Фермер, бізнесмен і власник футбольного клубу «Інгулець» пояснює, чому футбол став "цирком", посівна — лотереєю, а Україна досі тримається лише на людях, а не на системі
В інтерв’ю СтопКору аграрій Олександр Поворознюк чесно розповів про провальний врожай, загрозу голоду, бездіяльність чиновників, рейдерські атаки та політичні ігри у футболі. Без фільтрів і дипломатії — про реальність українського села у воєнний час. Детальніше — у матеріалі Ігоря Хмурого.
Цьогорічне літо стало справжнім шоком для аграріїв по всій Україні. Посуха, яка накрила центральні та південні регіони, знищила врожаї практично повністю. Там, де раніше росла кукурудза, тепер сухе стерня. Там, де планували зібрати гречку, — перекопані поля.
Олександр Поворознюк, керівник агрофірми з Кіровоградщини, зізнається: за понад два десятиліття у сільському господарстві він не пам’ятає подібного.
"Це перший рік, що урожай пшениці — її немає. Взяли 10 на круг, але якість… Я більше 10 років фермер, і такої не було, щоб клейковина була за 20 і більше 20. Ну це просто нонсенс", — каже він.
Врятувала ситуацію лише інтуїція: минулорічні запаси зберегли не лише господарство, а й дали можливість забезпечити село продовольством. Поворознюк впровадив локальну модель продовольчої безпеки: кожен, хто здає 100 кг пшениці, отримує хліб з місцевої пекарні впродовж року.
"Такого хліба, як у нас, спробуйте знайти — нема ніде. Ми виставляємо цю пшеницю на хліб. Щоб людям був хліб", — пояснює аграрій.
Але навіть така ініціатива не може перекрити загальнонаціональну катастрофу. Пшениця — низькоросла, соняшник — до колін, а дощів із травня не було жодного.
Інші культури також у критичному стані. За словами Поворознюка, другий рік поспіль в його регіоні не сіють ріпак — надто великі ризики. Якщо до 1 вересня не пройдуть дощі — не сіяти взагалі.
"Я хлопцям говорю: в окопах важче. Все нормально, переживемо. Але якщо не буде підтримки — буде голод", — додає він.
Попри катастрофічну ситуацію з врожаєм, офіційні прогнози аграрного міністерства залишаються оптимістичними. У кабінетах звітують про мільйони тонн, незважаючи на реальні обсяги, які бачать фермери на полях.
"Міністр агрополітики ще восени рапортував, що 12 мільйонів тонн ми зберемо. Поїдь, подивись по регіонах, хоч поїдь! Вони або в Києві ходять по асфальту і забувають, що під асфальтом є грішна земля", — обурюється Олександр Поворознюк.
Він не приховує розчарування від того, як уряд відсторонено реагує на реальні виклики. Прогнози — відсторонені, статистика — недостовірна. А на місцях — господарства, які вимушені переорювати поля, бо нічого збирати.
"Ти даєш такі прогнози. Ну ти хоч по великим підприємствам подивися, як там пшениця сходить! Хоч по полям проїдься! Ну хіба не видно, що немає розвитку?!"
Ситуацію ускладнює ще один фактор: трейдерські контракти на експорт зерна. Часто вже підписані й невідворотні. Якщо влада не втрутиться, якісне зерно може просто виїхати з країни.
"Якщо наше правительство, наш міністр не заборонить вивіз якісного зерна за кордон — буде дійсно голод".
На цьому тлі — глибока тривога за майбутнє. За словами Поворознюка, урожаю пшениці в багатьох регіонах або немає, або вона низької якості. А це означає одне: на ринку залишиться фуражне зерно, яке не придатне для випічки.
Малий фермер — під загрозою зникнення
Один неврожайний рік ще можна витримати. Але другий поспіль — уже для багатьох вирок. Особливо для невеликих фермерських господарств, які не мають резервів, технічних можливостей чи обігових коштів.
"Якщо ще один рік — то будуть всі здаватися в полон. Це або залізти в борги, або все кинути", — прогнозує Поворознюк.
За його словами, більшість дрібних фермерів змушена брати кредити під високі відсотки. І навіть ті, хто не користувався позиками, все одно рано чи пізно змушені будуть влізти у борги, аби провести наступну посівну.
"Засуха була. На кредити все зроблено добре. Якщо не на кредити — то наступні жнива все рівно треба кредитувати. А як посіяти, якщо нема грошей?"
