Варшава, жовтень 2026 року. Політичний конфлікт, який триває майже одинадцять років, вийшов на новий рівень: поліція оточила Конституційний трибунал, судді опинилися по різні боки протистояння, а президент Кароль Навроцький перервав закордонну поїздку та повернувся до країни.
Що насправді відбувається в Польщі, чому Дональд Туск і Кароль Навроцький опинилися по різні боки конфлікту та до чого це може призвести?
Не просто політична суперечка
Польща, яку тривалий час вважали одним із найважливіших прикладів успішної демократичної трансформації Центральної Європи, зіткнулася з глибоким інституційним протистоянням.
30 жовтня 2026 року ситуація навколо Конституційного трибуналу різко загострилася. На тлі багаторічного конфлікту щодо призначення суддів та легітимності судової системи з'явилася інформація про відсторонення голови Конституційного трибуналу Богдана Свенчковського та його заступника Бартошa Соxанського від виконання обов'язків.
Поліція оточила будівлю суду. Біля установи зібралися прихильники опозиційної партії «Право і справедливість» (PiS). Частина протестувальників прорвала огорожу та кидала предмети в поліцейських. Трьох осіб затримали.
Президент Польщі Кароль Навроцький, який саме прямував із державним візитом до Сенегалу, ухвалив рішення розвернути літак і повернутися до Варшави.
Паралельно політичні сили почали обмінюватися звинуваченнями. Представники опозиції заявили про спробу незаконного захоплення Конституційного трибуналу. Прем'єр-міністр Дональд Туск, навпаки, назвав дії своєї команди частиною процесу відновлення верховенства права.
Але щоб зрозуміти, чому одна з найважливіших держав Європейського Союзу опинилася в такій ситуації, потрібно повернутися на одинадцять років назад.
2015–2023: звідки почався конфлікт
У 2015 році до влади в Польщі прийшла націонал-консервативна партія «Право і справедливість» (PiS), політичним лідером якої є Ярослав Качинський.
Нова влада оголосила масштабну програму реформ, зокрема судової системи.
Офіційна позиція PiS полягала в тому, що судову систему потрібно модернізувати, зробити ефективнішою, позбавити впливу старих політичних еліт та усунути проблеми, які накопичувалися ще з попередніх десятиліть.
Однак спосіб реалізації цих реформ викликав серйозні питання.
Одним із перших центрів протистояння став Конституційний трибунал — орган, який перевіряє відповідність законів Конституції Польщі.
Після парламентських виборів 2015 року виникла суперечка щодо призначення п'ятьох суддів. Попередній парламент уже обрав частину кандидатів, але нова більшість поставила під сумнів ці рішення та призначила власних кандидатів на місця, частина яких уже мала законно обраних суддів.
Це стало початком тривалого конфлікту щодо складу та незалежності Конституційного трибуналу.
У наступні роки PiS продовжила змінювати правила функціонування судової системи. Зміни торкнулися дисциплінарної відповідальності суддів, органів суддівського врядування та порядку призначення суддів.
Уряд стверджував, що реформує неефективну систему. Критики в Польщі та європейських інституціях вважали, що ці зміни посилюють політичний контроль над судовою владою.
Конфлікт вийшов далеко за межі Польщі.
Європейська комісія розпочала юридичні процедури проти Варшави, а Суд Європейського Союзу ухвалював рішення щодо окремих елементів польської судової реформи.
У 2021 році ЄС навіть запровадив штраф у розмірі 1 мільйона євро на день через невиконання Польщею відповідних судових вимог щодо дисциплінарної системи суддів.
Таким чином, питання незалежності польських судів стало не лише внутрішньою політичною проблемою, а й предметом серйозного конфлікту між Варшавою та Брюсселем.
2023 рік: до влади повертається Дональд Туск
На парламентських виборах у жовтні 2023 року PiS втратила можливість сформувати урядову більшість.
До влади прийшла коаліція на чолі з Дональдом Туском — політиком, який раніше вже очолював польський уряд, а також був президентом Європейської ради.
Нова коаліція об'єднала декілька політичних сил — від лівоцентристських до правоцентристських.
Одним із головних пунктів її програми стало відновлення незалежності судової системи та повернення Польщі до повної відповідності європейським стандартам верховенства права.
