Продовження циклу статтей на тему технічного опису ракети Р-3С
Третій відсік ракети
Бойова частина ракети
БЧ ракети потрібна для ураження винищувачів, тактичних і стратегічних бомбардувальників противника. Ураження цілі здійснюється осколками, отриманими дробленням корпусу БЧ під час вибуху і фугасною дією. Бойова частина забезпечена двома детонаторами: контактним, що спрацьовує в разі прямого влучання, і неконтактним, що реагує на теплове випромінювання цілі. Контактний детонатор розташовується в другому відсіку ракети, неконтактний - у четвертому.
Корпус бойової частини має циліндричну форму і складається з оболонки з припаяними до неї дном (1) і горловиною (6). Усередині корпусу міститься вибухова речовина (ВВ) (9), залита в пластмасову оболонку (3). Вибухова речовина ТГАФ-5 — це сплав із гексогену, тротилу та алюмінієвого порошку. Для забезпечення безпеки під час спорядження та експлуатації бойової частини заряд ВВ з боку горловини має тротилову пробку (5). Спорядження корпусу ВВ проводиться через горловину.
Пластмасова оболонка має приблизно 1240 пірамідальних заглиблень, що чергуються з прямокутними майданчиками. Поглиблення в оболонці під час вибуху бойової частини спричиняють кумулятивний ефект і формування заданої кількості осколків практично однакової маси і розмірів. У дно корпусу БЧ впаяний стакан (10), в якому розміщується запобіжно-виконавчий механізм контактного детонатора, закріплений на рульовому відсіку. Горловина корпусу закривається кришкою зі склянкою (8). У цю склянку входить запобіжно-виконавчий механізм неконтактного детонатора.
Для кріплення бойової частини до сусідніх відсіків використовуються чотири притискачі (12). Притиски утримуються на гвинтах (11). Під час вкручування гвинтів притискачі притягуються до внутрішньої поверхні розточок дна і горловини, і при цьому клиноподібна частина заходить за буртики відповідних розточок сусідніх відсіків. Під час відкручування гвинтів притискачі віджимаються пружинами (2).
Четвертий відсік ракети
Неконтактний оптичний детонатор
Неконтактний детонатор розташовується між бойовою частиною і двигуном і являє собою нерозбірну герметичну конструкцію, що є самостійним відсіком ракети. Детонатор, реагуючи на теплове випромінювання цілі, ініціює підрив бойової частини під час прольоту ракети поблизу цілі або самоліквідацію ракети в разі промаху.
До складу детонатора входять:
Електронно-оптичний блок,
Батарея електроживлення,
Запобіжно-виконавчий механізм (ЗВМ).
Електронно-оптичний блок здійснює прийом і перетворення теплового випромінювання цілі та видачу в необхідний момент сигналу на вогневий ланцюг ЗВМ. Батарея електроживлення є хімічним джерелом струму. Одна з її особливостей полягає в тому, що за нормальних температур її електроліт перебуває у твердому стані. Це забезпечує її збереження під час тривалого зберігання. Для приведення батареї в дію електроліт має бути розплавлений. Тому батарея забезпечена піротехнічним нагрівачем, під час спрацьовування якого виділяється теплова енергія, що розігріває батарею до температури 400-600°С. Запалення піронагрівача здійснюється імпульсом струму від бортової мережі літака-носія, через контактну систему, встановлену на двигуні ракети.
Оптична система детонатора складається з приймачів променистої енергії, що забезпечують круговий огляд у двох напрямках: під кутом 45° (1-й канал) і 75° (2-й канал) до осі ракети в напрямку польоту. У кожен канал входять чотири приймачі. Кут зору кожного приймача 1°30'. Приймачі обох каналів розташовані по одному колу (через один) корпусу детонатора. Наявність двох каналів детонатора забезпечує його високу захищеність від перешкод. Детонатор спрацьовує лише тоді, коли від оптичної системи надходить два імпульси в певному порядку (спочатку за 1-м, потім за 2-м каналами) і з інтервалом 0.1 с. Кожен приймач складається з фотоопору (2), що перетворює променисту енергію на електричну, параболічного дзеркала (3), що фокусує променисту енергію на фотоопір, світлофільтра (4), що затримує всі промені, спектральний склад яких відрізняється від випромінювання мети, та захисної плівки (1), яка оберігає приймач від впливу навколишнього середовища.
