Фотографи-документалісти мають особливе місце у фотографії, оскільки саме їхня віддана робота дозволяє нам закарбувати в пам’яті історичні зміни. Документальні фотографії можуть розказати нам не тільки про те що відбулося, але і стати великими символами для суспільства. Правильна документальна фотографія - це спроба навчити людство правильним речам.
До прикладу, “Napalm girl” яка показала звірства під час В’єтнамської війни чи “The Tank Man” під час протестів на площі Тяньаньмень. Це символи які мали безпосередній вплив на суспільство. Це уроки які людство мало вивчити й це лише кілька прикладів з тих які можна знайти в історії воєнної документалістики.
Не будемо забувати й про сучасніші та актуальніші приклади, коли фотографії з війни ставили символами боротьби, волі, незламності.
Саме ці приклади показують чому документальна фотографія є такою важливою й чим більше часу триває повномасштабна війна - тим важливішою стають ці свідчення закарбовані в часі. Тому не зайвим буде згадати одного з найвідоміших воєнних кореспондентів Роберта Капу.
Він народився в Будапешті 22 жовтня 1913 року у сім’ї єврейських кравців. Ім’я при народженні Ендре Фрідріх Ерней Церцелегі, яке він пізніше змінив на Роберт Капа в 1934.
Першою опублікованою фотографією Капи є портрет Лева Троцького з виступу в Копенгагені, проте це були лише перші проби пера. Познайомившись в Парижі з Гердою Погоріллє, німецькою фотографкою-документалістом, вони й розробили спочатку спільний псевдонім Капа, який потім розділили: Роберт залишив собі прізвище Капа, Герда в той самий час стала відомою як Герда Таро. У них був плідний тандем, який був більше схожий на подружні стосунки. За чутками, вони були навіть заручені, проте раптова смерть Герди не дала цьому здійснитися. Вражений цим, Капа так ніколи й не одружився.
Але вже у 1936 році, пара фотографів вирушає до Іспанії, де в цей час тривала громадянська війна. Саме там, Капа створив свою першу світлину, яка викликала світове захоплення:
Попри те, що у свій час, світлина розлетілась світовими ЗМІ та набула неймовірної популярності, з 1970-х років вона піддавалась гучній критиці. Багато хто стверджував про постановність фотографії, що загалом було звичайною практикою під час Громадянської Війни в Іспанії. На той час доступ кореспондентів до гарячих точок був закритий, свобода слова обмежена, але обидві сторони конфлікту хотіли висвітлювати події з вигідної їм точки зору: саме через це, багато воєнних кореспондентів практикували знімкування солдат під час імітацій бою. Це додавало реалізму, проте помилки які так чи інакше допускались і складність обробки зображень на той час подекуди видавало правду.
Згідно з різними джерелами на фотографії Капи зображений чи то республіканський солдат на полі бою, чи відомий в Іспанії того часу анархіст Федеріко Боррель Гарсіа. Правдивої версії й однозначної відповіді немає досі, хоча у 2007 році вийшов документальний фільм в якому, базуючись на різноманітних дослідженнях фотографії воєнної Іспанії, стверджується що фото все ж постановне.
Закінчивши іспанський період, Капа відправився документувати опір японському вторгненню в Китай у 1938 році.
Ховаючись від нацизму, який темною хмарою нависав в Європі наприкінці тридцятих років, Капа переїхав до Нью-Йорку, де і зустрів початок Другої Світової війни. Робота та поклик документаліста, змусив Роберта перетнути океан ще раз у зворотному напрямку. Протягом перших років, він працював то з журналом Life, то з Collier’s.
Так, в результаті, Роберт Капа був одним з найбільших постачальників документальної й кореспондентської фотографії з воєнної Європи для Америки. Не дивно, що саме йому довірили документування широковідомого D-Day (6 червня 1944 року) - висадки союзних військ на узбережжя Нормандії. Пізніше знімки висадки, зроблені Капою були використані Стівеном Спілбергом для роботи над фільмом “Врятувати рядового Райана”.
Капа був прикріплений до 16-го піхотного полку, 1-ї піхотної дивізії США, чию висадку і закарбував в історії назавжди. З багатьох точок зору, подібне фільмування це найбільший ризик для будь-якого фотографа-документаліста, оскільки доводиться бути в гущині бою без необхідних для цього навичок та спорядження. Капа, скоріш за все, не був першим хто опинився в подібній ситуації й точно не останній, проте йому пощастило потрапити туди, куди інші не змогли й зробити те що іншим було недоступно. Можливо в цьому везінні заснованому на важкій праці й ризику, збудована його велич.
За легендою, яку пізніше було спростовано, під час висадки і перебуваючи під обстрілом, Капа зробив 106 знімків. Більшість з них, начебто були знищені під час проявлення в лабораторії журналу Life. Вціліло лише 11 з них, через що вони отримали назву “Magnificent Eleven”. Пізніше виявилось, що було зроблено всього 11 фотографій.
Наступною гучною роботою Капи була “Голена жінка” зроблена у Франції пізніше, того ж 1944 року. У звільненій Франції, як і годиться після звільнення анексованих територій проводились заходи з виявлення і покарання колабораціоністів. І якщо тих, хто здійснював прямі злочини проти своєї держави чекали офіційне покарання згідно з законами того часу, то до деяких жінок ставлення було інакшим. Жінок, яких підозрювали чи викривали на так званому “горизонтальному колабораціонізмі” - сексуальних стосунках з німецькими солдатами чи інших особистих зв’язках, карали голінням голови.
По закінченню Другої Світової війни ніхто не сидів склавши руки. Разом з групою інших однодумців (наприклад Картье-Брессоном) він заснував Magnum Photos - одне з найвпливовіших об’єднань фотографів, яке і досі високо цінується. Якщо колись фотографії Капи зникнуть одночасно в усьому світі, його спадок у вигляді агенції Magnum - залишиться з нами назавжди.
Останнім незавершеним документальним проєктом для Капи стала Перша індонезійська війна 1954 року. Перебуваючи на місцях ведення бойових дій, Роберт підірвався на міні у віці 40 років.
Своїми роботами, які подекуди важко назвати ідеальними з технічної і композиційної точки зору, Капа приніс у фотографію необхідну енергетику, синергію автора і подій, свідком яких він був. Хоч фотограф-документаліст (як і будь-який документаліст загалом), Капа мав зберігати певну дистанцію і не спотворювати історію власним поглядом і судженнями - в його фотографіях завжди відчувається залученість автора і його невтомна жага донести світу правду про криваві конфлікти світу. Щоб людство могло вивчити свій урок і нарешті облишити спроби знищувати одне одного.
На жаль, уроки не були засвоєні.
You don’t have to pose your camera. The pictures are there, and you just take them. The truth is the best picture, the best propaganda
Вам не треба керувати камерою. Фотографія тут, просто візьми її. Правда найкраща світлина, найкраща пропаганда
