Україна дуже багата на таланти: за всю історію ми маємо багато прекрасних письменників, поетів, художників, музикантів та композиторів. Загалом, складно знайти мистецьку нішу в якій ми не мали б бодай одного талановитого і визнаного представника. Проте на відміну від талантів, саме мистецтво у нас популярне лише частково. І під частковістю, я маю на увазі, те що якісь сфери більш популярні, якісь менше. Через це, багато митців залишаються незатребуваними на батьківщині, але мають визнання і популярність закордоном.
Це нормально
Приблизно така сама ситуація і з дослідницькою літературою, яка торкається тільки окремих сфер: ми маємо прекрасні асортименти книг з історії України, ми маємо прекрасні антології та альбоми художників, збірки поезій та прози. Проте саме дослідницьких книжок з мистецтва від українських авторів не так багато. Ще менше про фотографію. Це блог про фото, тож все хочеться порівнювати з цим. Я не кажу, що дослідників мало чи їх немає, ні, проте далі академічних публікацій, дисертацій справа заходить зрідка. А якщо подивитись на кількість перекладеної літератури - її теж не так багато. Саме тому, ми маємо ще більше цінувати таке видання як “Харківська школа фотографії: гра проти апарату”.
Про саме видання
Обкладинку виконано з матеріалу, який дуже схожий на велюр. Всередині ж вас зустріне якісний глянцевий папір, на який приємно дивитись, приємно гортати. Книжка відчувається дуже гарним, подарунковим виданням, яке просто мусить бути прикрасою вашої бібліотеки.
А тепер про головне, про зміст
Досліджень української фотографії вкрай мало і “Харківська школа фотографії: гра проти апарату” можна вважати одним з найбільших. Авторка досить детально розбирає всі умови в яких народжувалась ця течія, що саме мало вплив на авторів і як це відображалось в їхніх роботах.
Досить детально розбирались умови як соціального і політичного, так і культурного характеру. З книжки ви зможете дізнатись як про порядок справ з культурою у радянський період загалом, так і конкретно з фотографією. І хоча, здавалося б, ми це і так знаємо про занепад мистецтва в той час, тут ви все одно зможете дізнатись дещо нове для себе. Тому що Харківська школа існувала не у високих площинах, щоб після розпаду радянського союзу надолужити своє справедливе визнання в Україні. Це була дуже “андерграундна”, часами підпільна діяльність, яка існувала сама в собі й при тому змогла вирватись за межі часових меж.
Авторка книжки виділяє три покоління Школи обіцяючи почергово розкрити всі. Особисто моя думка, цього в книжці не вдалося (можливо в науковій роботі авторки, яка була основою для книжки цей недолік відсутній). Так чи інакше текст повертається до авторів першого покоління, періодично змішуючи авторів між поколіннями. Та найбільшим недоліком слабкої репрезентації поколінь Школи для мене стала зовсім маленька частина про сучасне покоління. Про тих, хто творить і працює прямо зараз. Кого звинувачувати в цьому - історію, яка для них ще не написана; фотографів які не захотіли надавати свої роботи для книги; авторку яка очевидно тяжіє до представників ранньої харківської фотографії?
За всім іншим, книжка також може допомогти розуміти фотографічне мистецтво трішки більше. Іноді це і пояснення певних творчих практик, а іноді це допомога в роз’ясненні візуальної мови закладеної в певні роботи. Таким чином книжка може бути цікавим не тільки тим, хто цікавиться історією української фотографії, а й тим хто просто прагне нових знань і розширити своє розуміння візуальної (домінантної зараз, як мені здається) творчості.
Серед тексту ви знайдете також і багато знімків представлених фотографів, подекуди це фотографії з архіву Музею Харківської Школи Фотографії, з оригінальними приписками авторів - що ще більше занурює вас в атмосферу того часу й умов за яких вони були вимушені працювати. Якщо ви слідкуєте за мною в Twitter, то могли бачити тред з прикладів творчості Школи. Такими самими фото і більше просякнуте все видання, що дуже чудово.
І останнє, що слід зауважити, на мій погляд - це те що для авторки Харківська школа фотографії в основному існує за межами українського культурного простору. Більшу частину дослідження українською цю школу робить тільки географічне розташування міста дії - Харків. В книжці багато посилань на російських та радянських дослідників мистецтва (та і не дивно, навіть в англомовній літературі на цю тему, більшість авторів доєднують Харківську Школу до російського медіума). Прикро визнати, але такі соціокультурні умови в яких знаходились Україна і росія після розпаду радянського союзу. Тому багато хто обирав для проживання які пропонували більше можливостей в конкретний час (хоча хтось так думав і робив навіть у 2022 році). Та це тема окремої розмови.
Як кінець
Чи варте видання часу яке ви витратите на неї? Так. Чи зможе книжка розказати все що вас цікавить стосовно Школи чи фотографії загалом? Вірогідно що ні, тому ви завжди можете звернутись до сайту Музею школи та почитати цікаві інтерв’ю з її представниками, подивитись їхні роботи. Там же ви зможете придбати цю книжку та Camera Lucida, рецензію на котру ви зможете прочитати тут
