Автор: By Maksym Beznosiuk and Thom Reilly | The Atlantic
Переклад: https://t.me/in_factum
Світ здебільшого стежить за російсько-українською війною через рух лінії фронту. Але за цією лінією Москва будує щось довговічніше — приховану державу всередині України. На окупованих частинах Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей російські інституції поступово витісняють українські й перекроюють повсякденне життя людей.
Школи навчають за російськими програмами. Офіційні документи, передусім обов'язкові російські паспорти, прив'язують мешканців до російської держави. Доступ до житла й державних послуг регулюють російські системи. 13 червня Володимир Путін заявив російським чиновникам, що до 2030 року Москва має інтегрувати ці українські території в єдиний правовий, економічний, освітній, культурний та інформаційний простір Росії. Мета — зробити окупацію постійною: щоб українське громадянське життя було важко зберегти, а російську владу — важко скасувати.
Цей курс з'явився ще до повномасштабного вторгнення. Першим полігоном для нього став Крим після анексії 2014 року. Москва швидко нав'язала кримчанам російське громадянство. Без російських документів, найчастіше паспорта, стало неможливо влаштуватися на роботу чи отримати базові послуги. На півострові запровадили російське законодавство, а українські інституції замінили російськими.
Території, окуповані після вторгнення 2022 року, підкорити було складніше. На сході країни зосереджені великі промислові об'єкти, там живуть сотні тисяч людей, які вважають себе українцями, і діють мережі руху опору. Спочатку Москва покладалася переважно на окупаційні адміністрації, військовий примус та імпровізовані заходи. Та згодом вона вибудувала міцнішу систему, щоб прикувати ці території до російської держави.
Російська адміністративна система поширилася на всю окуповану частину України. Там заявляють про свою юрисдикцію російські федеральні суди, а повноваження мають російські податкові, міграційні, силові та військові структури. 2025 року Москва підключила окупаційні адміністрації до системи моніторингу під назвою «Дашборд губернатора». Вона в реальному часі відстежує будівельні проєкти, бюджети й виконання управлінських вимог по всій Росії.
Одна з цілей такої інтеграції — відрізати окуповані території від Києва й поставити їхніх мешканців під жорсткий російський нагляд і контроль. Українців змушують отримувати російські паспорти. Без них не можна отримувати пенсію, працювати, мати соціальні виплати чи навчатися. Навіть мобільним зв'язком не скористаєшся: місцеві оператори тепер видають SIM-картки лише за російськими документами. Молодий чоловік, який виїхав із Херсонської області, бо боявся затримання за проукраїнські погляди або мобілізації до російської армії, розповів, як його змусили отримати російський паспорт.
«Мені приставили пістолет до голови», — сказав він.
Багато українців в окупації переконалися, що незалежна Україна для них недосяжна. Росія забрала, замінила або зробила непридатними українські документи, які мали мешканці. 24-річна Софія з окупованого Донецька розповіла, що окупаційна влада постійно повторювала людям: Київ вас покинув, і паспорти тепер видаватиме тільки Москва. Без документів Софія почувалася в пастці. За її словами, Росія «була єдиним місцем, куди я могла легально поїхати», хоча жити там вона не хотіла.
Для чоловіків віком від 18 до 65 років російське громадянство означає військовий облік і покарання за ухилення. З лютого 2022 року до кінця 2025 року російська армія, грубо порушуючи міжнародне гуманітарне право, примусово мобілізувала близько 50 000 українців, щоб ті воювали проти власної країни.
Водночас Росія систематично відбирає в українців майно. Багато людей, що втекли з окупованих територій, залишили там нерухомість. Частину їхніх домівок визнали безхазяйними або незареєстрованими — це відкриває шлях до конфіскації. Щоб зберегти майно, власники мають до кінця року перереєструвати його за російським законодавством. А для цього потрібне російське громадянство й особиста присутність на окупованій території.
З 2024 року російська влада конфіскувала або включила до переліку на конфіскацію щонайменше 34 000 об'єктів нерухомості, що належать громадянам України. Частину цих помешкань уже почали передавати росіянам, яких заохочують переселятися на окуповані території. За наявними даними, мета — довести кількість росіян там до мільйона до 2045 року. Цього року окупаційна влада почала передавати росіянам українські земельні ділянки. Перевагу надають військовим і тим, хто підписав контракт з армією.
Держава, яку Москва будує на окупованих землях, ізольованіша й бідніша за ту, від якої ці землі відірвали. З 2022 року Москва відрізає окуповані регіони від українського інформаційного простору: блокує незалежні медіа, обмежує месенджери, замінює комунікаційну інфраструктуру мережами під російським контролем. Сотні українських і незалежних сайтів недоступні, а доступ до Telegram, WhatsApp і VPN для мешканців ускладнений.
З 2022 року Москва вклала мільярди доларів у «відбудову» окупованих територій. Офіційно ці гроші мали піти на житло, дороги й державні послуги. Насправді ж вони живили корупційні схеми патронажу та викачування ресурсів.
Москва розбудовує інфраструктуру, яка служить військовим цілям, тоді як умови життя цивільних погіршуються. Близько 90% промислових підприємств на окупованих територіях закрили або перепрофілювали. Багато українських заводів увійшли до російського оборонно-промислового комплексу. Шахти, машинобудівні, металургійні та хімічні підприємства Москва реквізувала для військових потреб.
