Автор: Павєл Лузін для Riddle
Оригінальний допис був опублікований 24 листопада 2023 року
Минуло дев'ять місяців після призупинення російської участі в Договорі про стратегічні наступальні озброєння (ДСНО/START), понад рік від останнього обміну даними між росією і США щодо розміру їхніх ядерних арсеналів і понад три з половиною роки від часу останніх інспекцій у рамках виконання Договору. І чим далі, тим більше запитань викликає реальна кількість російських стратегічних носіїв.
При цьому в рамках останнього обміну даними станом на вересень 2022 року, коли Москва, ймовірно, вже готувалася до торпедування ДСНО, вона заявила наявність 540 розгорнутих носіїв проти 659 у США (станом на березень 2023 року, коли росія вже припинила обмін даними, кількість розгорнутих носіїв у США була 662). Це стало максимальним числом за всю більш ніж 10-річну історію цього Договору, оскільки до цього воно не перевищувало 528.
Ситуацію з підводними човнами було розглянуто в попередній статті, і тепер також варто розглянути актуальний стан арсеналу міжконтинентальних балістичних ракет і бомбардувальників. Наявні на початок 2023 року оцінки кількості МБР, наведені SIPRI та IISS, давали діапазон у 321-339 одиниць, а кількості бомбардувальників - 70-76 одиниць, з яких 15-16 Ту-160 і 55-60 Ту-95МС.
Попередній текст, присвячений стратегічним підводним човнам, викликав у низки визнаних експертів у сфері ядерної зброї негативну реакцію. Тому варто підкреслити, що головною метою цих статей є розуміння саме реального стану російських стратегічних сил і перспектив їхнього розвитку незалежно від того, що декларує росія публічно. Інакше кажучи, цей текст жодною мірою не ставить під сумнів підхід до кількісної оцінки російського ядерного арсеналу за відсутності інспекційної діяльності, який склався в середовищі провідних дослідницьких центрів та експертів. Він лише являє собою спробу поглянути на предмет під тим самим кутом, під яким його бачить російське керівництво, що володіє всією повнотою інформації про те, яка кількість носіїв ядерної зброї, формально розгорнутих, здатна виконувати свої завдання на практиці.
Міжконтинентальні балістичні ракети
У вересні 2023 року росія оголосила, що поставила на бойове чергування нову міжконтинентальну балістичну ракету «Сармат», хоча сама ракета не пройшла випробувань. Вона перебуває в одній із шахт Ужурського ракетного з'єднання (62-ї ракетної дивізії) в Красноярському краї, поблизу від заводу-виробника. Якщо врахувати, що «Сармат» призначений на зміну МБР Р-36М2 «Воєвода» і є, по суті, її локалізованою і модернізованою версією, то поспіх із новою ракетою може мати просте пояснення. Ракети «Воєвода» хоч і офіційно все ще стоять на озброєнні, на практиці перебувають далеко за межами своїх термінів експлуатації, які багато разів подовжували у 2000-2010-ті рр.
Продовження термінів служби тих чи інших МБР відбувається шляхом залікового пуску ракети з числа найстаріших. Останній пуск «Воєводи» на продовження термінів експлуатації відбувся у 2013 році, а наступну процедуру продовження було проведено у 2019-2020 рр. уже без жодних пусків. Тоді ж планувалося, що МБР «Воєвода» в будь-якому разі буде знята з озброєння у 2024 році. 34 ракети цього типу, за даними SIPRI (46 ракет, за даними IISS), які все ще значаться на службі, можна з мінімальним ризиком помилки вважати непридатними до використання вже зараз - десятиліття без пусків говорить саме за себе. І навіть останній запуск ракети-носія «Днєпр», що є конверсійною версією МБР «Воєвода», відбувся 2015 року: в умовах розриву промислової кооперації з Україною цей проєкт припинив існування.
Рання постановка «Сармата» може мати не тільки політичний сенс, виражений у підтримці ілюзії паритету зі США та постійної актуалізації ядерної загрози щодо американців та їхніх союзників, а й організаційний вимір. Річ у тім, що МБР «Воєвода» перебуває на озброєнні двох ракетних дивізій, 13-ї в Оренбурзькій області та 62-ї в Красноярському краї. І якщо 13-та ракетна дивізія останніми роками працює з МБР УР-100Н УТТХ, оснащеними плануючими блоками «Авангард» замість традиційних боєголовок, то 62-ій дивізії необхідно підтримувати навички особового складу по роботі з рідинними ракетами. МБР «Сармат» навіть у сирому вигляді, ймовірно, може бути придатною для цього завдання. При цьому програма зі створення МБР «Сармат» і збереження 62-ї дивізії РВСП ніяк не пов'язані з концепціями ядерного стримування і взаємного гарантованого знищення. Головний сенс «Сармата» вбачається в тому, щоб зберегти Державний ракетний центр ім. В.П. Макєєва в Міассі і Красноярскій машинобудівний завод в Красноярскє, а також підтримати завантаження заводу «Протон-ПМ» в Пєрмі. Річ у тім, що за відсутності нової міжконтинентальної ракети на рідкому паливі перші два підприємства просто не зможуть існувати, а пєрмскій завод позбудеться цеху з виробництва ракетних двигунів на висококиплячих компонентах палива.
