Автор: Ігаль Левін
«Армії виграють битви, логістика виграє війни»
Цю цитату приписують генералу армії США Джону Першингу. Безвідносно того, його це цитата чи ні, з самим висловом складно посперечатися. Війну виграє завжди логістика. У цьому невеликому нарисі-пам'ятці я збираюся розглянути логістику зс рф та інших російських окупаційних сил (наприклад, «Групу Вагнера») в Україні, її роботу на оперативному рівні. Цей матеріал складено мною на базі даних, зібраних на полі бою, і покликаний донести загальне розуміння роботи ворожого постачання безпосередньо в оперативній зоні дій російських сил. Цей текст буде особливо корисним новим українським підрозділам, які нещодавно прибули на фронт і ще не зіткнулися з тими засобами і заходами, які застосовує ворог для постачання своїх бойових сил на оперативному рівні.
- Ігаль Левін, офіцер Армії оборони Ізраїлю
Якщо на стратегічному рівні логістика зс рф проста і зрозуміла - вона спирається переважно на залізничне сполучення, - то на оперативному рівні через важку і затяжну війну ворожа логістика набула унікальних обрисів, ні на що не схожих.
У теорії, після відвантаження вантажів, доставлених поїздами, російські логісти вантажать їх на великотоннажні вантажні автомобілі підвищеної прохідності, щоб доставити ці вантажі на склади, близькі до фронту. Відстань при цьому має бути не більше 90 км (між пунктом і пунктом) в ідеальному стані. Після чого відбувається вже поповнення фронтових підрозділів.
Використання Силами оборони України високоточних і далекобійних засобів ураження (які фактично замінили бомбардувальну авіацію) і відсталий стан російської армійської логістики призвели до того, що основні склади, куди доставляють вантажі, перенесені на 100 і більше кілометрів від лінії фронту.
При цьому автопарку з тих же горезвісних «Уралів» чи інших великотоннажних вантажівок банально не вистачає. Це добре простежується з практики використання ворогом різношерстого розмаїття цивільних автомобілів. А постійний страх удару високоточними боєприпасами змушує використовувати будь-які засоби постачання максимально децентралізовано.
Як це виглядає на практиці?
Потрібно пам'ятати, що головний ворог будь-якого логіста - відстань. Після відвантаження спорядження і боєприпасів на відстані в десятки, а часом і сотні кілометрів від фронту, їх везуть до самої лінії зіткнення на всьому, що їздить і може підняти хоч якусь кількість вантажу.
Це можуть бути як армійські «Урали» (якщо пощастить), так і цивільні авто аж до мопедів і мотоблоків. Усе це, як правило, відібране у місцевого населення.
Вантажі везуть на відстань не ближче, ніж два кілометри від лінії фронту. Хоча зафіксовані і трапляються випадки, коли колісна неброньована техніка ворога підвозить вантаж на відстань у 500 метрів від лінії зіткнення. Навіть зафіксовані випадки підвозу припасів і на 300 метрів від лінії зіткнення.
Якщо на місцевості є річки, то використовуються човни і навіть плоти - аж до саморобних.
Після того як вантаж доставлено на відстань два кілометри від фронту, його безпосередньо до окопів і позицій далі тягнуть солдати на своїх спинах, як правило, неозброєні. Українські захисники вже встигли прозвати їх «віслюками». Десятки або навіть сотні таких людей на своїх спинах тягнуть вантажі аж до позицій, на саму передову, тобто цілі кілометри.
Вони можуть рухатися як групами, так і зовсім розосереджено - аж до окремих осіб.
Подібна практика широкого використання носильників-«віслюків» була зафіксована на Бахмутському, Сватівському напрямках і під Кремінною.
Іноді, коли є можливість, використовуються мопеди. Вони можуть використовуватися як для перекидання конкретних людей (наприклад, командирів, розвідників, зв'язківців, техніків), так і перекидання вантажів.
Але часто навіть мопеди або мотоблоки виявляються в дефіциті, і вантажі, які не може тягнути одна людина, тягнуть на візку, запрягаючи туди від двох до трьох «віслюків». Була зафіксована навіть доставка палива такими візками.
Евакуація поранених теж часто відбувається візками через низький рівень механізації та деградований стан медичної служби.
Немає потреби підкреслювати, що такі заходи дають змогу постачати фронт фактично «по краплині», максимально сковуючи й обмежуючи боєздатність підрозділів.
Про медичне забезпечення і зовсім не доводиться говорити. На деяких ділянках евакуація поранених відбувається в гірших і примітивніших умовах, ніж, наприклад, за часів Другої світової війни, коли не було високоточних боєприпасів, і служби евакуації могли працювати, спираючись не на «віслюків», а на механізовані засоби.
Очевидно, що така система, якщо і може мінімальним чином насичувати піхотні частини, розрахунки гранатометників, мінометників, ПТРК тощо, то заправлення великих танкових з'єднань (це складна комплексна міра, що вимагає заправників, охорону, захист від високоточної зброї тощо) просто неможливе в принципі.
Не просто так у якості одних з небагатьох місць, де ми бачимо використання ворогом великих танкових і механізованих з'єднань з початку цього року, є Авдіївка і Вугледар. Великі та маленькі міські агломерації використовуються ворогом як логістичні центри, де, зокрема, відбувається поповнення та заправка. Це Донецьк і Докучаєвськ із Волновахою, якщо йдеться конкретно про Вугледар.
Чим далі підрозділи зс рф від таких логістичних центрів, тим вони безпорадніші.
Сильні сторони такої системи постачання:
Децентралізація;
Опора на великий людський ресурс;
Адаптивність.
Слабкі сторони такої системи постачання:
Обмеженість;
Примітивність;
Немобільність;
Повільність.
Дійсно, одна з причин обмежених і локальних успіхів ворога на Бахмутському напрямку - це постійна дилема перед українськими командирами - чи використовувати високоточні боєприпаси на кожен такий окремий візок, або ж узагалі «віслюка»-одинака. Якщо ухвалюється рішення заощадити боєприпас, то крапля за краплею така система дає змогу наситити певну ділянку на тактичному рівні.
Із сотні «віслюків», що розбігаються і рухаються групами або по одному, навіть у разі ураження частини з них, інша частина досягне лінії зіткнення і наситить підрозділи боєприпасами.
Саме тому просування на Бахмутському напрямку зайняло у ворога 9-10 місяців із сумнівними успіхами локального-тактичного рівня за рівня втрат у 100 000 осіб тільки на цьому напрямку і тільки за останні півроку.
Резюмуючи: така система дозволяє насичувати фронт під час позиційної війни, коли потрібно постійно підживлювати піхотні з'єднання і коли ворог не робить великих наступальних операцій.
Під час мобільної фази, маневру і руху сил ворога, і під час прориву така система неадекватна і не може забезпечувати підрозділи на динамічно мінливому полі бою.
Також така примітивна система не може насичувати великі танкові, артилерійські та механізовані з'єднання, які повинні спиратися на ешелони вантажних автомобілів, паливозаправників та інших засобів і заходів сучасного загальновійськового бою і глибоких маневрених операцій.
Телеграм-канал Ігаля: https://t.me/yigal_levin