З 2023 року Москва розширює дорожню й портову інфраструктуру для військової логістики та вивезення ресурсів. На залізниці витрачено близько 425 мільйонів доларів. Зокрема, прокладено нові маршрути, віддаленіші від фронту, щоб доставляти своїм військам боєприпаси й техніку. Окуповані порти Маріуполя та Бердянська Росія включила до своєї морської мережі й вивозить через них зерно, енергоносії, корисні копалини та інші товари — до Росії й інших країн. Лише 2025 року Москва вивезла з окупованих територій понад 2 мільйони тонн зерна.
Мілітаризація економіки в цих регіонах залишила українцям мало робочих місць і низькі зарплати. Мешканець окупованої Луганщини розповів, що багато чоловіків свідомо обирають тимчасову або неофіційну роботу. Причина одна: «Офіційне працевлаштування — це пряма дорога до військкомату».
Погіршення економічної ситуації загострює соціальну напругу. Багато мешканців говорять про відчай і відчуття «застиглого часу». Одна людина з Херсонської області назвала це «моральним виснаженням» від окупації. Інша сказала: «Краще живуть ті, хто співпрацює з окупаційною владою». Водночас росіяни, яких завозять на ці території, за наявними даними, отримують значно більше за місцевих.
У Кремлі розуміють, що українці, які живуть у таких умовах, потенційно ворожі. Тому окупаційна влада застосовує підхід, який деякі її представники називають «превентивним усуненням загроз». Він виходить з того, що більшість цивільних нелояльні, і навіть пасивну незгоду вважає загрозою безпеці. Signal, українські застосунки й медіа, проукраїнські Telegram-канали чи підозрілі контакти в телефоні можуть привернути увагу, а іноді закінчуються затриманням або побиттям. За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини, з лютого 2022 року до серпня 2025 року російські окупаційні сили затримали близько 15 000 цивільних. Реальна кількість, імовірно, значно більша.
Тож українці вдаються до самоцензури. Багато хто видаляє з пристроїв усе, що пов'язане з Україною, або бере в дорогу другий телефон. Дехто уникає розмов у громадських місцях, бо боїться доносу й затримання. Мешканка окупованої частини Запоріжжя сказала: «У телефоні не має бути нічого зайвого, щоб не було зайвих запитань».
В окупації живуть близько 1,6 мільйона українських дітей. Їхнє ідеологічне виховання Росія зробила державним пріоритетом. Мета — русифікувати дітей і виховати з них майбутніх солдатів.
Школи на окупованих територіях прищеплюють ворожість до України й Заходу та звеличують російські державні символи. Викладати українською заборонено. Мешканка окупованої Херсонщини розповіла, що «все, що нагадує про Україну, навіть кольори, суворо заборонено». Володимир, молодий херсонець, розповів, що шкільне керівництво й російські представники застерігали учнів від вільних висловлювань, спротиву окупації та спілкування з родичами в Україні чи за кордоном. Цього року Москва запровадила нову програму на всіх рівнях — від дитсадка до університету. Вона має зміцнювати російську ідентичність і прославляти «захисників батьківщини», зокрема учасників війни проти України.
Водночас Москва поширила на окуповані території патріотичні молодіжні організації воєнного спрямування. Кількість їхніх членів стрімко зростає. «Мене ніхто не питав, чи хочу я вступати до російської молодіжної організації, — розповів Володимир. — Було так: "Ти, ти, ти і ти — сьогодні ж вступаєте"».
«Рух перших», який часто називають наступником радянської піонерії, налічує на окупованих територіях понад пів мільйона учасників. «Юнармія», яку Путін назвав «школою життя», — щонайменше 44 000. Мережа центрів військово-спортивної підготовки й патріотичного виховання «ВОЇН» з 2024 року охопила щонайменше 10 000 молодих людей. Ці організації працюють під пильним наглядом Кремля і навіть самого Путіна. Дітей, деяким лише шість років, і молодь учать поводитися зі зброєю, надавати тактичну медичну допомогу, керувати дронами, виживати, вести розвідку та снайперську стрільбу.
Оксана виїхала з окупації з Херсонщини разом із родиною, коли на її синів почали все більше тиснути, щоб ті долучилися до російської військової системи. За її словами, у школах навчальні предмети відсунули на другий план заради мілітаризації та ідеологічної обробки.
«На першому місці — військова підготовка. На другому — пропаганда, — каже вона. — Уже з дитсадка вчать маршувати».
Для дитини в окупації чотири роки — достатній час, щоб змінити ідентичність: вивчити чи забути мову, визначити освіту, коло друзів і плани на майбутнє. Для тих, хто живе під російською окупацією з 2014 року, це вже не тимчасове потрясіння. Це досвід, що сформував їхнє життя. Дитина, якій було шість, коли Росія вперше окупувала Крим і частину Донбасу, сьогодні доросла людина, яка ніколи не жила в Україні.
Інституції, які Росія збудувала за лінією фронту, міцніють. Для Росії це фундамент анексії. Для України — перешкода, навіть якщо Київ колись поверне ці території.
Російська ідеологічна обробка й примус можуть стати проблемою безпеки, яка переживе будь-яке перемир'я. І кожен рік існування російських інституцій ускладнює українцям відновлення суверенітету, возз'єднання родин, повернення майна та можливість дати молоді справжнє відчуття належності до своєї країни.
