Вітаю, шановні. Як дехто з вас знає, екранізації книг Дж. Р. Р. Толкіна не обмежуються лише двома трилогіями Пітера Джексона і серіалом від Amazon. Спроби перенести на екрани події "Гобіта" і "Володаря перснів" здійснювалися і в 20-му сторіччі. Більшість із них, як це часто стається із екранізаціями масштабних літературних творів, не були реалізовані взагалі. Але, все ж, на сьогодні ми маємо три повнометражні мультфільми за мотивами двох головних книг Професора. Вони вийшли в кінці 70-х: "Гобіт", "Володар перснів" (який охоплює події як "Братства персня" так і "Двох веж") і "Повернення короля".
Перший і третій були зняті режисерами Артуром Ранкіном і Джулесом Бассом (тому часто їх називають Rankin/Bass Hobbit/Return of the King), а другий Ральфом Бакши. Власне, про твір останнього ми і поговоримо.
"Володар перснів" Бакши був випущений в прокат в 1978-му році. Мультфільм триває 2 години і 12 хвилин. З бюджетом приблизно у 8 мільйонів доларів його касові збори перевищили позначку в 30 мільйонів. Втім, такі цифри не означали для режисера успіх. Адаптацію критики і фанати зустріли неоднозначно, критикуючи його головно за низьку якість анімації і невідповідність книзі. В основному через те, що в 2 години були вміщені події перших двох частин "Володаря перснів", а це несе за собою поспіх і велику кількість вирізаних сцен, персонажів тощо. Тому Ральфу Бакши не вдалося екранізувати "Повернення короля", хоч спочатку він на це і розрахував. Як то кажуть, маємо що маємо, то ж почнімо огляд.
Сюжет, його трансформації і мої враження
Свій огляд я буду вести методом дедукції — під час опису певних загальних особливостей мультфільму буду коментувати ті елементи, які або викликали щире захоплення, або ж зовсім не сподобались. Скажу одразу — так само як і в трилогії ПіДжея, в екранізації Бакши присутні деякі відступи від оригіналу. Але їх, певно, дещо менше ніж у фільмах.
Все починається з історії Персня. Переповідає її не Ґаладріель, а оповідач. Проте давайте одразу домовимось — ми не посилаємось на трилогію Джексона як першоджерело для будь-якої екранізації зі зрозумілих причин. Власне, "Володар перснів" 1978-го року багато в чому і надихнув новозеландського режисера на створення своїх шедеврів — деякі сцени з мультфільмів "перекочували" в адаптацію новозеландця. Та і сам Джексон казав, що завдяки цьому мультфільму він і познайомився з творчістю Толкіна.
Отож, вступ. Нам не лише розказують історію персня, а й показують. На цьому моменті варто зупинитися, адже тут, на початку мультфільму, застосований метод ротоскопіювання. Його суть полягає у зйомці живих акторів, а в процесі монтажу накладання на них малюнків. У випадку цього мультфільму фігури акторів чи то пофарбовані у чорний, аби вони виглядали як силуети (як на кадрі знизу), але більшість вони розмальовані як звичайні персонажі. Фон сцен автори робили то монохромним, то більш менш відповідним до локацій (тобто пейзажем), де відбувались сцени за сюжетом стрічки. Виглядає це ефектно, але дещо незграбно. Але якраз у передмові до мультфільму ротоскопіювання виглядає дуже підходящим. Силуети без облич, червоний фон тощо зістаріють і надають фльор легендарності візуалу "Володаря перснів" 1978-го року. Проте незграбно це виглядає через не найкращу пластичність акторів і недосконалий рівень технологій. І позаяк при ротоскопіювання втрачається тривимірність, всі дії треба знімати фронтально. А гра живих акторів в анфас, як на сцені театру, сприймається якось незвично. Втім, знову ж таки — це кінець 80-х. Як на той час, спецефекти мультфільму виглядають дуже непогано.