Запобіжно-виконавчий механізм (ПІМ) виконує такі функції:
Забезпечує далеке підривання детонатора;
Видає сигнал на підрив бойової частини при отриманні сигналу від електронно-оптичного блоку;
Самоліквідує ракету в разі промаху;
Забезпечує безпеку обслуговування ракети.
Принцип дії ЗВМ заснований на використанні інерційних сил, що діють по осі детонатора. Для узгодження процесів, що відбуваються в ПІМ у часі, в ньому використовуються два годинникових механізми.
Електро-кінематична схема ПІМ містить у собі:
Вогневий ланцюг запобіжний механізм
Запобіжний механізм
Блок-перемичку (шунт)
Інерційно-запобіжний контакт
Контактно-запалювальний пристрій
Самоліквідатор.
Вогневий ланцюг містить електродетонатор (26), капсуль-детонатор (8), який є ланкою вогневого ланцюга. Капсуль-детонатор встановлений у радіальному отворі диска (21), тому вогневий ланцюг залишається розірваним доти, доки диск не розвернеться на необхідний кут. Для тієї ж мети служить перемичка (шунт) (22). Вона включена паралельно електродетонатору і унеможливлює протікання по ньому струму. Перемичка розривається наприкінці зведення диска за допомогою встановленої на ньому шпильки (11).
Інерційно-запобіжний контакт складається з рухомого (23) і нерухомого (25) контактів і пружин (24). На активній ділянці траєкторії під дією сил інерції контакти 28 і 25 замикаються і шунтують бойові (запальні) конденсатори С22 і С23 малим опором. При цьому напруга на конденсаторах падає до величини, за якої спрацьовування електродетонаторів неможливе.
Контактний запалювальний пристрій складається з піроштовхача (12), повзуна (6), пружини (13), пластини (7) і контакту (5), розташованого на диску. Через палець (14) повзун пов'язаний із вилкою (15) годинникового механізму (18) самоліквідатора. Інший кінець повзуна впирається в упор (4) інерційного запобіжника (27), тому переміщення повзуна стає можливим тільки після відходу запобіжника у крайнє ліве положення. Піроштовхач спрацьовує в момент замикання його електроланцюга контактом і виступом повзуна. Енергія порохових газів переміщає повзун вгору. При цьому відкривається можливість для подальшого повороту диска і відбувається пуск годинникового механізму самоліквідатора. Пластина стопорить повзун у верхньому положенні.
Самоліквідатор складається з годинникового механізму, різьбової втулки (17), контактної пластинчастої пружини (16) і вилки. Годинниковий механізм має заводну пружину. На одному з кінців її осі, що грає роль ходового гвинта, насаджена втулка. Під час обертання гвинта втулка переміщається в напрямку стрілки. Наприкінці її руху пластинчаста пружина замикає електричний ланцюг, до якого ввімкнені запальні конденсатори та електродетонатор. Пуск годинникового механізму самоліквідатора здійснюється повзуном, що звільняє першу при повороті вилки.
Порядок роботи ЗВМ такий. На активній ділянці траєкторії ракета відчуває перевантаження в напрямку, зворотному напрямку польоту. Під дією перевантажень запобіжник звільняє диск. Ті самі перевантаження змушують диск повертатися. Швидкість повороту регулюється годинниковим механізмом далекого зведення (19). Під час замикання контакту поворотного диска з виступом повзуна спрацьовує піроштовхач (12), переміщуючи повзун, диск отримує можливість подальшого переміщення і запускається годинниковий механізм (18) самоліквідатора. Наприкінці повороту диска шпилька (11) розриває шпунт, підключаючи тим самим електродетонатор до бойових (запальних) конденсаторів С22 і С23. У зведеному положенні диск стопориться фіксатором (20). Капсуль-детонатор (8) при цьому встановлюється в одну лінію з електродетонатором і передавальним зарядом (9). Вогневий ланцюг стає замкнутим.
Наприкінці активної ділянки траєкторії після припинення дії перевантажень пружина замикає контакти 23 і 25, шунтувальний опір вимикається і конденсатори С22 і С23 заряджаються до рівня, необхідного для спрацьовування електродетонаторів. Підривник приходить у повну бойову готовність. Під час польоту поблизу цілі електронно-оптичний блок виробляє імпульс, що відмикає електричний ланцюг, по якому бойові конденсатори розряджаються на електродетонатор. Підривник підриває бойову частину ракети. У разі промаху ланцюг розряду конденсаторів замикається самоліквідатором.