Щось схоже на ситуацію з «Воєводою» відбувається і з твердопаливними МБР «Тополь» і «Тополь-М». Щоправда, останні відомі пуски МБР «Тополь» і «Тополь-М» відбулися восени 2019 року, тобто чотири роки тому. МБР «Тополь» планувалися до остаточного виведення з експлуатації у 2024 році, і станеться це навіть трохи раніше - до кінця 2023 року. За нещодавніми експертними оцінками до початку 2023 року їх залишалося дев'ять одиниць у мобільному варіанті. Щоправда, ці ракети вже перебували за межами гарантійних термінів експлуатації навіть з урахуванням їх неодноразових продовжень. Для порівняння, на початку 2020 року їхня кількість оцінювалася в 45 одиниць.
Що стосується МБР «Тополь-М», то поступове виведення з експлуатації 78 ракет, що залишаються, раніше планувалося на перспективу до 2030 року з урахуванням раніше продовженого до 20 років гарантійного терміну експлуатації. Ймовірно, що цей термін буде продовжено до 22-25 років (відповідно, до 2032-2035 рр.), але для цього потрібні будуть пуски. Звідси випливає, що в доступній для огляду перспективі має відбутися як мінімум один пуск МБР «Тополь-М» на продовження служби цих ракет. Факт проведення такого пуску стане індикатором їхнього актуального технічного стану.
Проте основу російських ракетних військ стратегічного призначення становлять МБР «Ярс» мобільного і шахтного базування в кількості 180-193 одиниці на початок 2023 року. На підставі доступних відомостей за 2015-2022 рр. актуальні середньорічні темпи виробництва цих ракет можна оцінити в 16 одиниць (у різні роки постачання цих ракет могло бути вищим або нижчим за це середнє значення). Тобто на початок 2024 року кількість МБР «Ярс» буде близько 200 одиниць або навіть більше. З урахуванням того, що гарантійний термін служби цих ракет перевищує 20 років, кількість МБР «Ярс» у росії буде послідовно збільшуватися, навіть якщо їй доведеться знизити темпи їхнього виробництва з технічних та економічних причин.
Таким чином, до початку 2024 року гранична загальна кількість російських МБР, готових до використання, буде такою: МБР «Ярс» - 196-209 одиниць; МБР «Тополь-М» - до 78 одиниць; МБР УР-100Н УТТХ з комплексом «Авангард» - до 10 одиниць. Простіше кажучи, у РВСП буде до 297 міжконтинентальних ракет.
Виходить, що якщо темпи вибуття МБР«Тополь-М» дорівнюватимуть або будуть нижчими за темпи виробництва МБР «Ярс» (за умови збереження нинішніх темпів їх виробництва), то саме 2023 рік буде нижньою точкою, і вже з 2024 року РВСП після багатьох років скорочень почнуть нарощувати кількість наявних МБР. Якщо ж ракети «Тополь-М» вибуватимуть швидше, то нижня точка буде пройдена пізніше.
Однак загалом ця динаміка в будь-якому разі більшою мірою залежить від того, чи буде росія й надалі здатна виробляти на рік у середньому по 16 МБР «Ярс», знизить продуктивність або, навпаки, її збільшить. Тут слід враховувати нинішні зусилля Москви з розширення виробничих потужностей «Воткінского завода», який виробляє МБР «Ярс», БРПЛ «Булава» та балістичні ракети для комплексів «Іскандер». Що ж стосується МБР «Сармат», то коли і якщо вона пройде всі випробування, темпи її виробництва навряд чи перевищуватимуть шість одиниць на рік аж до початку 2030-х рр.
Проте відсутність кількісного паритету зі США, де розгорнуто 400 одиниць МБР LGM-30 Minuteman III, а до 2030 року має бути розгорнуте серійне виробництво нових МБР LGM-35A Sentinel на заміну Minuteman III, що вибувають, не створює для росії жодних додаткових загроз. Ба більше, росія цілком могла б забезпечити ефективне ядерне стримування і меншою кількістю ракет. Інакше кажучи, нинішні зусилля російського керівництва з подолання порога в 300 МБР визначаються суто зовнішньо- і внутрішньополітичними завданнями, а не об'єктивно обумовленою потребою в зміцненні системи ядерного стримування.
