Террі Пратчетт є одним із найпопулярніших британських письменників, книги якого продані десятками мільйонів копій. В Україні він став відомим після того, як Видавництво Старого Лева почало перекладати його твори. Так, письменник має попит серед наших читачів, але заслуговує Пратчетт значно більшого. У цьому тексті я розповім про свій досвід знайомства з автором, про сенси, які він закладав у свої твори, та про те, як підійти до цієї літературної серії з більше ніж сорока книг. Сподіваюся, що комусь буде цікаво та корисно. Можливо, ви навіть захочете прочитати його роботи та приєднаєтесь до табору пратченутих, тут класно.
Історія мого знайомства з автором
Моє знайомство із сером Террі Пратчеттом відбулося досить спонтанно. Я люблю фентезі й дуже багато чув про цього автора, але довго не наважувався почати читання. Причиною цього було те, що мене відлякувала його манера писати. Фентезі, просякнуте сарказмом, насмішками над суспільством, посиланнями до різних реальних подій — я не міг уявити, як все це може поєднатися в такому жанрі. Ще один факт, який заважав мені почати знайомство з Пратчеттом, полягав у тому, що всесвіт Дискосвіту налічує понад сорок книг. Мені здавалося, що автор писав по типовій конвеєрній схемі: перші книги були успішними, — значить треба писати багато і часто, брати кількістю, а не якістю. Була впевненість, що більшість творів написані абияк, щоб було.
Але все-таки я почав його читати минулої осені, причиною стали два моменти. По-перше, мені дуже сподобалося оформлення книжок від ВСЛ: вони яскраві, з гарними обкладинками, ще й лясе є. По-друге, хотілося прочитати просто задля загального розвитку. Думав собі, що ознайомлюсь з якоюсь книгою, підтверджу свої думки стосовно автора, а потім піду собі далі читати нормальне фентезі. Якби я тоді знав, як сильно помиляюся.
Занурення в Дискосвіт я почав із хронологічно першої книги у цьому всесвіті — “Колір магії”. Мені це здалося логічним. Після прочитання не виникло якогось “вау-ефекту”. Історія була просто набором насмішок над жанровими кліше. Гумору було багато, але я не вважав його якимось надто смішним. Світ здавався пласким (ха-ха-ха) та нецікавим. Проте було в цій історії щось таке невловиме, що змушувало дати цьому світу ще один шанс. Водночас я розумів, що, можливо, автор тільки розписувався, оскільки це перший роман. Як виявилось, моя думка була вірною.
Після “Кольору магії” я взяв собі ще дві книги з різних циклів. Це були “Право на чари” та “Варта! Варта!”. Другу вважали однією з найкращих робіт Пратчетта, тому й почав з неї. І тут сталося страшне: я був просто зачарований цією книгою, від якої просто неможливо було відірватися. Колоритні персонажі, цікаве місце подій, тонкий гумор, який змушував сміятися вголос не один і не два рази, сенси, які автор хотів передати —це все справило на мене неймовірне враження. Після цього я вже не міг відлипнути від Дискосвіту та героїв, які його населяють. Потім пішла ще одна книга, потім ще, ще та ще. Зрештою Террі Пратчетт став моїм улюбленим автором, а його вигаданий світ, по суті, моєю другою домівкою.
Гумор та несправедливість
Тепер хотілося б поговорити про творчість Террі Пратчетта та її особливості, чому ж вона так мені сподобалась. Але спершу трошки контексту. Події книг про Дискосвід відбуваються буквально на пласкій планеті, яку тримають на собі слони, а вони своєю чергою стоять на великій черепасі. Сам Дискосвіт насиляє безліч рас: гноми, тролі, дракони, люди та інші класичні представники фентезійних світів. Спочатку може здаватися, що все доволі звичайнісіньке й нудне. Але потім ви починаєте читати — і цей казковий вигаданий світ перестає бути таким вже й уявним. Відразу можна провести паралелі із нашим рідним світом. У цьому і є головна ідея творчості Террі Пратчетта: зробити фентезі, яке б торкалося актуальних проблем нашого суспільства. Сам автор казав, що написання романів по Дискосвіту не схоже на звичайне письменництво. Це більше нагадує журналістику, коли ти просто описуєш події, що сталися деякий час тому.
Такий підхід до творчості робить щось неймовірне. Ти читаєш фентезі, але при цьому постійно бачиш ситуації, які є характерними для нас, з якими ми стикаємося майже кожного дня. Через це твори Пратчетта достатньо легко сприймаються, ти відразу звикаєш до світу, який створив автор, а потім повертаєшся туди, як до себе додому. Окремо скажу про персонажів, які населяють Дискосвіт. Кожен із них, навіть другорядний, являє собою комплексну особистість, яка має свої особливості та погляди на життя. Усі вони написані дуже яскраво, тому за ними цікаво спостерігати. Наприклад, є офіцер поліції, який максимально відповідально підходить до своїх обов’язків (що є для всіх незвичним явищем). У нього взагалі відсутнє почуття гумору та сприйняття сарказму. Водночас він харизматичний і може порозумітися з будь-якою істотою. З іншого боку, маємо чарівника-невдаху, який боїться всього на світі, але при цьому завжди потрапляє в небезпечні ситуації. І таких персонажів купа. У кожному циклі є свої головні герої, які мають неповторні риси характеру та перебувають у різних обставинах. Такі герої в поєднанні з гарним почуттям гумору автора створюють максимально живий світ, який може бути не надто детальним та пропрацьованим, але ти в нього віриш.
