«Падіння Нуменору та інші Сказання Другої епохи Середзем’я» — один з останніх релізів того, що написав Дж. Р. Р. Толкін. Один із, бо після нього маємо ще «Битву при Малдоні» , «Зібрання поезії Дж. Р. Р. Толкіна» і цьогорічний «Фрагменти Бовадіума». Втім, якщо попередні є більш-менш цілісними наративами, то «Падіння» є компіляцією матеріалів із «Володаря перснів», «Сильмариліону», «Незаверешених сказань», «Природи Середзем’я» й «Історії Середзем'я». В цій книзі немає раніше неопублікованих матеріалів, як у «Бовадіумі», тому все це ми могли знати задовго до 2022 року, коли видали «Падіння». То в чому ж її цінність? У тому, що вона є цілісним зібранням історії Другої епохи Середзем'я. Не важко здогадатися чому саме вона вийшла у 2022 році — саме тоді Амазон випустили «Персні влади». Напевно, що тоді було вирішено забезпечити прем'єру серіалу книгою про екранізовані події. Іронічно, що «Падіння Нуменору» чи не найкраще дає зрозуміти як спотворили канон автори серіалу.
Отож, сама книга.
На даний момент є вже 4 англійських її видання: перше у твердій обкладинці, делюксове у кейсі і два у м'якій. Я маю найперше видання із чудовою ілюстрацією Алана Лі на суперобкладинці. Загалом, пан Алан створив декілька нових творів саме до цього видання. Сама обкладинка книги чорна і тканинна, тому виглядає дуже пафосно, що пасує її темі. Тут є червона закладинка лясе, а також мапи Середзем'я і Нуменору.
Щодо змісту, то все доволі просто. Браян Сіблі обрав нескладний, але логічний в контексті теми видання підхід до її укладання — хронологічний. Книга поділена на роки Другої епохи Середзем'я, під якими викладені події, що відбулися протягом/в їх проміжках. Тут також вказані роки правління королів Нуменору і королів Арнору і Ґондору. Окрім того, що пану Браяну доводилось знаходити в книгах, де містяться відомості про Другу епоху, відповідні тексти, він також мав вказувати на неузгоджені датування/імена тощо у чернетках самого Толкіна. І з цим він вельми добре впорався. В книзі також є опис видання, тексти із вступом до Другої епохи, додатки і примітки. І, якщо мені не зраджує пам'ять, тут справді вміщено усі-усі тексти, що їх написав Професор про Другу епоху Середзем'я.
Зауваження до видання.
І, знаєте, це не вказівки на якісь її недоліки чи неточності, а питання щодо книги як такої. Одним з найповніших джерел з історії Другої епохи до цього були «Незавершені сказання Нуменору і Середзем'я», які вийшли у редакції Крістофера Толкіна ще далекого 1980 року. Ця книга стала свого роду предтечею до «Історії Середзем'я» і укладена була за іншим підходом. Крістофер включив в неї найбільш довершені історії з трьох епох Середзем'я, які його батько не встиг закінчити. Тож, це є збірка оповідей (ще й у різних версіях, як це часто буває із книгами Толкіна), до якої варто приступати лише після «Володаря перснів» і «Сильмариліону», позаяк «Сказаннях» є дуже і дуже багато редакційного матеріалу, крізь який буває важко пробиратися.
На фоні «Незавершених сказань» «Падіння» є набагато легшим для сприйняття: менше приміток, менше редакторського тексту, менші розділи тощо. Втім, через специфіку того як писав Толкін, в «Падінні» у нас є, умовно, два варіанти текстів. Це розлогі наративи на 50+ сторінок (як-от історія про Алдаріона і Ерендіс) і короткі замітки по роках штибу середньовічних хронік. Через це книга не відчувається цілісною, що вже псує враження. Вона також дещо “конфліктує” із попередніми виданнями. Наприклад, часто буває таке, що великі шматки тексту взяті із «Аккалабету», який я вже, наприклад, до того двічі перечитував у «Сильмариліоні». Але найбільше це відчувається із історіями, які взяті саме із «Незавершених сказань». Повертаючись, знову ж таки, до оповіді про короля Тар-Алдаріона і його нещасну жінку Тар-Елестірне — банально нецікаво перечитувати цей наратив. Звісно, це моя проблема, що спочатку я читав «Незавершені сказання», а потім «Падіння Нуменору». Але це сталося випадково і, що найголовніше, в цьому контексті лишається незрозумілою цільова аудиторія книги. Фанати Толкіна? Сумнівно, бо вони вже це все знають. Звісно, цікаво зануритися виключно в Другу епоху як цілісний наратив, але часто це є перечитуванням одного і того ж, а не щось справді нове — тут немає відкриттів. Звісно, ніхто не обіцяв тут новизни, але це не позбавляє відчуття того, що це все було, все повторюється і ти знаєш що буде написано далі, а так втрачається якась магія у читанні Толкіна.
Для новачків у всесвіті Толкіна? Це важко. Чому? В «Падінні» є багато фрагментів з «Історії Середзем'я», які точно заплутають людину, яка, наприклад, читала лише «Володаря перснів», «Гобіта» і «Сильмариліон». Також ускладнять прочитання тексту численні редакторські вказівки на декілька версій щодо одних і тих же подій/персонажів, які так часто зустрічаються у Професора. Тому мені було дещо дивно читати цю книгу. Ніби і Толкін, ніби і отримуєш задоволення, але текст нерівномірний й іноді заплутаний.
Насамкінець.
Я не буду відмовляти вас від прочитання/покупки цієї книги. Вона хороша, справді. Ілюстрації Алана Лі, робота Браяна Сіблі — все це супер. Все ж, редактор не може виправити/скоротити тексти, які написав Толкін. В своїх умовах пан Браян зробив чудову роботу і включив всі можливі матеріали з історії Другої епохи Середзем'я в один не надто великий том (хоча й я, можливо, в деяких моментах вчинив би інакше). Але я точно не раджу вам читати «Падіння Нуменору», наприклад, після «Незавершених сказань». Між цими книгами треба витримати певну дистанцію — півроку, а то й рік і більше. Так само із «Аккалабетом».
Я вважаю, що кожне читання Толкіна не має сприйматись як повторення, а як повернення до його текстів, а для мене це можливо тоді, коли щось вже підзабув, щось переплуталось тощо. І, повертаючись до питання про цільову аудиторію книги, скажу, що її, певно, і немає. Позаяк видання було присвячене виходу «Перснів влади», то ціллю було зробити щось по Другій епосі, а для кого — це вже не так і важливо.
Дякую за увагу. Namárië.