Початок подій класичний — відвідини Ґандальфом Більбо, 111-ті іменини гобіта і його втеча. Що характерно, на відміну від екранізації Джексона, Бакши зберігає часовий проміжок між відходом Більбо до Рівенділа та початком подорожі Фродо в 17 років. Втім, зовнішність останнього в мультфільмі не надто змінюється за цей час. Далі бачимо трьох друзів пана Торбина молодшого: Сема, Мері і Піппіна. На жаль, виглядають вони не дуже. Меріадок і Переґрін дуже схожі та виглядають надто інфантильно. Я пам'ятаю, що вони родичі, але мені видається, що дизайнери не надто старалися над тим, аби надати двійці гобітів (при чому дуже важливих гобітів!) хоч якихось унікальних рис у зовнішності.
Щодо Сема, то з ним все погано. І я зовсім не лукіст, але великі проміжки між зубами і аж надто маленькі і глибоко посаджені очі роблять з нього, перепрошую, чи то безхатька, чи то алкоголіка. Характер Семвайза залишається незмінним, але йому явно не вистачає благородності. В даному випадку інтерпретація Сема від Пітера Джексона мені подобається більше. Власне, дизайн персонажів у "Володарі перснів" Бакши є, як на мене, одною з найбільших вад мультфільму.
Далі все йде так само, як і в екранізації Джексона — гобіти після Ширу опиняються одразу в Брі. Як можемо зрозуміти, рішення вирізати епізоди із курганами з привидами, зустріч із Томом Бомбадилом тощо ПіДжей піддивився у Ральфа Бакши. Чи це надто шкодить мульфільму? Ні. Справа в тому, що і без того він надто швидкий. Деякі важливі сцени можуть тривати 2-3 хвилини, через що не встигаєш відчути ні зміну локації, ні плин місяців, які займала подорож Фродо з Єдиним.
Після знайомства з Араґорном Фродо і компанія тікають від Назґулів до пагорбу Амон-Сул. Король-чародій Анґмару завдає гобіту поранення своїм кинджалом і на порятунок Фродо поспішає... Ні, не Арвен і навіть не Ґлорфіндел, як то було у книгах, а Леґолас. Якщо Джексон і Філіппа Бойенс пішли шляхом створення сильних жіночих образів в екранізації, то Бакши пішов шляхом, що все треба робити швидко і просто. Не скажу, що це є недоліком стрічки, в її рамках це логічно. Втім, реакція на подібні зміни в екранізаціях у кожного прихильника Толкіна своя.
Леґолас, до речі, теж виглядає не дуже. Звичайний милий хлопчик-блондин, в якому важко побачити щось ельфійське, окрім легкості в рухах (справедливості заради, це відповідає толкінівським ельфам). Можливо, що уявляти і втілювати ельфа таким було нормальним для 80-х і викривленими є наші уявлення про те як вони мають виглядати. Втім, для мене, Леґолас, Ґаладріель й інші виглядають лише як дуже гарні люди, для яких дизайнери, знову ж таки, не зробили чогось такого у зовнішності, що відрізняли б їх від едайнів.
Ми навіть не маємо змоги побачити його вуха, аби дізнатися гострі вони чи ні!
До речі, щодо порятунку Фродо Леґоласом і втечі гобіта на Асфалоті (попри своє поранення Фродо якимось чином керував конем самотужки) від Чорних вершників — ця сцена є однією з найдивніших у мультфільмі і, певно, найбільш непотрібною. Дивні спецефекти з різнокольоровими небом і випарами навколо персонажів, крики Фродо і Ґандальфа, музика, що нагадує тему битви при Явіні з 4-го епізоду Зоряних Воєн Джона Вільямса і постійні звуки грому — такий хаотичний супровід має цей аж занадто довгий епізод "Володаря перснів" Бакши. Я можу зрозуміти намагання зробити його драматичним, напруженим і бойовим, але, як на мене, це не більше ніж намагання. Погоня Назґулів за Фродо викликає лише здивування і тривожність своєю протяжністю і хаотичністю. Для чого було робити її такою довгою, коли інші, важливіші сцени не отримують стільки часу? Певно, це питання лишиться без відповіді.
