Осінь 1990 року. Україна перебуває у складі радянського союзу як УРСР, незалежність усе ще залишається мрією, комуністична система хоч і приречена, та ще добре тримає свої позиції, а найголовніше – ця система міцно засіла в головах більшості населення.
Центральний майдан радянського Києва (із 1977 року) називався площею Жовтневої революції. Саме на ній 2 жовтня 1990 року відбулася Революція на граніті (акція відбулася на центральній площі Києва, поверхня якої була викладена гранітними плитами, звідси й назва). Організаторами акції виступили Українська студентська спілка, яку тоді очолював Олесь Доній, та Студентське братство Львова (голова — Маркіян Іващишин). Третім співголовою акції, від студентства сходу України, був Олег Барков, керівник УСС Дніпродзержинська. Студенти встановили намети в центрі столиці й оголосили голодування. Комендантом наметового містечка обрали студента IV курсу Київського державного(зараз національного) університету імені Т.Г.Шевченка Тараса Корпала.
Наметове містечко мало чітку організацію. Окрім самих голодувальників, які вдягнули білі пов’язки, тут була організована група допомоги та охорона (такі люди мали чорні пов’язки), окремо були намети для прес-групи та медиків. Кожного дня протестувальники проходили медичне обстеження, студентам у критичному стані рекомендували виходити з голодування. Але на їхнє місце приходили нові.
“Першого дня оголосили голодування 108 осіб, 80 з яких – львів’яни”, – пригадує Андрій Салюк, тодішній голова студентського братства Львівської політехніки. А вже 6 жовтня створена за дорученням Верховної Ради комісія прозвітувала, що голодують 158 осіб із 24 міст УРСР. Більшість у парламенті тоді становила комуністична “група 239”. На твердження, що в багатьох голодувальників підвищена температура, парламент відреагував зверхнім сміхом.
Ідея такого громадянського спротиву народилася ще на святкуванні п’ятсотріччя Запорозької Січі влітку 1990 року, активно обговорювалася вона і у Львові. Голодування як форма протесту була «запозичена» в болгарських студентів, які в 1989 році оголосили голодування проти президента. Та й сама акція була на часі: у 1989 роках країнами Східної Європи прокотилися хвилі «оксамитових революцій»(повалення комуністичного режиму в країнах Центрально-Східної Європи), а в березні 1990 року вперше у Верховну Раду пройшло 115 представників національно-демократичних сил, на чию підтримку розраховували студенти.
Політичні вимоги, які висунули протестувальники:
– дострокове припинення повноваження Верховної Ради України та призначення нових виборів на багатопартійній основі восени 1991 року;
– відставка голови Ради Міністрів України Віталія Масола;
Віталій Масол працював головою українського уряду в останні роки існування УРСР - у 1987-1990-х. Він пішов з посади після протестів студентства, так званої Революції на граніті. Однак на посаду прем'єра Віталій Масол повернувся ще раз - у 1994 році. Його призначив тодішній президент Леонід Кравчук, а звільнив вже у 1995-му новообраний глава держави Леонід Кучма.
"Ми ж і не протестували тоді проти Масола. - пояснював один із лідерів голодування Олесь Доній у 2008 році. - Акція замислювалася для того, щоб були перевибори Верховної Ради України і для того, щоб усунути комуністичну номенклатуру. А Масол був гвинтиком, якого ця номенклатура здала, наче кістку собаці. Він був символом влади і саме тому повинен був бути замінений. Жодної персональної претензії до нього, зрозуміло ж, студенти не мали".
– прийняття закону про націоналізацію майна КПУ(колишня проросійська (комуністична) політична партія, що діяла в Україні у 1993—2022 роках.) та ЛКСМУ(ле́нінська Комуністи́чна Спі́лка Мо́лоді Украї́ни);
– недопущення підписання нового Союзного договору(проєкт договору, який замінив би Договір 1922 року про утворення СРСР, щоб врятувати і реформувати Радянський Союз);
– повернення в Україну солдатів, які проходять строкову службу за межами держави, і забезпечення проходження служби на території республіки юнакам подальших призовів.
Голодування тривало 16 днів, які кардинально змінили обличчя тодішньої, багато в чому ще радянської, України. Центр столиці на два тижні став епіцентром політичних мітингів та дискусій. До студентів приходили політики і вчорашні дисиденти, частими гостями табору стали барди – лауреати першого фестивалю «Червона рута» Едуард Драч, Марія Бурмака. До голодувальників приєдналася народна артистка України Ніла Крюкова, приходила Ліна Костенко. Кілька народних депутатів на підтримку студентів також оголосили голодування просто в сесійній залі. Олесь Гончар після того, як комуністична частина Верховної Ради відмовилася підтримати студентів, демонстративно поклав свій партійний квиток.
До Верховної Ради були запрошені лідери акції. Позицію студентів з трибуни парламенту озвучив Олесь Доній. Після численних дискусій 17 жовтня Верховна Рада 314 голосами «за» (лише 38 були «проти») прийняла рішення частково задовольнити вимоги студентів. Віталія Масола відправили у відставку(див.попередню цитату Олеся Донія), інші вимоги пообіцяли виконати по змозі.
На жаль, головне питання – про розпуск Верховної Ради – так і не було втілене в життя. Хоча навіть Леонід Кравчук, тодішній голова Верховної Ради, пізніше зізнавався, що, якби восени 1991 року відбулися перевибори, Україна пішла б зовсім іншим шляхом.
