У попередньому дописі ми говорили про замкнутість мірквудських ельфів та шукали причину в історичних коренях королівства Трандуїла. Але в нього, як вже згадувалося, є особисті причини не втручатися в історичні заміси, навіть, якщо кіпеш починається по сусідству.
У Битві при Дагорладі, однієї з великих битв Першої Епохи, Трандуїл втратив батька. Разом з ним загинула велика частина сіндарів. Одна з причин - їх повели в бій, не узгодивши дії з основним військом, сили виявились нерівні, а втрати перевищили всі сподівання. Власне, це наслідок того, що лісові ельфи були надто самовпевнеі, не виконували всіх приказів нолдорського командування, хоча помітно поступалися їм в озброєнні та навиках. Самовпевненість Трандуїл зберіг, а от уроки історії засвоїв, хоч і своєірдно. Військові загони його королівство має, але у конфлікти не втручається. Коли мова про дракона, то це логічно, бо там сил Трандуїла було б замало. Але після Війни Персня він міг би поширити свою владу на весь Мірквуд. Його народ множився б, це могло стати певним відродженням народу сіндарів, якщо вже нолдори всі пологовно емігрували до Валінору. Але Трандуїл цього не зробив. Він укладає договір з Елрондом і лишає за собою лише північний Мірквуд. Цікаво, чому він так і не побажав більшого для себе і свого народу? На Мірквуд, зрешто, ніхто крім місцевих лісорубів не посагяв.
Ескапізм Трандуїла та його васалів, як на мене, пояснюється тим, що лісові ельфи так і не подолали свою історичну травму після поразки при Дагорладі. Але для мене все одно загадка, чому король Мірквуду та його ельфи так вперто сидять у своїй гущавини. Навіть за мирних часів. А яка ваша думка?
