You go down just like Holy Mary
Mary on a, Mary on a cross
Not just another Bloody Mary
Mary on a, Mary on a cross
Коли я дізнався, що Bloober Team будуть робити ремейк Silent Hill 2 це викликало в мене певний рівень здивування, однак причина подібного рішення стала зрозуміла після проходження The Medium – тому що свій власний «Сайлент Хілл» вони вже зробили. Взагалі, студія давно зарекомендувала себе як розробників досить непоганих хорорів, яких вони до цього встигнули випустити аж чотири. Однак жоден з них концептуально не був схожим на The Medium, там використовувались дещо інші прийоми, та й навіть камера була представлена видом від першою особи.
Дана ж гра, в свою чергу, крім звичних для жанру речей запропонувала абсолютно новий елемент, на який навіть отримала патент – розділення екрану та одночасний рендер двох різних світів, що раніше в іграх не зустрічалось (принаймні в такому вигляді, а то Dishonored 2 передає вітання). І подібне рішення це… більше так званий artistic choice, ніж щось життєво необхідне, оскільки використовується воно, в кращому випадку, лише чверть загального хронометражу, тоді як решту часу гра обходиться досить майстерними, але все ж таки більш класичними прийомами.
Технічна частина
Знаючи про рендер одночасно двох зображень я серйозно переймався тим, чи буде в грі нормальна продуктивність, однак вона мене порадувала і на GTX 1060 добру половину часу видавала стабільні 60 FPS, зрозуміло, що під час розділення екрану FPS помітно просідав, майже в два рази, але навіть так більшість часу все було досить стабільно.
Все починається з мертвої дівчини.
Історія
В центрі історії The Medium – дівчина на ім’я Маріанна, яка в ранньому дитинстві втратила свою родину та разом з тим отримала паранормальні здібності, які дозволяли їй бачити інший світ з душами померлих, через що дівчина змінила не одну прийомну родину, поки її не вдочерив Джек – завідувач похоронного бюро, який бачив в здібності героїні не прокляття, а дар. Однак одного дня послуги бюро стали в нагоді вже самому Джеку, і відправивши батька в останню дорогу за допомогою своєї сили Маріанна отримує дзвінок. Невідомий стверджує, що все про неї знає і просить приїхати до покинутого пансіонату «Нива», де потрібна допомога героїні а вона сама зможе дізнатися більше про своє минуле.
Потрапивши до «Ниви» Маріанна зустрічає дух дівчинки на ім’я Журба, якій хоче допомогти, однак в пошуках підказок вперше в своєму житті зустрічає демона, який полює на душі померлих і змушена рятуватися втечею. Втім, пам’ятаючи про Журбу Маріанна не може покинути пансіон а тому все ж таки вирішує з’ясувати, що ж там трапилось та знайти спосіб допомогти душам померлих.
Хоч історія і не дотягує до рівня Сайлент Хіллу, в якого вона запозичує чимало сюжетних ходів, вона досить добре скомпонована з окремих деталей, серед яких зустрічаються як експерименти нацистів та післявоєнне минуле Польщі (а події відбуваються саме на батьківщині розробників), так і більш особисті теми, що стосуються смерті і її прийняття, єдності душі і тіла, проблем батьків і дітей та неможливості завжди рятувати всіх. Багаторівнева структура, яка поступово розкривається ближче до фіналу, постійно тримає в інтризі та змушує будувати свої здогадки стосовно того, що насправді відбулося в пансіоні перед його закриттям і якою була в цьому роль людей, що постійно згадуються. Єдиний мінус історії полягає лише в її відкритому фіналі та кліфхенгері після титрів, що в подібній грі просто недоречно.
Я могла допомагати тисячам душ переходити на інший бік, але коли мова йшла про Джека... Це все одно було пекельно боляче.
Геймплей
Геймплейно перед нами адвенчура з елементами квесту та хорору. Тут пропонується досліджувати локації, знаходити різні ключові предмети, які можна використовувати з інвентаря, та розгадувати прості пазли. Останні варіюються від проявлення фото з правильним порядком та часом використання спеціальних розчинів до вирішення головоломки з осушенням затоплених приміщень.
Однак дійсно незвичними є моменти, коли пазли доводиться вирішувати в розділеному просторі і, при цьому одночасно слідкувати за обома світами. Тут є кілька загальних правил, зокрема, щоб пройти в якесь місце доступ до нього має бути відкритим в обох світах, якщо ж є доступ лише в потойбічному то можна тимчасово «вийти з тіла» і, таким чином, рухатися лише в одному із світів, хоча довго так робити не вдасться. Також є своєрідний аналог енергії, для відновлення джерел якої нерідко доведеться збирати в певних місцях предмети, що пробуджують сильні спогади. В той же час енергія використовується для заряджання електрощитків або ж створення захисного щита від метеликів, яких можна зустріти в грі.
Втім, на вищезгаданій взаємодії з двома світами все не обмежується і розробники створили ще декілька механік, які не дадуть гравцеві занудьгувати протягом гри. Так, наприклад, в деяких епізодах доведеться переміщуватися між світами використовуючи дзеркала та переносячи предмети із одного світу в інший. Або ж можна відзначити епізод, коли переведення стрілок годинника в реальному світі буквально на очах змінює час в потойбічному.
Не обійшлося й без звичних для хорорів хованок та погонь, оскільки той самий демон, якого зустріла Маріанна і якого звуть Паща (взагалі-то це вона, але озвучує її Трой Бейкер), буде переслідувати героїню до самого фіналу, хоч і з’являтиметься нечасто. В той же час блубери не забули про свою роботу в попередніх іграх, а тому тут можна зустріти тріпи з Observer, перебудову простору на манір Layers of Fear та ліс як в Blair Witch, навіть епізод з собакою присутній. Та що вже собака, Маріанна це навіть не єдиний ігровий персонаж.
Повертаючись до концепції двох світів зазначу, що виглядає це і правда круто, однак практичне значення доволі сумнівне, оскільки в грі є лише кілька сцен, які дійсно потребували цього прийому. Також варто сказати про записки і тому подібні речі, що розкривають історію пансіону. Виконані вони непогано, особливо предмети, з яких героїня «зчитує» сліди минулих подій, однак ближче до фіналу звичайних записок навалюють занадто вже багато.
Ти не завжди можеш врятувати всіх, метелику. Повір мені, я знаю.
Аудіовізуал
Було цілком очікувано, що при наявності двох різних світів буде гра на контрастах, а тому якщо в реальному світі ми бачимо покинутий пансіон та супутні будівлі в темних та брудних тонах, то потойбічний світ пропонує доволі яскраву жовту гаму і простір, який радше нагадує поверхню іншої планети. Також в його дизайні складно не помітити захоплення Гігером, а окремі епізоди нагадують попередні ігри студії.
Враховуючи те, що до створення звукового супроводу залучили Акіру Ямаоку, добре відомого за його роботою над серією Сайлент Хілл, та Троя Бейкера, який був не тільки на озвучці але й прийняв участь в записі пісенних композицій, зі звуковою складовою в грі все просто прекрасно.
Взявши звичайні хорор-квести, надихнувшись Сайлент Хіллом та використовуючи ідею з двома світами, розділеними на екрані, Bloober Team вдалося створити дійсно хорошу гру, яка з часом (конкретніше, з виходом більш потужного заліза) буде дарувати тільки приємніший ігровий досвід.
Діагноз – Польський Сайлент Хілл