Головна загроза — це не просто фінансові труднощі, а повна втрата стимулу залишатися в агросекторі. Якщо господарство обробляє 10–20 гектарів і втрачає все — то повертатися вже нема з чим.
Поворознюк визнає: великі агропідприємства ще можуть "вивезти" один складний сезон. Десь вгадали з термінами посіву, десь хоч трохи вродило. Але для малого фермера помилка — фатальна.
"Ми ще рік одержимо. Це вже другий такий рік. А як буде далі? Все в руках Божих".
Спадок, який хочуть поділити: Яковишин, Приходько і рейдерські тіні
Після смерті відомого аграрія Леоніда Яковишина в інформаційному полі з’явилось багато чуток: що буде з його агроімперією? Чи втримається вона? І хто вже тепер розглядає її як об’єкт для поділу?
Олександр Поворознюк згадує Яковишина з великою повагою.
"Я б його взагалі поставив на перше місце в Україні — по людяності. Він дуже порядна, нормальна людина. Скільки він зробив — не зробив ніхто", — говорить він.
Та саме після смерті таких особистостей, як Яковишин, часто й починається найнебезпечніше. Поворознюк відкрито заявляє про потенційну загрозу для спадку з боку народного депутата Артема Приходька. Його він називає жадібним і схильним до махінацій.
"Повірте, Приходько, знаючи його жадність до грошей, не залишить це все в спокої. Він буде все робити, щоб приватизувати хазяйство. Він не витримає — звик жити за кордоном і в спокої. Його доведуть — і він продасть", — припускає фермер.
Ця заява — не просто суб'єктивна думка. За словами Поворознюка, у бізнес-середовищі вже ширяться розмови, що Приходько "поклав око" на активи Яковишина. І, маючи серйозну підтримку в політичних та силових структурах, цілком здатен реалізувати задумане.
"Це другий Остап Бендер. Якщо його не посадили за 200 мільйонів, які він вивів через Китай, — не посадять ніколи. Він схему придумає. І буде в тіні. Я не я, і хата не моя. Але це все буде він".
Рейдерство в обличчях: іменні костюми, підроблені документи та тітушки
Слова про те, що аграрний бізнес в Україні — це не лише про врожай, а й про боротьбу за землю, Олександр Поворознюк підтверджує власним досвідом. Він уже стикався з класичними схемами рейдерського захоплення. І не один раз.
Один з найяскравіших епізодів — 2011 рік. За його словами, тоді спроба віджати господарство мала вигляд кримінального серіалу: люди у костюмах, фальшиві боргові зобов’язання, реєстраційні махінації і підтримка з боку силовиків.
"Поля косять. Під'їжджає лисий в костюмчику, в галстуку, з папкою. Каже: "Треба віддавати". А я йому: "Я ні в кого нічого не позичав! Покажіть мені договір! Чотири мільйони якимось Сидорчукам винен? Звідки це взяли?"
За документами, його паї вже нібито були переоформлені на іншу фірму. Але сам фермер про це дізнався, коли на його землі вже працювала чужа техніка. Все було зроблено через виконавче провадження, яке ґрунтувалося на фіктивному боргу.
"Беремо список, йдемо до реєстратора — а воно моє! Слухайте, мої паї — я їх не можу зрозуміти. Договори оренди є! Але в реєстрі — вже не мої".
Ситуацію вдалося зупинити лише завдяки жорсткій позиції місцевої поліції.
"Поліція приїхала, упакували 10 чоловік у автобус. Тітушки порозбігалися. А хто приїхав у райвідділ рятувати їх? Зам. начальника СБУ, зам. прокурора області! Виручати тітушок!"
Поворознюк переконаний: така ситуація була можлива в епоху, коли міністерства й правоохоронці часто працювали "під когось". Але навіть зараз рейдерські спроби не зникли — просто стали мати дещо інакший вигляд.
Клуб без прибутку: про футбол, мільйони і розчарування
Футбольний клуб "Інгулець", який став для Олександра Поворознюка "четвертою дитиною", — це не бізнес. Це віра, емоції і, зрештою, боротьба за справедливість у системі, яка, за його словами, давно перестала бути чесною.
"Взагалі прибутку немає ніякого. Щоб клуб грав — треба два мільйони доларів на рік", — пояснює він.
Зарплатна відомість "Інгульця" — 2,5 мільйона гривень щомісяця. А ще — готелі, переїзди, екіпірування, оренда стадіонів. Частково витрати покриваються за рахунок виплат від УЄФА, але це крапля в морі. Наприклад, рік участі клубу в єврокубках приніс трохи більше мільйона.