Важкі бомбардувальники
Оцінити актуальний стан російського парку важких (стратегічних) бомбардувальників Ту-95МС і Ту-160 вкрай важко. Ми просто не знаємо, з якою частотою літає і чи літає кожен із літаків, невідомий і їхній залишковий технічний ресурс, а особливо - залишковий ресурс двигунів.
Наприклад, призначений ресурс двигунів НК-12МП, на яких літають Ту-95МС, становить 5000 годин. Причому у 2020 році компанія ОДК-Кузнєцов, дочірнє підприємство «Об'єдіньонной Двігатєлєстроітєльной Корпорациі», яка зі свого боку є «донькою» «Ростєха», обіцяла збільшити цей ресурс у чотири рази за наявності замовлення. Щоправда, далі цього торгу з Міністерством оборони справа, судячи з усього, поки що не просунулася. Ресурс двигунів НК-32, на яких літають Ту-160, становить 2600 годин. Саме ця різниця в ресурсі двигунів поряд з більшою трудомісткістю підготовки Ту-160 до кожного польоту може пояснити, наприклад, чому росія у війні проти України покладається на Ту-95МС і не використовує Ту-160 - вона економить ресурс Ту-160.
Проте для оцінки у нас є деякі дані щодо програм ремонту бомбардувальників. Так, у 2008-2017 рр. через ремонт або контрольно-відновлювальне обслуговування пройшли 13 Ту-160. Через кілька років два з цих 13 літаків, повернутих до ладу в 2009-2010 рр., були знову відремонтовані і повернуті армії у 2019 році.
З 2015 року почалися роботи з відновлення виробництва Ту-160, а також стартувала програма модернізації наявних Ту-160. У підсумку в січні 2018 року було підписано контракт на будівництво десяти нових Ту-160М до 2027 року. Тоді ж відбувся перший політ передсерійного (дослідного) літака Ту-160М, зробленого на основі недобудованого на початку 1990-х рр. літака, який отримав ім'я «Пьотр Дєйнєкін». У 2019 році були озвучені плани на модернізацію десяти наявних Ту-160 до версії Ту-160М.
Усі ці зусилля покликані продовжити експлуатацію Ту-160 до того часу, як росія зможе розробити і запустити серійне виробництво важкого бомбардувальника нового покоління. Причому зі створенням нового покоління бомбардувальників ясності досі немає, незважаючи на всі оптимістичні заяви керівників російської авіаційної промисловості.
У підсумку, до кінця 2023 року російські військові отримають два нових Ту-160М і два Ту-160М після модернізації наявних Ту-160. До нових літаків належить передсерійний Ту-160М «Пьотр Дєйнєкін», який, судячи з усього, залишався всі ці роки на заводі для доведення двигунів НК-32, виробництво яких малими партіями вдалося відновити в Самарі у версії НК-32-02. Також до нових літаків належить поки що безіменний Ту-160М, який здійснив перший політ у січні 2022 року і продовжував заводські випробування весь минулий рік.
Одним із Ту-160М після модернізації є «Ігорь Сікорскій», який, до речі, не проходив ремонтів наприкінці 2000-2010-х рр. Причому його модернізація тривала тривалий час: перший політ після першого етапу модернізації відбувся в лютому 2020 року, далі велося доведення літака. Перший політ із двигунами НК-32-02 він здійснив у листопаді 2020 року. Далі його випробування розтягнулися на 2021-2023 рр. Другий модернізований Ту-160М, імовірно, «Боріс Вєрємєй», який також не проходив у попереднє десятиліття заводських ремонтів, піднявся в повітря у вересні 2021 року. При цьому, за даними на літо 2023 р., у виробництві перебували ще два нових Ту-160М, один із яких здійснив перший політ у грудні 2022 року.
Звідси, здавалося б, випливає, що парк бомбардувальників Ту-160 і Ту-160М до 2023 року збільшиться до 17 діючих літаків: 13 Ту-160, відремонтованих у 2008-2017 роках, з яких два відремонтовано повторно 2019 року, два нових Ту-160М і два модернізованих Ту-160М. А у 2024-2025 рр. він зросте, як мінімум, ще на два нових Ту-160М. Але проблема в тому, що у восьми Ту-160 з часу останнього заводського ремонту минуло від 10 до 15 років, і зараз частина з них, ймовірно, вже потребує ремонту.
