Гадаю, що я не єдина кого з дитинства вчили, що писати у книжках категорично НЕ МОЖНА. Ти зіпсуєш книжку; як після тебе буде хтось інший читати; для чого ті твої каракулі та підкреслення… Вийнятками були підручники, адже у них можна було підкреслювати, але тільки олівцем, а краще виписати собі на окремий листочок. Окрім просто виховання, дані “тези” просувалися ще через те, що більшість книжок у дитинстві ти береш у бібліотеці. Ти ж не будеш писати не у своїй книжці. От ти і виростаєш з думкою, що коментувати та підкреслювати цитати у книжці ЗАБОРОНЕНО.
Вперше я зіштовхнулася з тим, що хтось пише у книжці - BookTube. Описати моє обурення в той момент складно. Як вони взагалі посміли “споганити” книжку, так ж не можна.
Поступово я звикла до думки, що існують люди, які ведуть діалог з книжкою. Скажу навіть так - мені захотілося самій спробувати. Але постулати про недоторканність книги були все ще зі мною. Тому бажання то в мене виникло, а от щось написати було страшно.
Все змінилося коли мені подарували книжку Ростислава Семківа “Як читати класиків”. Повинна одразу зазначити, що я дуже скептично ставлюся до літератури в якій намагаються розумними словами розказати як тобі треба жити, досягнути успіху чи навіть читати. Такі книжки я називаю - переливання пустого в порожнє. “Як читати класиків” я одразу віднесла до цієї категорії, але оскільки мені її подарували, так і бути - прочитаю. Але щоб мені не було нудно читати, я вирішила, що буду робити їдкі коментарі у книжці. З думкою - вона ж мені і так не сподобається - сміливо вз’яла ручку та пішла “псувати” книжку. Зараз можна по коментарях прослідкувати як мій скептицизм поступово перетворювася на захоплення.
Дана книжка точно варує того, щоб її прочитати. Дуже багато речей вона допомагає переосмислити та дає дійсно важливі поради. І це все написано не зарозумілим просвітницьким тоном, а легко та жартома. Для себе ж я винесла три правила для читання:
1. Можна не дочитувати книжку, якщо вона тобі не подобається;
2. Нормально читати довго, не всі читають одну книжку в тиждень;
3. Писати у книжках не тільки можна, а навіть потрібно.
Також я зрозуміла, що писати одразу в книжці та ще й ручкою точно не для мене. Тому я закупилася стікерами-закладками (благо почерк у мене дрібний, і одне речення на ньому точно помісться), прозорими стікерами та олівцем. Все - я готова писати у книжках!
На даний момент, в мене є дві книжки з моїми коментарями (якщо не враховувати “Як читати класиків”). І це зовсім різні досвіди.
У першій книжці я підтримувала та переживала за героїв. Будувала теорії, як буде розвиватися сюжет. Та й просто отримувала колосальне задоволення просто реагуючи на події чи жарти. А от з другою книжкою все було складніше. Ніби і коментую, але без запалу. Описи в ній неймовірні, а деякі слова хочеться смакувати як цукерочки, але все рівно щось не так. Справа була в тому, що головний герой мене страшенно бісив, а у своїх записах я намагалася бути культурною та чемною. Все змінилося коли я дозволила собі не стримуватися і матюкатися та поливати брудом персонажів. Після цього я із задоволення вела діалог з книжкою, та не погоджувалася з діями персонажів.
Хочу зробити невеличкий підсумок. Я точно буду продовжувати писати у книжках, можливо, згодом мені не будуть потрібні навіть стікери для цього. Коли ти коментуєш книжку, це новий рівень взаємодії з автором та персонажами. І просте та банальне - це дуже цікаво, особливо перечитувати те що ти написав.
