Літаки дальнього радіолокаційного виявлення та управління (ДРЛВ), відомі на Заході як AWACS (Airborne Warning and Control System), є одними з найважливіших інструментів сучасної війни. Ці "очі неба" дозволяють виявляти цілі на величезних відстанях, координувати дії авіації та протиповітряної оборони, а також забезпечувати стратегічну перевагу в повітряному просторі. Їхня історія бере початок з часів Другої світової війни, коли вперше з’явилася потреба в повітряних системах раннього попередження, а сьогодні вони стали невід’ємною частиною збройних сил провідних країн світу. У цій статті ми простежимо еволюцію літаків ДРЛВ від їх зародження до сучасності, а також детально розглянемо роль ASC 890 у контексті російсько-української війни та їхні перспективи для України.
Зародження концепції: Друга світова війна та перші спроби
Ідея підняття радарів у повітря для розширення зони видимості виникла під час Другої світової війни, коли наземні радіолокаційні станції зіткнулися з обмеженнями через кривизну Землі та перешкоди рельєфу. У 1940-х роках Велика Британія та США почали експериментувати з авіаційними радарами для виявлення ворожих літаків і кораблів. Одним із перших прикладів став американський проєкт "Кадиллак" (Project Cadillac), у рамках якого на базі бомбардувальника Grumman TBF Avenger встановили радар AN/APS-20. Цей літак, відомий як TBM-3W, використовувався для раннього попередження про наближення японських камікадзе в Тихоокеанському театрі бойових дій. Радар AN/APS-20 міг виявляти цілі на відстані до 200 км, що було значним проривом для того часу, а його розміщення на літаку дозволяло обходити обмеження наземних систем, такі як екранування гірським рельєфом.
TBM-3W, хоча й був прототипом, але заклав основи для майбутніх систем ДРЛВ. Літак управлявся екіпажем із трьох осіб, включаючи оператора радара, який передавав дані на кораблі чи наземні командні пункти. Проєкт "Кадиллак" також передбачав інтеграцію з авіаносцями, що дозволяло координувати оборону флоту від повітряних атак. Попри обмежену кількість таких літаків — усього кілька десятків було виготовлено до кінця війни — їхній успіх довів, що повітряні радари можуть значно розширити зону спостереження та підвищити ефективність протиповітряної оборони порівняно з наземними системами. Ці ранні експерименти стали поштовхом для розвитку спеціалізованих літаків ДРЛВ у повоєнний період, зокрема таких, як E-2 Hawkeye та E-3 Sentry.
У той же час Велика Британія розробляла власні проєкти, зокрема оснащуючи літаки Vickers Wellington радарами для виявлення німецьких підводних човнів у Атлантиці. Ці літаки, модифіковані для протичовнової війни, використовували радар ASV (Air-to-Surface Vessel) Mark II, який міг виявляти надводні цілі, такі як підводні човни на поверхні, на відстані до 50–60 км за сприятливих умов. Ці ранні системи були примітивними: вони мали обмежений радіус дії, низьку точність через вплив погодних умов і морських хвиль, а також потребували значної кількості операторів — часто до чотирьох осіб лише для обробки радарних даних.
Незважаючи на ці недоліки, Vickers Wellington із радарами ASV відіграли ключову роль у Битві за Атлантику, допомагаючи виявляти ворожі підводні човни та координувати атаки ескортних кораблів і авіації.
Холодна війна: Народження сучасних AWACS
Після Другої світової війни, у період Холодної війни, потреба в системах раннього попередження стала ще гострішою через появу реактивних літаків і балістичних ракет. США та СРСР почали активно розробляти літаки, які могли б не лише виявляти цілі, але й координувати дії своїх сил у реальному часі.
США: E-2 Hawkeye та E-3 Sentry
У 1960-х роках ВМС США представили Northrop Grumman E-2 Hawkeye — перший спеціально розроблений літак ДРЛВ для авіаносців. Оснащений радаром AN/APS-145, він міг виявляти цілі на відстані до 550 км і управлявся екіпажем із п’яти осіб, включаючи двох пілотів та трьох операторів систем спостереження. E-2 став революційним завдяки своїй компактності, що дозволяла базуватися на авіаносцях, та здатності працювати в складних морських умовах. Його характерна особливість — великий обертовий радарний купол діаметром 7,3 метра, встановлений над фюзеляжем, забезпечував огляд на 360 градусів. Пізніші модифікації, такі як E-2C та E-2D Advanced Hawkeye, отримали покращені радари та системи зв’язку, що дозволили виявляти низьколітаючі цілі, зокрема крилаті ракети, і координувати дії флоту та авіації в реальному часі. E-2D, зокрема, оснащений радаром AN/APY-9 з активною фазованою антенною решіткою, що значно підвищило його ефективність у сучасних умовах.
Пізніше, у 1970-х роках, ВПС США розробили Boeing E-3 Sentry — один із найвідоміших літаків AWACS у світі. Побудований на базі пасажирського Boeing 707, E-3 оснащений радаром AN/APY-1/2, який забезпечує огляд на 360 градусів і може виявляти цілі на відстані понад 400 км, а в окремих випадках — до 650 км для великих висотних об’єктів. Літак здатен одночасно відстежувати сотні цілей і передавати дані союзним силам через захищені канали зв’язку. E-3 став ключовим інструментом управління повітряними операціями та активно використовувався в операціях, таких як війна в Перській затоці 1991 року, де він координував дії сотень літаків одночасно, забезпечуючи перевагу в повітряному просторі. Екіпаж E-3, що складається з 17–20 осіб, включає спеціалістів із радіоелектронної боротьби, що дозволяє літаку не лише виявляти ворожі цілі, а й протидіяти їхнім системам.