У 2021-2022 рр. було проведено капітальний ремонт старих двигунів НК-32, який торкнувся щонайменше двох одиниць на рік. Це кількість лише для одного Ту-160. Водночас виробництво двигунів НК-32-02, розпочате 2017 року, за підсумками 2022 року все ще не перевищувало чотирьох одиниць на рік. Простіше кажучи, якщо реалізувати контракт на десять нових Ту-160М все ще можливо до 2027 року, то модернізація хоча б десяти з тих, що залишилися, Ту-160 до версії Ту-160М перебуває під питанням. І якщо у 2023-2024 рр. кількість російських важких бомбардувальників Ту-160/Ту-160М збільшиться, то надалі вона знову скоротиться - і, ймовірно, навіть нижче за поріг у 15-16 літаків. Крім двигунів, оновлення неминуче потребує авіоніка, а також інші системи і механізми. При цьому варто розуміти, що до 1/3 від зростаючого парку цих бомбардувальників уже зараз може бути не готовою до виконання завдань.
Ситуація з парком Ту-95МС ще складніша для аналізу через його розміри. Проте деяка інформація доступна і тут. Так, з 2015 року розпочалася програма заміни бортового радіоелектронного обладнання на Ту-95МС, причому термін служби нового обладнання чомусь був заявлений як усього лише десятирічний. Тоді передбачалося, що до 2020 року така модернізація торкнеться всіх літаків цього типу. Однак за останні десять років є відомості тільки про 26 відремонтованих бомбардувальників Ту-95МС, хоча тільки у 2015-2016 роках планували модернізацію 20 літаків. І якщо врахувати, що Ту-95МС постійно базуються в Саратовській (Енгельс) та Амурській (Українка) областях, а в регулярних ракетних атаках проти України з 24 лютого 2022 року до теперішнього часу зазвичай бере участь до 15 бомбардувальників Ту-95МС з Енгельса або із запасних аеродромів, то кореляція між цифрами є.
При цьому до початку 2020-х рр. росія розробила модернізовану версію Ту-95МС - Ту-95МСМ. Перший політ цього літака, створеного на основі одного з літаючих Ту-95МС, відбувся влітку 2020 року. На початку 2023 року він все ще був на випробуваннях, хоча влітку 2021 року Міністерство оборони підписало контракт на модернізацію неназваної кількості Ту-95МС до версії Ту-95МСМ.
Що стосується двигунів для цих бомбардувальників, то НК-12МП давно не виробляються, а темпи їх капітального ремонту становили вісім двигунів на рік у 2021-2022 рр. Тобто щороку росія може ремонтувати двигуни лише для двох літаків Ту-95МС/Ту-95МСМ. З урахуванням збільшення з 2022 року витрати ресурсу двигунів та інших систем цих бомбардувальників можна стверджувати, що парк Ту-95МС, крім 26 модернізованих літаків, що залишився, є донором запчастин для літаючих бомбардувальників.
І якщо на прикладі Ту-160 ми можемо побачити нехай тимчасове, але збільшення кількості літаючих літаків, то на прикладі Ту-95МС мова може, ймовірно, йти лише про підтримку наявної кількості придатних до використання літаків.
Загальна кількість придатних до застосування важких бомбардувальників у росії за підсумками 2023 року становитиме не більше 43 одиниць: 26 відремонтованих і модернізованих Ту-95МС і 17 Ту-160. І це без урахування того, що деякі були, ймовірно, пошкоджені на аеродромах або втрачені в результаті військових дій.
Таким чином, на початок 2024 року гранична загальна кількість придатних до використання носіїв стратегічної ядерної зброї у росії не перевищуватиме 470-480 одиниць. Ймовірно, в реальності вона буде меншою за це значення. Проте ці носії розподіляться в такій пропорції: 144 БРПЛ (з урахуванням запланованого наприкінці 2023 року введення в дію підводного човна «Імпєратор Алєксандр ІІІ»), 297 МБР і 43 важких бомбардувальники. Для порівняння, у вересні 2013 року у росії було 473 розгорнуті носії, а в березні 2020 року - 485. Але навіть цю кількість слід вважати надмірною. Росія може забезпечити ефективне стратегічне стримування меншою кількістю носіїв ядерної зброї, як це роблять Велика Британія, КНР (навіть з урахуванням її зусиль з нарощування ядерного арсеналу) і Франція, а також Ізраїль, Індія і Пакистан. І якщо поки що не розглядати перспективу повної відмови росії від ядерної зброї, то баланс між ядерним стримуванням, інтересами добробуту суспільства, його реальними економічними, інтелектуальними та технологічними можливостями і гострою необхідністю відновлювати міжнародну репутацію існує. Цей баланс передбачає, що стратегічні ядерні сили росії можна вважати більш ніж достатніми за наявності від 100 до 200 носіїв, тобто бути порівнянними з тим, що сьогодні мають Франція, Велика Британія, Індія або Ізраїль.