Єдиний варіант для прибутку — продати талановитого гравця. Але такі випадки поодинокі.
"Ми продали одного у "Полісся", вони — в "Інтернаціонал" в Америку за два мільйони. У нас було 10%. Це все, що ми заробили", — розповідає Поворознюк.
Футбол як політика: Кудрявцев, піар і система без майбутнього
Футбол в Україні, за словами Поворознюка, давно перестав бути інструментом розвитку — і став або піар-проєктом, або схемою. Яскравий приклад — футбольний клуб Кудрявцева, який за кілька років пройшов шлях від аматорів до УПЛ.
"Честь і хвала, що вони вийшли. Але це клуб без майбутнього. Це піар, це тимчасово", — відверто заявляє Поворознюк.
Він сам через це проходив, коли хотів придбати готовий клуб або зробити свою команду на міській основі. І добре розуміє, як працюють політичні ігри у футболі. Пригадує історію, коли муніципальний клуб давався у користування підприємцю — але з умовами.
"Все муніципальне: стадіон, поля, роздягальні. Але — будеш говорити те, що я хочу, будеш підтримувати. Не будеш — шукай поле в селі", — згадує він про розмову з чиновниками у Чернігові.
Футбол, каже Поворознюк, часто використовується як інструмент перед виборами. Саме тому, на його думку, подібні проєкти — як у Кудрявцева — з’являються раптово і так само раптово зникають.
"Хтось хоче стати народним депутатом — от і створюється команда. Потім усе забудеться, і все піде", — прогнозує він.
При цьому відсутність інфраструктури, баз, системної роботи з молоддю лише посилює деградацію. Навіть у його власному клубі гравці втекли, бо боялися проходити військово-лікарську комісію.
"Я сказав: проходите ВЛК — отримуєте бронь. Але вони повтікали. Бо їм сказали: все вирішить президент Кудрявцев. Ну, значить, є у нього можливості…"
"УАФ — це не футбол". Деградація системи і відраза до гри, яку колись любив
Щодня Поворознюк усе менше бачить себе у футболі. Каже: хочеться просто подарувати клуб комусь, хто його збереже для дітей у Петровому. Бо для себе вже не бачить сенсу продовжувати.
"У мене Інгулець — це як четверта дитина. Але з таким відношенням… Хочеться просто його подарувати, аби тільки в Петровому діти займались футболом", — зізнається він.
Причина — не лише в грошах, а в системі, яка, на його думку, знищує все живе. Особливо — арбітраж. Суддівські рішення, які, за його словами, були спрямовані проти "Інгульця", стали останньою краплею.
Попри абсурдність ситуації, клуб Поворознюка встановив рекорд: воротар Паламарчук відбив найбільше пенальті в історії УПЛ.
"Наш воротар — перший в історії України, який відбив стільки пенальті підряд. Хай хтось повторить!"
Але навіть це не додає оптимізму, коли національна збірна пропускає офіційні матчі… через візи.
"Збірна України жіноча не виїхала на офіційну гру. Бо візи не встигли взяти. Ви уявляєте? При якому президенті УАФ це було?"
Поворознюк особливо обурений діями Андрія Шевченка, нинішнього керівника УАФ.
"Павелко вкрав — окей. Але він хоч не отримував зарплати. А Шевченко отримує три з половиною мільйони в місяць. Під час війни! Невже тобі мало? Ну як це не соромно?"
За його словами, саме через таке керівництво український футбол опустився до найнижчого рівня за останні два десятиліття:
"Ми дожили до того, що в Лізі чемпіонів від України взагалі ніхто не грає. У рейтингу — нас уже росія переганяє. А вона навіть не грає".
Попри все, хліб буде. І віра буде. Бо хлопцям в окопах важче
Попри втрати, посуху, несправедливість, рейдерство, зради у футболі й байдужість чиновників, Олександр Поворознюк залишається людиною, яка тримається на вірі в прості речі: хліб, землю, працю і тих, хто сьогодні захищає країну.
"Я не плачу, не нию, все добре. Хлопцям в окопах важче. Все буде добре. Все одно Україна переможе", — каже він.
Для нього зараз головне — підтримка тих, хто тримає фронт. Усе інше — буде. Можливо, не цього року. Можливо, не з цим урожаєм. Але буде.
"Не це. Його більше не купимо — на слідуючий купимо. Але хлопцям треба допомагати. Все, що є — тільки для них".
"Я все говорив і говорю: хлопцям в окопах важче. Ми переживемо. Переживемо все".
