Зовсім скоро українці святкуватимуть Різдво — з кутею, дванадцятьма стравами й колядками: хтось на 25 грудня, хтось іще звично на 7 січня. На Новий рік дехто, можливо, ще чекатиме на Діда Мороза, хтось на Санту, а інші просто обміняються подарунками, привітаннями й побажаннями. Навколо круговерті зимових свят, окрім магічності, завжди присутні питання й історичної складової.
У книзі «Під подушку чи під ялинку? Антропологічне дослідження свят», що вийшла друком у видавництві Лабораторія, фольклористка та антропологиня Дар’я Анцибор досліджує, як і коли утвердилися сучасні уявлення про українське Різдво. А ще відповідає на запитання, які останніми роками хвилюють багатьох з нас. Чому ми чекаємо Миколая і який він має зв'язок із Сантою? Хто такий Дід Мороз і чи правда, що він — продукт радянської культури? Коли українці почали прикрашати ялинку і чи можна казати, що вона заступила собою дідух? А також про те, який зв'язок існує між язичницькими ритуалами та християнськими святами.
У традиційних землеробських культурах по всьому світу особливого значення надавали поворотним дням сонячного календаря. Зимове сонцестояння асоціювалося з лімінальним (пороговим) часом у році, коли старе світило помирало, а нове — щойно народжувалося.
У народній культурі це період, коли межа між світами зникає, час і природа наче помирають, а вічний морок може не минути, якщо не простимулювати народження нового сонця різними обрядодіями і не пришвидшити прихід весни. До того ж не забуваймо, що зима — це ще й час, коли люди могли глибше й триваліше зосередитися на магічному проживанні свят, бо самі мали значно менше роботи по господарству порівняно з іншими періодами в році.
Різдвяна обрядовість не народжувалася на порожньому місці. Безперечно, церква засвоювала локальні практики, що побутували в язичників. Скільки б ви не читали Євангелія, ви не знайдете там чіткої згадки про дату народження Ісуса Христа. Ранні християни зосереджувалися на вірі у воскресіння во Христі, і в часи постійних гонінь, переслідувань і страт це було для них визначальним. Коли будь-якої миті можеш поплатитися життям за свою віру, та й саме життя тут — не мед, тебе найбільше цікавитиме віра у спасіння після смерті на тому світі. Тож день народження Ісуса почали відзначати значно пізніше — ймовірно, в 336 році. Саме ж Різдво тривалий час не було домінантним святом: часто навіть у пізньому Середньовіччі його називали другою, або малою, Паскою.
Безперечно, язичницькі ритуали відзначення зимового сонцестояння мали великий вплив на появу Різдва. У християнстві існує чимало яскравіших прикладів адаптації поганських свят, які сама ж церква активно підтримувала. Однак із Різдвом все сталося не настільки прямолінійно, позаяк спершу треба було усвідомити його роль.
Одна з гіпотез говорить, що дата народження Христа пов’язана зі святом Natalis solis invicti — днем народження непереможного Сонця — східного культу, де замішано багато різних вірувань, включно з культами Геліогабала, Соля й Мітри. Це був офіційний культ солярного бога на рівні держави в часи пізньої Римської імперії, запроваджений імператором Авреліаном у 274 році. Церква буцімто прагнула замінити його власним аналогом. Але тут усе дуже заплутано. У цій книжці ми не зупинятимемося детально на впливах язичницьких вірувань на раннє християнство: ця тема заслуговує на велике окреме дослідження. Проте один важливий компонент все ж хочеться підсвітити.
У такій великій імперії, як Римська, релігійна ситуація була досить заплутаною. Існували як загальні культи (імператора, олімпійських богів), так і локальні (характерні виключно для народів, які захоплювали римляни в ході експансії, та окремих груп населення — наприклад, жерців, солдатів, пастухів тощо). З ІІ століття до н. е. до ІІІ століття в еллінському й римському світі зі сходу поширився мітраїзм — езотерична релігія з культом Мітри. Це індо-іранський бог сонця, перемоги, договорів, покровитель воїнів. У ІІ–ІІІ століттях поклоніння йому досягає апогею, запаралелюючись із появою вже згаданого державного культу непереможного Сонця.
Що нам про нього відомо і чому це важливо? Мітра здобув особливу популярність серед військових у римських легіонах (спершу прикордонних, звідки й поширився всією імперією). Також цьому сприяли кілікійські пірати, про що, зокрема, згадував Плутарх.