У 2024 році уряд представив план відповідних реформ. Європейська комісія позитивно оцінила цей напрямок, а Польща отримала можливість розблокувати значні обсяги європейського фінансування, раніше пов'язаного з виконанням вимог щодо верховенства права.
Однак змінити систему виявилося набагато складніше, ніж змінити уряд.
Проблема полягала в тому, що багато ключових посадовців судової системи були призначені за часів попередньої влади, а самі інституції продовжували працювати за правилами, які новий уряд прагнув переглянути.
Туск опинився перед складним завданням: відновити незалежність судів, не створивши при цьому нових юридичних порушень під час спроб скасувати наслідки попередніх реформ.
2025 рік: президентська влада переходить до опозиційного табору
У червні 2025 року в Польщі відбулися президентські вибори.
Перемогу здобув Кароль Навроцький — кандидат, підтриманий партією PiS. Він переміг представника політичного табору Туска Рафала Тшасковського.
Це стало принциповим моментом для польської політичної системи.
Тепер країна мала прем'єр-міністра, який очолював проєвропейську урядову коаліцію, та президента, політично близького до консервативної опозиції.
І тут важливо розуміти особливість польської державної моделі.
Польща — парламентська республіка з безпосередньо обраним президентом, який має реальні конституційні повноваження. Це не суто церемоніальна посада.
Президент має право накладати вето на закони. Для подолання президентського вето в Сеймі необхідні три п'ятих голосів за встановленого Конституцією кворуму. Урядова коаліція Туска такої більшості не має.
Крім того, президент може передати закон на перевірку до Конституційного трибуналу.
Фактично Навроцький отримав інструменти, за допомогою яких може блокувати частину законодавчої програми уряду.
І саме це стало одним із головних чинників подальшого загострення.
2026 рік: боротьба за Конституційний трибунал
У 2026 році конфлікт перемістився безпосередньо всередину Конституційного трибуналу.
Цей орган складається з 15 суддів, яких обирає Сейм на дев'ятирічний термін.
Урядова коаліція почала заповнювати вакантні місця, намагаючись змінити склад установи та забезпечити її повноцінну роботу.
Однак виникла нова проблема: процедура складення присяги суддями.
За польським законодавством судді Конституційного трибуналу складають присягу перед президентом. Кароль Навроцький відмовився прийняти присягу від частини кандидатів, обраних парламентом, посилаючись на сумніви щодо процедури їхнього призначення та відповідності вимогам.
У результаті виникла ситуація, коли парламент вважав суддів обраними, президент не визнавав завершення процедури, а керівництво самого Конституційного трибуналу відмовлялося допускати частину цих людей до розгляду справ.
Це вже не просто суперечка між президентом і прем'єром. Це конфлікт щодо того, хто має право визначати легітимний склад одного з найважливіших конституційних органів держави.
Європейська комісія за демократію через право втручається в дискусію
13 жовтня 2026 року Венеційська комісія Ради Європи опублікувала висновок щодо процедури призначення суддів Конституційного трибуналу.
Її позиція була принциповою: президент повинен приймати присягу суддів, обраних парламентом, і не має права перетворювати цю процедуру на власний додатковий етап відбору кандидатів.
Комісія також зазначила, що якщо президент відмовляється фізично приймати присягу або затягує процедуру, вона може бути завершена без його особистої присутності — за умови дотримання необхідних формальностей та належного передання присяги президенту.
Важливо: висновок Венеційської комісії має рекомендаційний, а не обов'язковий юридичний характер.
Уже 14 жовтня суддя Мацея Берек склав присягу в Сеймі, за участю керівництва парламенту, після чого передав відповідні документи до президентської канцелярії.
Навроцький не визнав таку процедуру достатньою.
Голова Конституційного трибуналу Богдан Свенчковський також відмовлявся допустити частину новообраних суддів до виконання їхніх функцій.
Таким чином, навіть після висновку європейського консультативного органу політичний і юридичний конфлікт не зник.
30 жовтня: ситуація виходить на вулицю
Найгостріша фаза розпочалася 30 жовтня 2026 року.
На сайті Конституційного трибуналу з'явилося повідомлення про відсторонення від виконання службових обов'язків його голови Богдана Свенчковського та заступника Бартошa Соханського строком на один місяць.