Проте Пратчетт це не тільки гумор та насмішки над класичним фентезі. Через жарти він намагається донести до нас важливі речі, на які ми можемо не звертати уваги. Автор ділиться з нами своїм баченням суспільних проблем та просто дає ненав’язливі життєві поради. Багато ідей, які він висловлював у своїх творах, актуальні й зараз, хоча деяким романам по Дискосвіту вже майже 40 років. З цього можна зробити висновок, що творчість Пратчетта випередила час. Він звертав увагу на велику кількість проблем, наприклад, у романі “Право на чари” (1987 р.) автор торкається питання прав жінок у суспільстві. За сюжетом дівчинка Еск отримує магічні здібності й хоче стати чарівницею, але жінкам у цьому світі можна займатися тільки відьомством, чари є виключною компетенцією чоловіків. Не згодившись із такою несправедливістю, Еск вирушає до місцевої школи магії, щоб довести, що жінки також мають право чаклувати. У циклі про варту Пратчетт підіймає проблему бюрократії та діяльності органів влади. Через комічні ситуації намагається показати недосконалість владного механізму.
Окремо хочу зупинитися на циклі романів про Смерть, тому що вважаю його найбільш важливим. Головним героєм історій, як ви вже здогадалися, є цей самий похмурий жнець (тут він чоловічого роду). Він ключовий персонажем у цьому світі. Але у Пратчетта Смерть не є чимось страшним. Це просто істота, що робить свою роботу та намагається зрозуміти світ (а також любить котів та каррі). Цим автор хоче донести до людей, що не треба боятися смерті, вона є природною та неминучою. І мені ця позиція дуже подобається.
Підсумовуючи цей розділ, хочеться сказати, що Пратчетт говорить про дуже актуальні та серйозні речі, але не боїться над ними жартувати, не намагається нас повчати чи переконувати. І це підкупає. Проте у його творах все-таки відчувається агресія, невдоволення щодо несправедливості сучасного світу. Видно, що ця людина мала сильну позицію та переконання, хотіла змінити світ на краще. І, мені здається, своїми творами він зміг це зробити.
Як читати Пратчетта?
Почати знайомство з творчістю Террі Пратчетта може бути складно. Припустімо, що ви вирішили спробувати зануритися в Дискосвіт, змирилися з великою кількістю книжок, але з’являється ще одна проблема: з чого почати читати, у якій послідовності? З цим питанням ви йдете в наш улюблений інтернет, бачите схему порядку читання романів — і відмовляєтесь їх читати.
Так було в мене. Що ж нам робити? Все дуже просто. Читайте в тому порядку, який вам подобається, ви нічого не втратите. Хочете читати в хронології — будь ласка, хочете по циклам — проблем немає, хочете просто взяти першу-ліпшу книжку, тому що вам сподобалася обкладинка, — ваше діло. Хронологія не відіграє великого значення при знайомстві із цим всесвітом. Тут навіть більшість книг всередині циклу не мають значного зв'язку, кожну можна читати як самостійну історію. Звичайно, там можуть траплятися персонажі з минулих творів чи посилання на події, які відбувалися раніше, але це не завадить вам насолодитися книгою і все зрозуміти.
Якщо говорити про цикли Дискосвіту, можна виділити наступні:
Цикл “Ринсвінд”;
Цикл “Відьми” та “Тіфані”;
Цикл “Смерть”;
Цикл “Варта”;
Цикл “Мокр фон Губперук”;
Також є 6 позациклових романів, що розповідають окремі історії, які мало пов’язані з подіями основних циклів.
Багато хто починає читати романи саме в хронологічній послідовності, що логічно. Але я б цього робити не радив. Як вже казав раніше, перші твори Пратчетта достатньо посередні, це така собі проба пера, яка не репрезентує весь талант автора. Я раджу починати знайомство з циклу про Варту, першим твором якого є “Варта! Варта!”. Чому саме він? На мою думку, ця робота є квінтесенцією творчості сера Террі. Тут зібрано все найкраще, що представлено у його книжках: влучний гумор, актуальний соціальний коментар, яскраві персонажі, що запам'ятовуються. Я часто і щиро сміявся впродовж всієї книги. А персонажі Моркви, Ваймза, Ноббі та інших викликали багато позитивних емоцій. Окремо слід сказати, що цей цикл є досить камерним, події відбуваються в одному місті під назвою Анк-Морпорк. Можу сказати, що це одна із найкращих фентезійних локацій в літературі. Місто максимально живе, цікаве та різноманітне, по суті, його можна назвати окремим персонажем історії. Ну а ще в кожній книзі присутня доволі простенька, але цікава детективна лінія.
На цьому в мене все. Сподіваюся, що комусь було цікаво. Читайте Пратчетта, він дійсно класний та дотепний автор, і я хочу, щоб в Україні письменник набув тої популярності, якої заслуговує. Якщо хтось вже знайомий з його творчістю, пишіть в коментарі про ваші улюблені книги по Дискосвіту. Буде цікаво поговорити на цю тему. Бережіть себе та не забувайте донатити на ЗСУ. Па-па.
