ПОЧАЇВСЬКИЙ МОНАСТИР В ІСТОРІЇ НАШОГО НАРОДУ
Продовження: Частина третя
Місто і містечка навколо Почаєва: прямо на південь від Почаєва до Луцька — 100 км, на північний схід, за 13 км — містечко Бережці, у напрямку до Дубна — 60 км, на схід до Крем'янця — 23 км, до Острога — 80 км, на південний схід, за 22 км — Вишнівець, прямо на південь до Тернополя — 60 км, на заході до Бродів — 30 км, до Львова — 130 км, на північному заході, за 22 км — Радивилів, а далі в тому напрямку, за 50 км, — Берестечко (відоме в історії через битву армії гетьмана Богдана Хмельницького з польськими). військовим). Поблизу Берестечка був скит і церква святого Юрія, де нині розташований музей цієї битви. Ця місцевість популярно називається «Козацькі могили».
Історія Почаївського монастиря охоплює майже вісім століть. Як у християнській, так і в загальній історії цього монастиря є документовані свідчення, які показують, хто і як розумів віру в Бога, хто і як тлумачив Христову науку, хто і як своїми діями в житті в ту науку.
З цих історичних записів також видно, як український народ зберігав істинну — неспотворену відданість Христової науки; як у своєму житті наш народ зберігав основні елементи християнської моралі, що не згадати Божим, гуманним і природним законам.
З історії цього українського монастиря також видно, як князі, гетьмани та українська феодальна аристократія ставилися до Почаївського та інших монастирів і церков; як було їхнє національне і релігійне мислення; як вони боронили народні і релігійні вольності, особливо в епохах, які в нашій історії називаються «Великою руїною», коли з Польщі й Московщини збільшилися зазіхання — злочинні напади на Україну і на незалежність Української Православної Церкви.
Ми маємо багато історичних свідчень, які показують, що сусіди України, які себе звали (і зараз називають) носіями християнських чесностей, століттями використовували злочинні методи проти нашого народу, завжди з єдиною метою: щоб українська нація не мала своєї самостійної держави, щоб незмірно велика.
Природні багатства України принесли допомогу лише своїм державним інтересам, щоб показати духовно-творчі сили нашого народу: наука, мистецтво, все культурне надбання, чесноти народу, релігійна мораль, віра в Бога, віра в Христову науку, незалежність нашої Церкви — все це було підпорядковане і кероване з одного боку Польщею і її римським католицьким центром, а з іншого — Московщиною і її православним центром.
Такими є факти нашої історії. І ми знаємо, що такі самі настанови, так же сама цілеспрямованість проти України і нашого народу є і сьогодні, як в Україні, так і поза її межами.
Історія Почаївського монастиря, як і в усій нашій Церкві, неможлива без урахування загальних історичних подій в Україні, які свідчать про безліч фактів того, як чужі напасники через політичні маніпуляції, військові агресії та церковні дії внесли фальшиві орієнтації, а через це — роздори й конфлікти серед їх провідних церковних і політичних діячів нашого народу, що призвело до фанатизму, братовбивства та анархії.
Ці злощасні явища, немов спадкова хвороба, перенеслися до нинішніх часів у мисленні наших провідних діячів, і такого рівня державного мислення ми і тепер не позбулися. «Спадщина» ця залишається міцною, і її наслідки проявляються у всій зрілості та логічності.
Коли ми розглядаємо сучасне поневолення України, а в діаспорі такі явища, як шлюб єдності між кількома митрополіями УАПЦ, віра уніатів у римське «спасіння» і мрії тим спасінням «ощасливити» наш народ, а в політичних діях — деструктивні антагонізми, то ця дійсність сьогодні, в Україні та за її межами, на жаль, підтверджує домінування чужих впливів серед провідних діячів.
Історія Почаївського монастиря не обмежується його стінами, а показує стан, що панував на майже всіх просторах України. Вона про те, що вороги, через свою державну і релігійну політику, завжди доводили до того, що українці — люди своєї нації — взаємно себе поборювали та, у пристрасних переконаннях власного права, допомагали чужинцям закріпити своє володіння в Україні.
Оригінальних документів про початок створення монастиря на Почаївській горі немає. Все, що написано про перше століття, — це легенди. Проте дослідники вважають, що легенди мають не тільки усне походження, але й певну основу документів, якщо виникне характер описуваних подій, які сягають трьох чи чотирьох століть тому.
На підставі деяких записів, що збереглися в архівах, історики вважають, що в монастирі були літописи, але, ймовірно, вони були втрачені під час трагічних подій, таких як захоплення монастиря польським шляхтичем Андрієм Ферлеєм у 1623 році, велика пожежа 1626 року, а також напади й заколоти, організовані графом Станіславом Тарнавським разом з іншими шляхтичами та єзуїтами.
Також шведський король Карл XII грабував монастир, наклавши контрибуцію і загрожуючи його знищенню у разі несплати. Гетьман Іван Мазепа, дізнавшись про цю загрозу, наказав вивезти цінності в Батурині. Ймовірно, туди ж був відправлений архів монастиря. Але, як згадує митрополит Іларіон: «У 1708 році, 2 листопада, всі ці безцінні почаївські скарби згоріли, коли москалі спалили гетьманську столицю».
Дмитро Дорошенко також писав: «Меншиков варварський винищив не тільки залогу, але й усе населення Батурина, не жаліючи ні малих, ні старих, а потім спалив місто».
Існує ще одне припущення: коли царський уряд наказав уніятським монахам покинути монастир, де вони перебували 110 років, то, можливо, всі літописи були потайки забрані або десь вони втратилися; але й на таке припущення немає документальних підтверджень.
Проте збереглося два документи, які частково дають явлення про початок пустельного життя монахів на Почаївській горі. Один документ, датований 11 лютого 1213 року. Другий, написаний польською мовою уніятським монахом у Почаєві, позначений датою 13 липня 1732 року. Цей документ цікавий тим, що, як і в першому рукописі, розповідь починається з 1213 року.»
Продовження буде…
КАНАДА — 1986 — Іван Дубилко
Набір і надруковано в Канаді: IMPRESSIONS — Вінніпег, Манітоба
Читати попередню статтю: Почаївська лавра - історія: Частина-2
А також читайте нас в спільноті: Вайбер або Телеграм