Гобіти опиняються в Ельронда. Тут особливих відступів від канону немає, але мова знову піде про дизайн персонажів. Ельронд одягнений на манір римського сенатора і (знову) не має жодних ельфіських рис. Боромир — грубий дядько в рогатому шоломі. Знову ж таки, зрозумілий контекст 70-х років, нестача бюджету тощо. Але через такий низькоякісний дизайн герої мультфільму виглядають зовсім непереконливими, навіть якщо переданий їхній характер відповідно до першоджерела. Чого вартує Араґорн, який за незрозумілої мені причини виглядає як вождь якогось із племен корінних народів Америки та ще й носить аж надто коротку туніку. Хоча його характер переданий гарно. З усього Братства непогано виглядають хіба що Ґімлі і Ґандальф. Останнього зобразити погано важко, а от перший... Просто собі бородатий ґном (дварф) і цього досить.
Далі новоутворене Братство Персня дуже швидко долає шлях від Рівенділу до Карадрасу (знову ж таки, проблема надмірної динамічності мультфільму, яка не дає відчути плин часу), Ґандальф згадує пароль від воріт Морії, Ґімлі знаходить могилу Баліна, на героїв нападають орки з оґром і з'являється Бальроґ. Він, власне, вартий уваги. Величезна почвара з крилами, що більші за його тіло, головою лева з батогом і палаючим мечем. Виглядає він вражаюче і справді моторошно, хоча анімований не дуже. Прокляття Дуріна тут нагадує не так звичних нам Бальроґів, як якихось античних божеств — чи то грецьких, чи то семітських. Дуель Ґандальфа із ним драматична, напружена і захоплююча, тому цього разу вже стримаємося від критики на адресу авторів мультфільму.
Герої дістаються Лотлорієну, і на їхнє перебування тут автори витратили всього лиш 5 хвилин хронометражу. Для такого чудового епізоду це дуже мало. Згадайте як зображений ліс Ґаладріелі і Келеборна в екранізації Пітера Джексона, згадайте як він описаний в самій книзі. Особисто для мене це одна з найкращих частин трилогії взагалі, але в мультфільмі вона ніяка. І хоча та ж Ґаладріель виглядає непогано, але мені вона більше схожа на американську поп-зірку, аніж на ельфіську правительку. А щодо Келеборна… Промовчу. Подивіться на кадр знизу і зробіть висновки щодо його зовнішності самостійно.
Наступні 10 хвилин триває фінальна частина “Братства Персня” — герої пливуть вниз за Андуїном, зупиняють човни перед Рауросом і Боромир піддається Єдиному. Нарікань на ці сцени не маю, ба навіть зазначу, що смерть сина Денетора Бакши зображає із належним рівнем трагізму і піднесеності. Зверніть увагу, що короткі культові сцени авторам мультфільму вдається передати на високому рівні, але в них завжди виникають проблеми в довгих епізодах.
Далі ми слідкуємо за розділеним Братством і вперше бачимо Ґолума. В цілому, непоганий Ґолум, хіба що чомусь він розмовляє з виразним британським акцентом. Певно, що його гобітське життя дарма не минуло, а автори мультфільму сприйняли фразу Толкіна про те, що він гобіт, надто серйозно. Але зазначу один дуже важливий момент — прекрасно і чітко видно і чутно що запозичив Енді Серкіс з "Володаря Перснів": окремі фрази, інтонації і темп белькотіння Ґолума, а також його манеру вести діалог із Смеґолом. А якщо сам пан Серкіс надихався цим мультфільмом, то ви можете зрозуміти, що Ґолума тут втілили добре.
Наступні події, що переповідають сюжет "Двох Веж", загалом відповідають книзі, окрім того, що розгром Сарумана ентами в Ісенґарді повністю відсутній. До речі, варто додати щодо колишнього Білого чарівника — коли ще на початку він починає бій із Ґандальфом, то розкриває себе саме як Сарумана Різнобарвного. Це в точності відповідає книзі і відсутнє у ПіДжея. Втім, чи передали сенс цієї трансформації автори екранізації 78-го року? Навряд.
