З мого особистого досвіду є речі, які треба знати про позивні на війні.
1. Ти їх сам собі не вибираєш.
2. Чим крутіший і більш грізний позивний, тим більша ймовірність того, що боєць ідіот. Або не ідіот, але десь в якомусь випадку він конкретно лоханувся. Жодного Рембо, Хижака, Берсерка і тому подібне адекватного не зустрічав. В кращому випадку за цим стоїть пиздець яка тупа історія.
Тож, позивні у моїх побратимів...
Байрактар.
Це воїн легенда. Легенда тому, що піти в сзч, проїбати 100к зп на повію, попастись всп і потім втекти з всп за кілька годин до того, як тебе від них має забрати твій командир — це талант. А, і вміння знайти алкоголь в любій лісопосадці — то треба з цим народитись. Ех такий розвідник міг би бути.
Чого Байрактар, спитаєте? Тут все просто.
Він якось прийшов налиганий після наряду, виліз на двоярусне ліжко. І в абсолютній тиші, ще хроплячи з того ліжка і гупнувся на підлогу. Ще й хлопців налякав. Так його після того і прозвали Байрактаром.
Генерал.
Повністю позивний: Генерал-Адмірал-Алладін не закріпився. Так ми головного сержанта взводу і кликали. Він перший час вічно ходив з журналами і кожний вечір задрочував нас ставити підписи. І на весь цей армійський кретинизм завжди відповідав: це армія. Деколи пробував у грузинський акцент: ета а-ра-мііі-я.
Нато.
Один мій побратим на стільки взяв близько до серця необхідність армійської реформи, що кожне своє невдоволення починав: а от по натівських стандартах...
Заїбав нас тим так, сил вже слухати не було. Натівські стандарти це, натівські стандарти то. Кожний ранок, обід і вечір. Так і причепилось.
Ношпа.
Медикиня наша пояснила просто. Бойовий медик рятує життя, а не здоровʼя.
- Я вам, блять, не сімейний лікар, болячки ваші лікувати. Що тебе там болить? Випий Ношпу.
Іноді мені здається, крім турнікетів і ношпи в неї в аптечці більше нічорта не було. Ношпою вона лікувала все.
Борода.
Це стандартно власник найбільш густої бороди. Або: найперший бородатий воїн в батальйоні.
Балу.
Це стандартно, грубий/лінивий тіп, який постійно чілить. Похавати згущеного молока, лягти поспати — солдат спить, війна іде. Але визнаю: в момент коли треба — Балумбала наш воював, як має бути.
Батя.
То майже всюди є такий воїн. Переважно в роках і з пузом. Все вміє, все знає.
Знайти пасіку і надерибанити звідти меду — пффф.
Набраконьєрити риби десь на ставі маскувальними стіками — хуйня питання.
Припахати ціле відділення то чистити на уху, якою можна нагодувати всю роту — раз плюнути.
- Вань, поїж супу!
- Бать, дякую, не голодний.
- Я не питаю чи ти голодний. Сідай, їж!
У нас в роті Батя часто брав функцію з виховання Байрактара. Іноді навіть успішно.
Професор.
Переважно, худий тіп в окулярах. При тому справжнім професором чи навіть мати вищу освіту для позивного не обовʼязково.
Молочник. Або ще Лактоза.
- Блять, а що молока вже більше нема?
Кожний ранок в розміщенні так з нами вітався наш перший комвзводу. Він міг тим молоком запивати все. Він, власне, його сам і випивав.
Писар.
Один з бійців травмував ногу, що не міг нормально ходити. То відправили його на ксп, де командир роти в ту ж мить доручив йому знати всі зразки рапортів і помагати воїнам, аби рапорти не завертались. Наш Писарчук прокачався до того, коли міг не просто замість тебе правильно написати рапорт, а ще й підробити всі потрібні тобі підписи.
Пейн.
Тут просто. В чувака прізвище Біль, а командир його вирішив повийобуватись знанням англійської.
Совість.
Самий правильний (і від того бісячий) воїн на моїй памʼяті. Не пʼє, не курить, не матюкається. А якщо ти щось з цього робиш — тобі має бути соромно.
Розмовляє тихо, виважено і чистою українською. Нею ж він тебе доведе до істерики, доводячи, що ти «несвідомий» українець.
Цегла.
Я не знаю достеменно історію цього позивного.
Запитав у одного його побратима: а чого Цегла?
- Бо в ньго хлібальник — проситься раз перевалити цеглою, — без жодних роздумів відповів побратим.
