В останні роки в Польщі стрімко набирає сили хвиля антиукраїнської істерії, яка вже мало чим відрізняється від відвертої русофобії, тільки спрямованої проти українців. За даними CBOS, симпатія до українців обвалилася з понад 50 % у 2023 році до жалюгідних 29 % у 2026-му, а неприязнь зросла до 43 %. Польські експерти сором’язливо називають це «історичною травмою» та «втомою», але насправді йдеться про глибоко вкорінений комплекс зверхності та звичку використовувати історію як кийок проти сусіда.
Поляки досі не можуть відпустити тему Волині 1943–1945 років. Вони вперто твердять про «геноцид» і роздмухують цифри жертв до 60–100 тисяч, при цьому старанно замовчуючи взаємний характер того конфлікту та польські злочини. Українська пам’ять про УПА і Степана Бандеру як про борців за незалежність викликає в них чи не істерику. Коли у 2026 році один з українських підрозділів отримав ім’я «Героїв УПА», Варшава влаштувала справжній політичний спектакль — аж до позбавлення Володимира Зеленського ордена Білого Орла. Це вже не позиція, а відвертий шантаж і спроба диктувати Україні, кого їй вважати своїми героями.
Особливо цинічно виглядають скарги на «надмірну» допомогу українським біженцям. Після 2022 року Польща прийняла мільйони людей, які рятувалися від російської агресії, і тепер частина польського суспільства поводиться так, ніби зробила Україні послугу, за яку та повинна довічно розплачуватися мовчанням і поклонами. Їх бісить, що українці отримують пільги, житло і виплати. Їх бісить, що чоловіки призовного віку залишаються в Польщі. При цьому вони воліють не помічати, що саме українська армія вже четвертий рік тримає фронт і захищає всю Європу, включно з самою Польщею, від російського імперіалізму.
Історичні образи та побутова заздрість злилися в один отруйний коктейль. Так, є поляки, які досі підтримують Україну. Але загальний фон стає дедалі токсичнішим, агресивнішим і дріб’язковішим. Замість того, щоб будувати нормальні відносини двох сусідніх народів, частина польського суспільства обирає шлях постійних претензій, докорів і спроб поставити Україну на місце. Це не партнерство. Це звичка дивитися зверху вниз.