Мітраїзм активно практикувався, зокрема, у Вірменії як культ Міхри. Важливо додати, що Вірменія була серед країн, що найраніше офіційно затвердили християнство. Ймовірно, саме тут почалися взаємовпливи цих релігій. Наприклад, у вірменських духовних віршах (шаракани) з V–VIII століть Христос ототожнюється із солярним божеством: він «джерело світла», «творець світла», «сонце правди» тощо.
Окрім цього, існували й інші популярні релігійні течії. Наприклад, неоплатонізм, який також ввібрав у себе культ Мітри, був значно глибше поширений на еллінських територіях. насаджений владою характер. Тоді малоймовірно, що саме це римське свято стало головною причиною закріпити 25 грудня як день народження Ісуса. Побутувало чимало гностичних рухів, наприклад маніхейський, а також культи Осіріса, Ісіди, Кібели, Серапіса. На певних територіях Римської імперії ці течії були потужніші за мітраїзм, який мало де виходив за межі солдатської релігії. Звісно, ці вірування перетиналися, впливали й доповнювали одне одного. Тож мітраїзм і християнство як рухи хоч і були потужними, але явно не єдиними в цьому світі.
Мітраїзм сповідували деякі імператори, включно з Коммодом, Авреліаном і Діоклетіаном (це той, що стомився володарювати, перебрався у Спліт, а коли його просили повернутися — буцімто попросив подивитися, яку круту капусту він тепер вирощує в себе на городі). Мітраїзм, попри свою езотеричність, підтримувався офіційно, водночас християни навпаки зазнавали гонінь, хоч і не підважували владу імператора. Врешті в iv столітті ці дві релігії почали конкурувати, і з цим треба було щось робити.
Імператор Костянтин спробував прикрити кризи Римської імперії за рахунок злиття двох потужних культів: християнства і непереможного Сонця. У політичній програмі це могло би звучати як: «об’єднуймо культи, щоб об’єднати населення імперії». Для самого Костянтина нова релігія багато в чому була доповненням і уточненням культу Сонця, запровадженого його попередниками.
Далі, якщо узагальнювати, є дві робочі версії: або через такі спроби «здруження» зверху, або все ж таки через агресивну опозиційність і кількісну перевагу християнство поглинуло мітраїзм. Буквально й метафорично. Наприклад, християнські базиліки часто будувалися на руїнах мітреумів — підземних храмів, присвячених Мітрі. До слова, підземними їх робили, щоб уподібнювати до печери, де Мітра за повір’ям, народився з каменю і куди прийшли три маги — жерці у ковпаках, щоб принести свої дари новому богу. Нічого не нагадує?
Печери символізували небесну арку, центр світобудови, і тому ставали місцем для мітраїчних ритуалів. Така прямолінійна паралель із місцем народженням Христа призводила до того, що Юстин Філософ, християнський богослов ІІ століття, шукав, як звинуватити жерців мітраїзму, що це їм диявол наговорив про печеру, і взагалі це вони все плагіатять. Очевидно, що зі сприйняттям простору, який належав певному божеству, успадковувалися й певні ритуали та атрибутика його культу.
Тривалий час рання Церква ще не могла визначитися з точною датою Різдва Христового. Так, наприкінці ІІ століття як день народження Христа називалися 28 березня, 2 чи 19 квітня, 20 травня, 17 листопада, але 25 грудня серед них не було.
Вперше про 25 грудня заговорили у 330-х роках у Римі, потім ця дата пішла у світ, і на Близькому Сході її прийняли у 380-х, а в Єгипті — до 430-х. Тож, повертаючись до того, з чого починали: ймовірно, дата Різдва справді певним чином пов’язана з культом Мітри й непереможним Сонцем, а свято таки виникло за правління Костянтина.
Безперечно, традиція урочистого святкування народження Ісуса накладалася на наявні локальні ритуали, приурочені до зимового сонцестояння. Втім, це ще не привід ототожнювати Ісуса з Мітрою й реконструювати різдвяну ялинку з розкиданих гілок на сатурналії, як це роблять численні прихильники любительської міфології. Доцільніше відзначити домінантні компоненти традиційного святкування й прослідкувати, які народні уявлення зафіксовані в етнографічних джерелах та історичних хроніках і який вплив народна культура мала на характер Різдва. Це ми зараз і зробимо.
