич завжди здавався мені найгарнішим і найутопічнішим містом в Україні. Передивляючись фотографії зараз, мені здається, що це було як уві сні - гуляти спокійним, тихим містом, ловити на собі погляди людей, для яких ми виглядали як прибульці. Славутич дуже люблю і вірю, що він як місто має великий потенціал.
t.me/slavbobry
https://www.facebook.com/share/19edc7MUVn/