Про відповідне рішення повідомила суддя Анна Корвін-Пйотровська, яка заявила, що бере на себе керівництво установою.
Підставами називалися, зокрема, перешкоджання роботі суддів, обраних парламентом, проблеми зі скликанням загальних зборів суддів та можливі порушення під час формування судових колегій.
Однак законність такого рішення відразу опинилася під питанням.
Його автори посилалися на статтю 130 Закону про устрій загальних судів Польщі, яка передбачає можливість тимчасового відсторонення судді від виконання обов'язків у певних обставинах.
Але критики такого підходу звернули увагу на те, що Конституційний трибунал має окремий правовий статус, а застосування до нього цієї норми є спірним.
Зокрема, професор конституційного права Марцін Матчак, який раніше критикував судову політику PiS, публічно поставив під сумнів наявність достатньої юридичної підстави для такого рішення.
Одночасно генеральний прокурор і міністр юстиції Вальдемар Журек повідомив про направлення до Конституційного трибуналу клопотань щодо зняття імунітету зі Свенчковського та Соханського.
Йшлося про п'ять клопотань загальним обсягом 224 сторінки та 50 томів матеріалів справ.
Проте паралельно з'явилася інша версія подій.
В офіційному акаунті Конституційного трибуналу в соціальній мережі X заявили, що сайт установи був незаконно захоплений, Богдан Свенчковський залишається головою, а Анна Корвін-Пйотровська не має статусу судді Конституційного трибуналу.
У повідомленні також пролунали звинувачення в державному перевороті.
Таким чином, фактично з'явилися дві взаємовиключні версії того, хто має право керувати Конституційним трибуналом.
Біля будівлі почали збиратися протестувальники. Поліція посилила охорону, частина демонстрантів намагалася прорвати огорожу. Трьох осіб затримали.
На цьому тлі Кароль Навроцький перервав поїздку до Сенегалу та повернувся до Польщі, заявивши, що в такій ситуації президент повинен перебувати в країні.
Для Польщі це стало одним із найгостріших епізодів політичного протистояння останніх років.
У чому юридична проблема?
Найважливіше в цій історії — не сам факт конфлікту між двома політичними таборами.
Демократичні держави регулярно переживають політичні кризи, зміну урядів та конфлікти між президентами й парламентами.
Проблема починається тоді, коли різні державні інституції перестають визнавати юридичну легітимність рішень одна одної.
У польському випадку маємо одразу декілька рівнів протиріч:
Парламент вважає, що має конституційне право обирати суддів Конституційного трибуналу.
Президент вважає, що процедура присяги не може ігнорувати його конституційну роль.
Керівництво Конституційного трибуналу не визнає частину новообраних суддів та не допускає їх до повноцінної роботи.
Уряд намагається змінити ситуацію, використовуючи законодавчі та адміністративні механізми.
Опозиція звинувачує уряд у перевищенні повноважень і спробі політичного контролю над судом.
Кожна сторона посилається на законність власних дій.
Але саме це і створює небезпечну ситуацію: коли немає загальновизнаного механізму вирішення конфлікту, будь-яке наступне рішення може стати приводом для нової кризи.
Європейський Союз: чому Брюссель уважно стежить за Варшавою
Для Європейського Союзу польська ситуація має особливе значення.
Польща — одна з найбільших держав ЄС, важливий учасник європейської політики та один із ключових партнерів України у сфері безпеки.
Європейські інституції вже багато років стежать за незалежністю польської судової системи.
У грудні 2025 року Суд Європейського Союзу ухвалив важливе рішення: він дійшов висновку, що польський Конституційний трибунал порушив фундаментальні принципи права ЄС і не відповідав вимогам незалежного та неупередженого суду.
Серед причин суд назвав серйозні порушення під час призначення трьох суддів у 2015 році та голови трибуналу у 2016 році.
Це рішення стало додатковим юридичним аргументом для тих, хто вимагав реформування польського Конституційного трибуналу.
Водночас воно не надає уряду необмежених повноважень щодо зміни керівництва суду. Реформування також має відповідати правовим процедурам.