Загалом, єдине зауваження (вкотре воно вже тут написане) — все відбувається занадто швидко. Битва рогіримів на чолі з Еомером (його тут взагалі не згадують) куца, а Деревобородого ми бачимо лише хвилину. Щоправда, екранізація Бакши більш достовірна у сцені із “розчаклуванням” Теодена Ґандальфом. В ній показано, що Саруман не керував Теоденом завдяки магії. Маніпулятором і ляльководом був Ґріма, якому це вдавалося лише за допомогою напучувань і улесливих порад королю. Втім, і тут є місце претензіям щодо дизайну персонажів — Еовин не надто відрізняється від Ґаладріелі, а Теодену бракує чогось аристократичного, він радше схожий на когось із Істарі. А ще король Рогану носить таку ж коротеньку туніку, як і Араґорн. Живіть з цим.
Мультфільм закінчується продовженням подорожі Фродо і Сема (без полону першого в Кіріт-Унґолі) і битвою у Гельмовому Яру. І якщо про персненосців сказати особливо нічого, то битва рогіримів проти урук-гаїв Сарумана (в мультфільмі не уточнено, що це саме урук-гаї) потребує коментарів. До речі, жодних ельфів з Лотлорієну тут немає, рогірими здобувають перемогу саменькі, як і в книзі.
По-перше, бачимо тут дуже багато ротоскопіювання, бо на малювання цілих армій авторам екранізації треба було б більше часу і грошей. Виглядає це дещо дивно, але разом із тим вражає моторошністю орків і мужністю рогіримів. Уточню, що цю-от мужність вершників Рогану особисто я бачу в їхніх холоднокровних затінених обличчях без очниць (це теж через ротоскопіювання). А щодо битви як такої — вона дещо кострубата, маломасштабна (зі зрозумілих причин), але все одно захоплює і тримає в напрузі. Зміна кольорів на тлі (червоногарячий, блідий зелений), швидкість камери і високий ступінь реалізму як для мультфільму (не забуваємо про ротоскопіювання) справляють враження того, що дивишся щось справді унікальне. Але чи обов’язково аж надто якісне? Ні.
Фінал “Володаря перснів” Ральфа Бакши — прибуття Ґандальфа на допомогу Теодену й іншим, перемога над військом Сарумана, епічна промова наратора про кінець першої частини історії, насування вершників в кадрі на екран і титри.
Підсумки
Отож, що можна сказати про “Володаря Перснів” Ральфа Бакши? Щось однозначне важко. З одного боку, цей мультфільм багато в чому може не сподобатись — зміни сюжету книги (хоча у порівняння із “Перснями влади” це не йде), неякісна і дуже кострубата анімація, ефект ротоскопіювання як такий, надмірна динамічність фільму, дивні рішення щодо фону і кольорової гами, а також музика. До речі, про неї. Я не кажу, що музичний супровід тут поганий — навпаки. Але особисто для мене справа полягає в тому, що іноді композиції звучать аж надто схоже на саундтрек Джона Вільямса до 4-го епізоду “Зоряних Воєн”. Це дивно. Але для вас може й ні.
Чи буду я радити цю екранізацію? І так, і ні. Певно ті прихильники творчості Толкіна, які щиро віддані цій справі, вже подивилися мультфільм. Іншим — раджу. Але якщо ви не надто сильно захоплюєтеся Середзем’ям, то мені важко сказати чи потрібна вам ця адаптація. В будь-якому випадку, вона не погана. Є багато класних моментів, багато крінжових і навіть мемних. Тому на ваш розсуд.
Звісно, що головні недоліки нікуди не дінуться — дизайн персонажів і надто короткий хронометраж псують враження від мультфільму. Але треба розуміти контекст часу — ілюстрацій тих же Алана Лі чи Теда Несміта тоді ще не було, тому пропоную не спиратися на пізніші візуальні втілення героїв “Володаря”. А ще бюджет, якого завжди мало. Думаю, ці застереження справді допоможуть вам легше поставитися до екранізації і побачити як книги Толкіна уявляли 40 років тому. По-своєму, дещо простіше, ніж Джексон, але все ще магічно і з розумінням того, що “Володар перснів” — це щось особливе і сакральне.
