В стародавньому світі майже все, що оточувало людей, а особливо речі буденні, нецікаві з часом сакралізовувались, отримували нові сенси. Не стало винятком і волосся на обличчі звичайного римського громадянина - борода, вуса, бакенбарди та інші їх різновиди.
Як римляни ставились до рослинності на обличчі? Чому римляни були чисто поголені? В яких випадках це правило порушувалось?
Історія римської бороди, як і всього римського, як не дивно почалась у Греції. Там наявність бороди була чи не обовʼязковим елементом зовнішності будь-якої порядної людини. Елементом, що одразу показував мудрість, розум та престиж свого власника. Так, більшість відомих нам давньогрецьких філософів були носіями прекрасних борід.
Тенденція ця почала змінюватись після владарювання Олександра Македонського, який кожен день голився. Причина цього - достеменно невідома, чи то таким чином він намагався приховати власні проблеми з ростом густої бороди, чи то хотів зберегти себе молодим, не важливо. Набагато цікавіше те, що таким чином Олександр ввів моду на чисто поголені підборіддя серед чоловіків, більшою мірою серед солдат. Плутарх в своїх Порівняльних життєписах писав про те, що Олександр змушував своїх полководців голити їхні бороди, щоб ворог не міг вхопитись за них під час бою.
В період ранньої Римської республіки мода на бороди мало чим відрізнялась від тієї, яка була в Греції. Це почало змінюватись лишень ближче до кінця республіки, коли римська еліта під впливом зміни моди у Греції почала голити підборіддя. Римський історик - Пліній Старший пише, що першим римлянином, який практикував щоденне гоління був Публій Корнелій Сципіон Еміліан Африканський Молодший - полководець-завойовник Карфагена, прийомний син Сципіона Африканського, переможця Ганнібала.
Наступна угода між народами стосувалася гоління бороди, але у римлян це сталося пізніше. Перукарі прибули до Риму з Сицилії в 454 році від заснування міста [300 р. до н. е.], за словами Варрона, їх привіз Публій Тітіній Мена; до того часу римляни не голилися. Другий Африканський [Сципіон Молодший - ред.] вперше запровадив щоденне гоління. (Пліній, Природна історія - Книга 7, розділ 211)
Великого воїна Сципіона Еміліана, завойовника Карфагена, пам'ятають як першого римлянина, який голився щодня, і всі значні постаті пізньої Республіки та ранньої Імперії наслідували його приклад. (Г. Райан, Оголені статуї, гладіатори з черевами та бойові слони - с. 19)
Після цього часу гоління глибоко вкорінилося в римську культуру та, навіть, в певні релігійні обряди: у римських юнаків перше гоління було святом - ініціацією, початком дорослого життя. Перші тоненькі волосинки дарували богам, наприклад, імператор Нерон зібрав свій пушок після першого гоління в золоту скриньку та пожертвував храму Юпітера.
Однак, незважаючи на загальну моду на гладку шкіру нижньої частини обличчя, в деяких випадках лезо відкладали на деякий час. Неймовірно цікавою мені вважається традиція не голитись під час трауру, яка прослідковується в абсолютно різних соціальних прошарках населення Римської імперії: від звичайних людей до імператора.
В більшості випадків це стосувалося часу після поховання близьких родичів. Сімʼя померлого мала всіма способами намагалася показати жалобу по ньому, як внутрішньо, так і зовнішньо показуючи це, в тому числі занедбавши себе: відмова від гоління, розчісування тощо. Причому жалобні традиції не були чіткими, але кожна сімʼя (передусім батько) сама обирала яких традицій дотримуватись і наскільки довго. Якщо сімʼя не дотримувала жодних жалобних дій, вона піддавалась публічному осуду та ганьбі.
Під час жалоби родина померлого вважалася «забрудненою» (funestatus), а її члени набували занедбаного та неохайного вигляду. Вони носили темний одяг, не розчісували волосся та не голилися… Після проведення похоронних обрядів родина, яка перебувала в жалобі, поступово поверталася до нормального життя… (Шайд Дж., Вступ до римської релігії)
Не менш цікавими є моменти з життя деяких імператорів, коли вони в рамках жалоби та трауру приймали рішення про тимчасову відмову від леза. Так, Юлій Цезар (той самий), який більшу частину часу був поголений, відпускав волосся та бороду в знак жалоби після поразки свого легата в Галлії - Квінта Титурія Сабіна, який разом з армією потрапив в пастку та був вбитий племенем ебуронів.
Любив їх (своїх воїнів - ред.) настільки, що коли довідався про поразку Титуріана, то почав відпускати бороду та волосся, і обрізав не швидше, аніж помстився ворогам. (Светоній, Життєпис дванадцяти цезарів - Божественний Юлій, 67)
Щось подібне Светоній описує і в Життєписі Октавіана Августа, коли той, довідавшись про доволі відому зараз поразку римських легіонів під командування Квінтилія Вара в Тевтобурзькому лісі від рук германців, протягом декількох місяців відрощував бороду.
Присвятив Юпітеру Величному Блаженному великі ігри з надією повернути справи республіки на краще, оскільки подібне сталося у війні з цимбрами та марсами. Говорять, він до того потерпав, що протягом кількох місяців відрощував бороду й волосся і навіть часом бився головою в одвірок, голосячи: “Квінтилію Варе, поверни мені легіони!” День поразки щороку відзначав як жалобний та скорботний. (Светоній, Життєпис дванадцяти цезарів - Божественний Август, 23)
Першим римським імператором, який повернувся до практики носіння густої бороди був Адріан. Є припущення, що таким чином він намагався прикрити шрами від акне. Після цього, майже кожен імператор був власником великої бороди, і це продовжувалось до владарювання Костянтина Великого, який знову ввів моду на гоління серед імператорів вже нової Візантійської (Ромейської) імперії.
Борода в римській культурі постає не лише як елемент зовнішності, а й як своєрідний маркер ідентичності, що відображав суспільні зміни, політичні прагнення та індивідуальні переконання. Вона могла бути символом мужності й традиційності у ранніх римлян, ознакою грецького впливу чи філософської налаштованості в інтелектуальних колах, а згодом — знаком жалоби чи навіть модного стилю. Її значення змінювалося разом із самим Римом, залишаючись невід’ємною частиною культурного коду, в якому приватне і політичне перепліталися з естетичним.
