У 22-му та 23-му роках я збирав список прочитаного з мікровідгуками. Після перерви в один рік продовжую цю справу, але вже з меншою кількістю книжок.
Список книжок (від найкращих в моєму рейтингу):
Шахмати для дибілів – Михайло Бриних ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐
Надзвичайна гостинність. Як перевершити очікування клієнтів – Вілл Ґідара ⭐️⭐️⭐️⭐️
Мистецтво роману – Мілан Кундера ⭐️⭐️⭐️⭐️
Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння – Мері Енн Шеффер ⭐️⭐️⭐️⭐️
The Practice: Shipping Creative Work – Сет Годін ⭐️⭐️⭐️⭐️
Сила запитань. Як ефективно комунікувати та переконувати інших – Трей Ґауді
Як бути стоїком. Антична філософія для сучасного життя – Массімо Пільюччі ⭐️⭐️⭐️⭐
The Answer Is No – Фредрік Бакман ⭐️⭐️⭐️
Наша Європа – Оксана Забужко ⭐️⭐️⭐️
Трилогія – Юн Фоссе ⭐️⭐️⭐️
Культура під тиском від ООО/ОООО – Борис Філоненко
Шахмати для дибілів – Михайло Бриних ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐
Напевно, найкраще, що я прочитав цього року. Мальчік Міша з доктором Падлюччо отримує настанови, як грати в шахи.
Лучче подивимось уважно на коня. Це єдина шахматна фігура, яка задумана деміургами іменно коньом, а не ослом чи ще якоюсь тягловою силою. І ходить він як конь — тут теж усе ясно. Може стрибать туда-сюда, аби тільки нашлась для нього вільна клетка. Но за цією зовнішньою простотою криєцця одна таїнствіна властивість, що позволяє глянуть на пресполніне задорного іржання животне под преломльонним буквою «те» улом. Діло в тому, що сила коня найбільше залежить (по сравненію з другими фігурами) від того, де він стоїть. В углу — це жалкій поні, декоратівна лашадка, в якої всі мислі тіки про те, шоб пожать да поспать, і ніякого бойового духа і кровавих вспишок у зрачках. Стоячи в углу, конь може пригнуть тіки на дві клетки — та й то недалеко і єслі сраженіє розгортаєцця на іншому участку доскі, — і толку від нього, то з ромашкі польової. Но варто коню занять одну з центральних клеток — і це вже зовсім інша картіна. Ето мустанг буланного тіпа. Із ноздрей його валить дим, а із пасті – пламя і потоки сери. Він весь складається із жажди битви й усім своїм тевтонським нутром питаецця винюхать вражеського караля. Із-под копит ого лине стон і проляті остановлених і повержених пішаків, а всі остальні фігури тихо казяцця від такої приті. Саме в коня закладена метафора, виражающа природу спеаїно совсіга тусуйся в центрі, шоб побільше мозолити людям глаза, зиркай на всі сторони і будь готовий пригнути не тіки в світле будуще, но й ошатнуцця вижидатільно в засаду. Що більше клеток перед тобою, то більше шансів не облажацця.
Написана вся суржиком – спочатку трохи незвично читати, а потім отправляєшся в цей прєкрасний мір шахмат, фігур, гамбітів, та насладжаєшся історією!
Дуже приємно, що ВСЛ перевидали її, бо інакше цей шидевр я точно навіть не знайшов би :)
До речі, цей автор перекладав найпопулярніші книжки Павлюка та Казаріна на українську, і написав «Шидеври вкраїнської літератури» та «Шидеври світової літератури», які я планую хоч десь дістати, або слухати в аудіо голосом Астаф’євої.
Надзвичайна гостинність. Як перевершити очікування клієнтів – Вілл Ґідара
Книжку написав американський ресторатор, про його історію відкриття ресторанів, про персональні підходи у сфері обслуговування та як вони розрулювали проблемні моменти в обслуговуванні.
Вразила історія про те, як у них є окрема людина, яка займається ОСІНТОМ та шукає в соцмережах фото людей, які забронювали столики. За годину до візиту хостес вивчає ці фото, щоб звернутися відразу по імені. Напевно, у нас колись це зможе закривати експіренза – залишилось ще поставити десь камери за 100 метрів до закладу, і буде вау-вау!
Мистецтво роману – Мілан Кундера
Мені цікаво читати про те, як автори пишуть свої книжки. Колись схожу книжку я прочитав у Муракамі (Novelist as a Vocation), схожа є у Кінга, і ось Кундера також. Це сім текстів, які він написав 40-50 років тому, де аналізує Кафку, Сервантеса та приходить до думки, що роль роману – захистити людство від забуття.
Поки стартапери
, який вичитуватиме тексти та щось пропонуватиме, завжди приємно почитати людей, про що вони думають, а не ревʼю від AI-контенту
Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння – Мері Енн Шеффер
Письменниця шукає сюжет для своєї нової книжки, і їй пише незнайомець з острова Ґернсі. Між ними зав’язується переписка, і далі письменниця починає дізнаватися про книжковий клуб, про історії людей, які жили в роки німецької окупації, та які проживали різні емоції в цих листах. Дуже тепла книжка, попри складну тему, яка перекликається прямо зараз.
The Practice: Shipping Creative Work – Сет Годін
Після прочитання однієї з моїх найулюбленіших «The Creative Act: A Way of Being», я все ще намагаюся шукати щось досить з есе у такому ж форматі.
Це до двох сотень невеликих блог-постів абсолютно про все на світі, але які мають спільну тему – креативну роботу. Я навіть виписував цитати звідти.
Як бути стоїком. Антична філософія для сучасного життя – Массімо Пільюччі
Зараз уже сотні таких книжок з такою темою, але тоді чомусь обрав цю. Книжка в категорії тих, які приємно було прочитати, щось відклалось, але вже через пів року я абсолютно нічого з неї не памʼятаю, окрім уявних розмов з Епіктетом :)
The Answer Is No – Фредрік Бакман
Коротенька та дуже тепла книга Бакмана, яку можна прочитати за пару годин про мужика, який любить самотність та щоб його світ залишив у спокої. Це історія, коли він знаходить пательню біля контейнера зі сміттям, і починає розслідувати розслідувати, хто її залишив замість того щоб прибрати її.
Мені дуже подобається ранній Бакман, а зараз, знаючи його патерни для написання сюжету, вже стає трошки менше магії, хоч і все одно приємно його читати.
Наша Європа – Оксана Забужко
Досить короткий (десь на 100 сторінок) набір есе від Забужко, написаних після 22-го року, на тему українсько-російської війни та культурного контексту. Я раніше публікував цитати з її «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Баг-Емса», а тут вже не доберусь до цієї книжки фізично. Оверол, якщо подобаються інші книжки Забужко – ця теж сподобається :)
Трилогія – Юн Фоссе
Проза, яка отримала Нобелівську премію з літератури 2023 року. Пара не має власного будинку, ходить містом по будинках у пошуках прихистку, і це також про пошук сенсу життя. Незвичний формат, бо книжка написана одним великим реченням, і через описи відчувається повільність та певний медитативний настрій.
Культура під тиском від ООО/ОООО – Борис Філоненко
Дуже гарна рецензія на Сенсорі, бо мені чомусь вона не відгукнулася.
Дізнався про «Фонтан виснаження» у Харкові, який був на виставці у Відні у 2024 році. Коли пропала вода у Харкові в 90-х роках, тоді Маков створив скульптуру. Лійки були символом влади, а порожня лійка — це про безвладдя.