І тут виникає ще одне протиріччя: Європа вимагає від Польщі незалежного судочинства, але сама Польща повинна знайти законний спосіб відновити довіру до інституцій, не створивши нових порушень.
Для Брюсселя важливо не просто те, хто контролює суд, а чи здатна польська держава гарантувати незалежність правосуддя незалежно від того, яка політична сила перебуває при владі.
Що це означає для України?
Для України ця ситуація має не лише політичне, а й практичне значення.
Польща залишається одним із найважливіших партнерів України після початку повномасштабного російського вторгнення.
Через польську територію проходять важливі логістичні маршрути, гуманітарні та військові вантажі. Польща бере участь у формуванні європейської політики щодо України, підтримує санкційні рішення проти Росії та відіграє важливу роль у регіональній безпеці.
Тому тривале внутрішнє протистояння у Варшаві потенційно створює декілька ризиків.
Перший — політична увага.
Коли значна частина політичного ресурсу витрачається на внутрішню боротьбу, уряду складніше зосереджуватися на зовнішньополітичних питаннях.
Другий — передбачуваність польської політики.
Україні важливо мати справу з державою, рішення якої не залежать від кожного нового внутрішнього конфлікту між президентом, парламентом та урядом.
Третій — відносини з Європейським Союзом.
Польща є важливим учасником європейських процесів. Тому її внутрішня політична стабільність впливає і на здатність ЄС узгоджувати спільні рішення.
Однак варто уникати передчасних висновків: сам по собі польський конституційний конфлікт не означає припинення підтримки України або зміни зовнішньополітичного курсу країни.
Це радше ризик для політичної передбачуваності в довгостроковій перспективі.
Куди може привести Польщу цей конфлікт?
Станом на 31 жовтня 2026 року говорити про остаточний результат протистояння зарано.
Але можна виділити декілька можливих сценаріїв.
1. Тривале блокування державних інституцій.
Якщо президент, уряд і керівництво Конституційного трибуналу продовжать не визнавати рішення одне одного, суд може залишатися фактично паралізованим.
Це означатиме подальшу юридичну невизначеність і зниження довіри громадян до державних органів.
2. Політичний компроміс.
Сторони можуть домовитися про єдину процедуру призначення суддів, визнання їхнього статусу та відновлення нормальної роботи Конституційного трибуналу.
Однак для цього потрібна готовність обох політичних таборів відмовитися від частини своїх вимог.
3. Подальша ескалація.
Якщо конфлікт перейде у протистояння між силовими структурами, прокуратурою та судовою системою, ситуація може стати ще складнішою.
У такому випадку кожне нове рішення державного органу ризикуватиме сприйматися як політична дія, а не як виконання закону.
4. Нове політичне перезавантаження.
Майбутні парламентські вибори, зміна політичного балансу або нові законодавчі домовленості можуть змінити конфігурацію протистояння.
Але навіть зміна політичної більшості не гарантує автоматичного розв'язання проблеми, яка накопичувалася більше десяти років.
Головне питання — хто контролює правила?
Польська історія демонструє одну важливу особливість сучасної демократії.
Держава може мати парламент, президента, уряд, суди, вибори та формально незалежні інституції. Але цього недостатньо, якщо політичні сили не погоджуються з базовими правилами функціонування системи.
У 2015 році одна політична сила почала змінювати судову систему, аргументуючи це необхідністю реформ.
У 2023 році інша політична сила прийшла до влади з обіцянкою повернути незалежність правосуддя.
У 2025 році президентська влада перейшла до представника опозиційного табору.
А у 2026 році боротьба за склад і керівництво Конституційного трибуналу вийшла за межі юридичних дискусій та перетворилася на публічне протистояння з участю поліції та протестувальників.
І тепер Польща змушена відповідати на питання, яке набагато важливіше за політичні рейтинги окремих партій:
Чи може демократична держава зберегти незалежність своїх інституцій, якщо кожна нова влада намагається перебудувати їх під власне бачення державного устрою?
Адже незалежність судової системи перевіряється не тоді, коли при владі перебувають політики, з якими ти погоджуєшся.
Вона перевіряється тоді, коли рішення суду не подобаються тим, хто має політичну владу.
І саме це сьогодні є головним випробуванням для Польщі.
Підписуйтесь на мій Facebook
