Розділ 6

В клубі лунала та сама музика, під яку не знаєш який ритм танцю обрати, поки не «мекнеш» три чарки текіли.

Ми сиділи втрьох за барною стійкою рівно до тих пір, поки до нас не підійшов юнак. Симпатичний, мускулистий і енергійний. Такий типаж, як правило, беруть на рекламу з гелями для душу. Шлейф його парфуму в переміжку з легким запахом алкоголю і  надмірна балакучість — чітко давали розуміти, що хлопчина шукає собі «здобич» на вечір. І йому абсолютно байдуже хто це буде — Іра, Віка чи я.

Але підозрюю, що все ж таки з нас трьох, йому найбільше сподобалась Вікторія. Воно й не дивно! Адже Віка була в своєму середовищі: в нічних клубах вона відчувала себе, мов рибка у воді. Це вона знає назви і склад усіх коктейлів і без проблем може зробити зауваження бармену, якщо той налив недостатньо кокосового сиропу чи рому в «Піну Коладу».

• Ліричний відступ •

Вибачай, Вікусь, але я ніколи не забуду твій день народження в клубі, коли ти кричала: «Дайте мені книгу скарг! Я буду жалітись на цього бармена, бо він скупердяй! Він не доливає рому в коктейль іменинниці!»

Класно ми тоді гульнули… Особливо ти, Віка :)

А ще Вікуля вміє пластично і сексуально рухатись під клубну музику. Чого не скажеш про мене. Мої рухи під клубне «тиц-тидиц» нагадують більше підбиту чайку, ніж сексі-діву… Але! Включіть мені «Ой, Марічко, чичері, чичері» і я підірву ваш клятий танцпол :)

Отож, ми зупинились на Вікусі. Словом, від неї віяло неабиякою харизмою та жіночністю і вона, мов магніт, приковувала до себе чоловічі погляди. Тепер і цей юнак клюнув. Тільки цього разу моя подружка вирішила проявити усю свою жіночу солідарність і благородність. Після першої ж фрази хлопця:

«Привіт, дівчата! Чого скучаємо?» — Віка підвелась, шепнула Ірі щось на вухо, мило нам посміхнулась і пропала пудрити носика на добрих пів години. В Іри, як на зло, задзвонив телефон. Вона швидко вхопила смартфон з викликом і жестом показала мені, що йде на вулицю, бо в клубі гучно.

Ми залишились наодинці — я і чувак з «потенційної реклами гелю для душу».

— Я можу бути твоєю подружкою, щоб тобі не було скучно, поки дівчат нема! Хочеш? —люб’язно запропонував він.

— Ти дійсно готовий говорити про молочницю і пілінг? — на всякий випадок уточнила я.

— А молочниця це шо? Якийсь кулінарний рецепт? Та байдуже! З тобою я можу говорити про все! Я Діма. Для друзів Дімон — і протягнув мені свою руку, щоб поздороватись.

— То ми вже друзі, так? — перепитала я.

— Хвилинку. Ти що будеш пити?

Я ще не встигла переключитись на алкоголь, як він попросив бармена зробити дві «Самбуки». Потім протягнув мені один стакан і, цокаючись вигукнув «За дружбу!»

Після того, як наші стакани спорожніли він урочисто промовив:

— О, тепер ми друзі! До речі, тебе як звати?

— Ну, з таким другом як ти, я тепер готова йти хоч у вогонь і воду! — підколола я. Оксана мене звати.

— Дуже приємно, Оксаночко! Дивись, у вогонь не треба, а на танцпол — пішли. Йдемо потанцюємо? — і він швидко підвівся зі свого сидіння.

— Ой друже, давай цього разу без мене, гаразд? — почала давати я задню.

Відчувши моє легке напруження, він миттєво всівся назад, попросив бармена повторити ще раз і продовжив:

— А знаєш, може і не треба, щоб ти бачила як я позорюсь! Ну, тобто танцюю. То одне й те ж впринципі.

— А що все так погано? — тут мені дійсно стало цікаво.

— Я обожнюю танцювати тектонік. Чую класну музику, виходжу на танцпол і тупо забуваю про все на світі! Ну і про те, що збоку люди танцюють… А тектонік — це ж, сама знаєш, як потрібно руками махати! Так от. Був випадок, коли я так від душі танцював, що випадково рукою якійсь дівчині в лице заїхав. А збоку її хлопець танцював. Чувак подумав, що я спеціально її вдарив і давай мені «рубати атвєтку». Словом, почався серйозний мордобій. Думали, обійдемось охороною в клубі. Але довелось навіть патруль підключати. Відтоді я в чорному списку того клубу.

— А ти не думав поміняти танцювальний напрямок? Перейти з тектоніку на народні танці, наприклад? — ледве стримуючись, щоб не засміятись запропонувала я.

— Так я на весіллі в друга під «Смереко» тоже тектонік рубав! Це вже як стиль життя, розумієш?

Мій внутрішній голос тут же почав наспівувати «Ой, смереко, розкажи мені, смереко…» а уява — підсовувати кадри танцюючого Дімона в стилі тектонік.

І я вперше за весь свій лайновий день — щиро засміялась. В хід пішло ще дві самбуки і п’ять веселих історій про невдалі танці Дімона.

В жіночому туалеті, де ми троє зібрались на «п’ятихвилинку» Віка почала по-доброму підколювати мене про порох в порохівницях. І що я велика молодець, бо погодилась поїхати в клуб. Що це пішло мені на користь. І що вони з Ірою не образяться, якщо назад з клубу я поїду НЕ з ними…

Насправді мої подружки чудово знали, що лягати в ліжко з незнайомцем — це абсолютно НЕ моя фішка. І, як влучно, підмітила одного разу Іруся:

«Твій колишній — став збудником твоєї хронічної алергії на чоловіків».

І вона права. Всі 5 стадій прийняття «неминучого розлучення» (які я вже от як пів року мусолю зі своїм психологом на сесіях) благополучно перенеслись на чоловіків.

1. Спочатку я категорично заперечувала роль/появу/існування будь-якого мужика в своєму житті.

2. Шалений гнів і злість — це все, що я відчувала до усіх «піськоносців» (повірте, це ще дуже ввічливе лайливе слово, на відміну від тих, якими я тоді позначала чоловічу стать).

3. Далі торг — моя спроба домовитись зі собою, що якщо поміняти зачіску, роботу і хлопа — то все може бути добре.

4. Депресія — усвідомлення того, що моя спроба - повне лайно. І новий хлоп також лайно. Як і колишній.

5. І нарешті прийняття. Прийняття того факту, що хочеш-не хочеш, а чоловіки не зникнуть з мого оточення назавжди. Як мінімум, завжди знайдеться араб чи турок, який напише тобі в інстаґрамі через гугл-перекладач «Привіт, красивий дівчина!» І щоб підняти свою самооцінку — знову ж таки, найкраще допомагають чоловічі компліменти та залицяння.

Отож, як ви зрозуміли — я вже на останній стадії (дай, Боже, здоров’я моєму психологу). Я вчусь заново приймати чоловічі компліменти і залицяння. З обережністю. З недовірою. Зі страхом, що я не хочу ще раз опинитись по голову в лайні, з якого ще й так до кінця не вибралась…