Швидке зростання логістики та електронної комерції сприяє погіршенню умов праці працівників, оскільки поширене використання субпідрядників призводить до зниження заробітної плати та погіршення умов праці.
Протягом останніх років у логістиці «останньої милі» з'явилися дві, на перший погляд, суперечливі тенденції. З одного боку, сектор зазнав стрімкого зростання і став високоприбутковим, з іншого — умови праці погіршилися, що призвело до значної плинності кадрів і труднощів з наймом персоналу, незважаючи на зростаючий попит на працівників. Ці тенденції, насправді, взаємопов'язані: бум у логістиці нерозривно пов'язаний з інтенсивною ціновою конкуренцією, спричиненою стрімким розвитком електронної комерції та, як наслідок, потребою у швидкій і недорогій доставці товарів споживачам.
«Остання миля» (last mile) — це термін із логістики і доставки, який означає останній етап доставки товару від транспортного центру, складу або розподільчого пункту безпосередньо до кінцевого споживача або клієнта.
Субпідряд як стратегія скорочення витрат
Недавній звіт Європейського інституту профспілок (ETUI) показує, що субпідряд є домінуючою бізнес-моделлю в логістиці. Ця модель сприяє скороченню витрат і максимізації прибутку за рахунок зниження заробітної плати та погіршення умов праці. Субпідряд поглиблює існуючі проблеми сектору, які випливають із безперервного тиску на збереження прибутковості в умовах жорсткої конкуренції на світовому ринку логістики. Поряд з іншими формами зайнятості третіх осіб, такими як тимчасова робота через агентства та самозайнятість, субпідряд ще більше погіршує умови праці та ефективність діяльності профспілок.
Одним із негативних наслідків цієї моделі є відокремлення влади та прибутку від ризиків і відповідальності. Компанії, що входять до великих логістичних та електронних торговельних груп, використовують своє сильне ринкове становище для збереження контролю над меншими фірмами, агентствами тимчасової роботи або фізичними особами, зокрема водіями, яких часто розглядають як «самозайнятих». Однак через «корпоративну завісу» клієнти не несуть відповідальності за порушення прав працівників або інші порушення, скоєні головними підрядниками або субпідрядниками.
Для нагляду за виробничими процесами та оцінки ефективності провідні логістичні компанії іноді зобов'язують своїх підрядників та субпідрядників використовувати алгоритмічні системи управління. Така практика ще більше централізує моніторинг та контроль у всьому ланцюжку поставок.
Згідно з чотирма країнами, які були розглянуті в звіті ETUI, субпідрядництво погіршує умови праці та збільшує кількість нещасних випадків на робочому місці. У багатьох випадках субпідрядники пропонують нижчу заробітну плату, застосовують гірші (або взагалі не застосовують) колективні угоди та вимагають довших робочих змін. Погані умови праці сприяють високій плинності кадрів, що, в свою чергу, ускладнює профспілкам доступ до логістичних працівників, не кажучи вже про їх представництво.
Субпідряд також посилює нестабільність робочих місць у секторі, який і без того характеризується нестабільними контрактами. Він дозволяє клієнтам і головним підрядникам легко відмовлятися від комерційних угод, залишаючи субпідрядних працівників раптово без роботи. Приклади з практики ще більше підкреслюють нестабільність субпідрядників, багато з яких працюють лише короткий час, а потім замінюються, іноді організаціями, створеними тими самими особами. Деякі з них є лише «поштовими компаніями» – організаціями, які не займаються справжньою економічною діяльністю, а існують виключно для зменшення витрат на робочу силу або оптимізації оподаткування, що визнається в нещодавньому звіті Європейської комісії.
Крім того, субпідряд подрібнює робочу силу та послаблює діяльність профспілок. На відміну від працівників складів, які зосереджені в одному місці, працівники, що здійснюють доставку, розкидані по різних місцях і часто «невидимі». В результаті профспілки мають труднощі з тим, щоб до них достукатися, а моніторинг їхніх умов праці стає ще складнішим. Таким чином, субпідряд поглиблює роздробленість робітничого класу, ускладнюючи завдання об’єднання в профспілки робочої сили, яка вже ослаблена нестабільним працевлаштуванням та широким використанням праці мігрантів.
Нарешті, субпідряд значно ускладнює проведення інспекцій праці. Інспектори праці стикаються з труднощами у виявленні всіх компаній у ланцюгах субпідряду, відтворенні складної мережі договірних відносин та визначенні справжнього роботодавця кожного працівника. Ця проблема є особливо гострою в секторі доставки «останньої милі», де фургони курсують міськими районами без тахографів. Національні інспекції також стикаються з проблемою нестачі персоналу.
Необхідність європейського регулювання
З огляду на нестабільність поточної бізнес-моделі логістики, автори звіту виступають за європейське регулювання, щоб зменшити переваги, які компанії отримують від субпідряду, а саме: нижчі витрати та зменшену відповідальність. Кілька європейських та національних профспілок, зокрема Європейська федерація транспортників (ETF), Європейська федерація профспілок працівників харчової промисловості, сільського господарства та туризму (EFFAT), Європейська федерація будівельників та деревообробників (EFBWW) та Європейська конфедерація профспілок (ETUC), а також члени Європейського парламенту (ліві) закликали до встановлення більш суворих обмежень як щодо того, що може бути передано на субпідряд, так і щодо довжини ланцюгів субпідряду.
Як правило, субпідряд повинен бути обґрунтований іншими причинами, ніж отримання максимального прибутку, оскільки, як закріплено в національних конституціях та Європейській хартії основних прав, прибуток сам по собі не може переважати права працівників.
Джерело — Social Europe
