Система дозаправки в повітрі.

Дозаправка в повітрі — це одна з найбільш технологічно складних і важливих операцій у сучасній авіації. Вона дозволяє бойовим і транспортним літакам виконувати тривалі місії на великих відстанях без необхідності приземлятися для поповнення пального.

Історія технології

Перші спроби дозаправки в повітрі розпочалися ще в 1920-х роках. Це були експериментальні місії, де пілоти вручну передавали шланги між літаками. Значний прорив стався у 1948 році, коли компанія Boeing представила першу автоматизовану систему дозаправки для військово-повітряних сил США. З того часу ця технологія вдосконалювалася, що дозволило забезпечити більш надійні, безпечні та ефективні операції.

Перша успішна дозаправка в повітрі: Танкер de Havilland DH-4B спускає шланг для дозаправки літака-приймача DH-4B над польовою базою Роквелл. 27 червня 1923 року.

Типи систем дозаправки

Існують два основних методи дозаправки, кожен із яких має свої переваги:

1. Штанговий метод (boom refueling):

• Застосовується здебільшого для великих стратегічних літаків.

• Заправник, наприклад KC-135 Stratotanker або KC-46 Pegasus, оснащений телескопічною штангою, якою керує оператор.

• Цей метод дозволяє швидко передавати великі об’єми пального, що є важливим для великих літаків, таких як бомбардувальники чи військово-транспортні літаки.

Схема для цього методу
Танкер Boeing KC-46 заправляє штурмовик A-10 Warthog ВПС США методом штанги під час тестування.

2. Метод “шланг-конус” (Probe-and-drogue):

• Використовується здебільшого для тактичних винищувачів і вертольотів.

• Літак-заправник випускає гнучкий шланг із конусом (дроздом), до якого літак-приймач з’єднується за допомогою зонда.

• Цей метод більш універсальний і простий у реалізації, особливо для менших літаків.

Дозаправка в повітрі методом “Probe-and-Drogue” літака EA-18G від F/A-18E з позначеними ключовими компонентами.

Як це працює?

1. Підготовка до операції: Літак-заправник виходить у спеціальну зону, визначену планом місії. Зона дозаправки зазвичай розташована на безпечній відстані від бойових дій.

2. Позиціонування: Літак-приймач наближається до заправника і займає точну позицію за ним. Пілоти повинні діяти з максимальною точністю, адже дистанція між літаками може становити всього кілька метрів.

3. З’єднання: Після точного позиціонування відбувається фізичне з’єднання шланга чи штанги із заправною системою літака-приймача. Це складний етап, який вимагає координації між пілотами та оператором системи.

4. Передача пального: Пальне перекачується під високим тиском у баки літака-приймача. Залежно від об’єму, процедура може тривати від кількох хвилин до пів години.

5. Завершення: Після завершення дозаправки шланг або штанга автоматично від’єднуються, і обидва літаки повертаються до виконання своїх завдань.

Значення системи дозаправки

Ця технологія є ключовим елементом стратегічної авіації. Вона дозволяє винищувачам, бомбардувальникам, розвідувальним літакам і транспортним суднам:

• Працювати на віддалених театрах бойових дій.

• Забезпечувати оперативну гнучкість, виконуючи місії без приземлення.

• Підвищувати бойову готовність, скорочуючи час простою.

Дякуємо за прочитання! Сподіваємось, що стаття була цікавою та корисною.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
A.I.R.T.E.A.M_UA🇺🇦
A.I.R.T.E.A.M_UA🇺🇦@Fighter_Shadow

Tg: @dam1f, @totggg2

123Прочитань
6Автори
2Читачі
На Друкарні з 8 грудня

Більше від автора

  • 📡 РЛС та ОЛС: У чому різниця?

    Доброго вечора! Сьогодні поговоримо про те, що допомагає винищувачам виявляти цілі та залишатися непоміченими. Мова піде про РЛС (радіолокаційні станції) та ОЛС (оптико-локаційні станції).

    Теми цього довгочиту:

    Рлс

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається