Часто ми вважаємо, що знаємо та розуміємо це життя. Ми впевненні, що нам зійдуть з рук ті солодощі на ніч, смажена їжа щодня та тригодинний сон на постійній основі. У нас часто виникає думка: "Ой, від одного разу нічого не буде!" Але ж цю фразу ми говоримо собі ледве не кожен день.
Коли читаємо інформацію про нову хворобу чи війну, чи аварію, то чомусь нам здається, що це стосується інших людей, а не особисто нас.
А коли дивимось документальні фільми, триллери, комедії чи інші жанри (окрім фентезі та фантастики)? Чи проводимо ми паралель з реальним життям? З нашою повсякденністю? Чи аналізуємо ми ймовірність тої чи іншої події із фільмі/серіалу щодо наших реалій?
Або ж навпаки, чому ми після перегляду фільму впевененні, що показане в ньому 100% правда? Наприклад, що щоб пограбувати банк, достатньо лиш будь-якої пов'язки на очі, крику :"Гроші до сумки", та помахів зброєю? Чи віримо, що одна людина можу впоратись із шістьма із заплющеними очима? Або ж моє улюблене: ми віримо, що щоб схуднути остатньо випити чарівну пігулку, бо про це сказав Лікар Пілюлькін.
Чому люди завжди впадають у крайнощі? Чому ми відстороненні або надто самовпевненні або надто тупі?