СРСР: А-50 "Шмель"
СРСР не відставав у цій гонці озброєнь. У 1980-х роках на базі транспортного літака Іл-76 був створений А-50 "Шмель", оснащений радаром "Шмель-М". Цей літак міг виявляти бомбардувальники на відстані до 650 км, винищувачі — до 300 км, а крилаті ракети — до 215 км. А-50 став основним літаком ДРЛВ радянських, а згодом російських Повітряно-космічних сил.
Літак має екіпаж до 15 осіб, включаючи операторів радіолокаційних систем, які обробляли дані в реальному часі. Радар "Шмель-М" забезпечував огляд на 360 градусів і міг одночасно супроводжувати до 50 цілей. А-50 також оснащувався системами радіоелектронної боротьби для захисту від ворожих засобів протиповітряної оборони.
У 1990-х роках з'явилася модернізована версія А-50У, яка отримала покращений радар "Вега-М" та сучасніші обчислювальні системи. Це дозволило збільшити дальність виявлення цілей і кількість одночасно відстежуваних об’єктів до 150. А-50У також мав удосконалені засоби зв’язку, що забезпечували інтеграцію з іншими платформами, такими як винищувачі Су-27 і МіГ-31.
Потенціал Saab 340 AEW&C в Повітряних силах України
У травні 2024 року Швеція оголосила про передачу Україні двох літаків Saab 340 AEW&C (Airborne Early Warning and Control), відомих також як ASC 890, у рамках найбільшого пакету військової допомоги вартістю 1.3 мільярда доларів. Ці літаки, оснащені передовим радаром Erieye і є першими спеціалізованими платформами ДРЛВ в історії Повітряних сил України.
Технічні характеристики Saab 340 AEW&C
Saab 340 AEW&C — це літак раннього попередження та управління, побудований на базі пасажирського турбогвинтового літака Saab 340. Основні технічні характеристики літака включають:
Радар Erieye: Стаціонарна антена, розташована на фюзеляжі, забезпечує огляд у 120 градусів з кожного боку літака (загалом 240 градусів), з можливістю виявлення цілей на відстані 300–450 км залежно від умов і висоти польоту. Радар здатен відстежувати літаки, гелікоптери, крилаті ракети, безпілотники та надводні цілі, включаючи невеликі човни.
Висота польоту: Зазвичай 6–7 км (20 000 футів), що дозволяє обходити обмеження наземних радарів, спричинені кривизною Землі та рельєфом.
Тривалість польоту: До 5 годин без дозаправлення, що забезпечує достатній час для патрулювання.
Екіпаж: 6 осіб, включаючи двох пілотів і чотирьох операторів систем спостереження та управління.
Швидкість: Максимальна крейсерська швидкість становить близько 502–524 км/год, що робить літак відносно повільним порівняно з реактивними платформами, але економічним у використанні.
Площа покриття: Один літак може контролювати повітряний простір площею до 500 000 км², що дозволяє ефективно патрулювати значну частину території України.
Радар Erieye вирізняється високою роздільною здатністю, що дає змогу виявляти низьколітаючі цілі, такі як крилаті ракети (наприклад, Х-59МК2) на відстані до 160 км, навіть в умовах радіоелектронної протидії чи складного рельєфу.
Тактичні переваги для України
1. Посилення повітряної оборони
Saab 340 AEW&C значно розширює можливості України у виявленні та відстеженні повітряних і морських цілей. На відміну від наземних радарів, які обмежені рельєфом і мають "сліпі зони", повітряна платформа забезпечує огляд на великій відстані та висоті. Це дозволяє:
Раннє виявлення загроз: Літак може виявляти російські винищувачі (наприклад, Су-35 або Су-30СМ) на відстані до 330 км, а крилаті ракети — до 160 км, що дає більше часу для реакції ППО.
Закриття "сліпих зон": Російські крилаті ракети та дрони часто використовують низьколітаючі траєкторії, щоб уникнути наземних радарів. Saab 340 здатен виявляти такі цілі, що підвищує ефективність перехоплення.
Координація ППО: Літак може передавати дані в реальному часі системам протиповітряної оборони, таким як Patriot або NASAMS, а також наземним командним пунктам, що оптимізує розподіл ресурсів.
2. Морська розвідка
Saab 340 AEW&C здатен відстежувати надводні цілі, включаючи невеликі човни, на відстані до 100 морських миль. Це особливо важливо для України в контексті операцій у Чорному морі, де ЗСУ активно протидіють російському Чорноморському флоту. Літак може:
Виявляти російські кораблі та катери, що беруть участь у логістиці чи ракетних ударах.
Координувати удари морських дронів або протикорабельних ракет, таких як Harpoon або "Нептун".
Забезпечувати раннє попередження про пуски крилатих ракет із кораблів, що підвищує шанси на їхнє перехоплення.
3. Незалежність від зовнішніх джерел
До появи Saab 340 Україна значною мірою покладалася на дані від літаків ДРЛВ НАТО, які патрулюють повітряний простір Польщі чи Румунії. Однак ці літаки обмежені відстанню та не можуть діяти безпосередньо над Україною через ризик ескалації. Saab 340, оперуючи в українському повітряному просторі, забезпечує незалежність і дозволяє:
Здійснювати моніторинг ближче до зон бойових дій.
Отримувати точніші дані про низьколітаючі цілі, які невидимі для віддалених радарів НАТО.
Зменшити залежність від зовнішньої розвідки, що підвищує оперативну автономність.
Дякуємо за прочитання! Сподіваємось, що стаття була цікавою та корисною.
