“Незавершені Сказання Нуменору та Середзем’я” – книга Дж. Р. Р. Толкіна, яку його син Крістофер Дж. Р. уклав із тих текстів, що їх не встиг дописати його батько. Вони є своєрідним великими коментарем до “Гобіта”, “Володаря Перснів” і “Сильмариліону”, адже розкривають одні з найцікавіших загадок цих творів.
Вступ
Гадаю, ви начувані про цю книгу, і всі ми дуже чекаємо її українською, але позаяк чекати ще довго, хтось читає англійською. Так вирішив вчинити і я, тож першою книгою Професора, яку я прочитав в оригіналі, стали для мене саме “Незавершені сказання”. Вибір з погляду доступності читання не найкращий, але яка різниця прихильникам Толкіна до того складно це чи ні? Головне – це як і що. Як написано, як відчувається, що розкрито і що нового дає нам цей текст. Одразу скажу, що у порівнянні із класичною трійкою (“Гобіт”, “ВП” і “Сильмариліон”) – доволі багато. І не лише нового лору Середзем’я, а й нової структури книг. Структури, з якою український читач міг познайомитися у виданнях трьох Великих Сказань від “Астролябії”. Йдеться про велику кількість коментарів і приміток, включення в книги декількох версій одних і тих же історій, які Дж. Р. Р. Толкін так часто переписував. За цим методом Крістофер Толкін почав працювати якраз-таки над “Незавершеними Сказаннями”, які вийшли друком у 1980 році. Сталося це після того, як він дещо розчарувався у своєму підході до укладення “Сильмариліону”. Він полягав у тому, що Крістофер обирав певні версії оповідей серед кількох варіантів, аби зробити з книги цілісний наратив з єдиним каноном. Втім, робити вибір за батька Крістоферу не сподобалось. Тому надалі було вирішено давати читачу весь обсяг неопублікованих творів і чернеток Професора. Так було видано 12 томів “Історії Середзем’я”, ті ж таки Великі Сказання і ще кілька книг. Але як показав себе цей метод в першому такому виданні? Для того аби це дізнатися, я і пишу цей огляд.
“Незавершені Сказання” складаються з 4-х частин і покажчика. Перші три частини відповідають трьом епохам Середзем’я, четверта стосується текстів, які охоплюють ширшу хронологію. Отож, в цьому огляді я слідуватиму структурі самої книги.
Перша епоха
Ця частина книги складається з двох розділів (вживання терміну “розділ” тут дуже умовне, адже кожен текст в книзі є окремим і незалежним від інших): “Про Туора і його Прихід до Ґондоліна” і “Narn i Hîn Húrin”, тобто ”Сказання про Дітей Гуріна”.
Перший твір займає 40 сторінок і закінчується на моменті прибуття Туора до останньої брами втаємниченого міста нольдорів. Похмура і серйозна, ця історія в холодних тонах чудово розкриває характер Туора (відсторонений і дикий) в часи його блукань східним узбережжям Белеґаеру. І розкриває вона це саме завдяки своїй незавершеності: якщо раніше ця частина подорожі героя була лише початком оповіді, то тут вона є і її початком, і основною частиною, і кінцем. Можливо, це буде дещо нудно читати тим, хто знайомий із численними версіями історії про Туора і падіння Ґондоліна (як я), тож дам вам пораду. Якщо візьметеся за “Незавершені Сказання”, то зважте на те коли ви востаннє прочитували в тій чи іншій формі сюжет про Туора. І не спішіть, це важливо. Зізнаюсь, що я грішу тим, що деколи поспішаю прочитувати книги. Тут і бажання більше читати, дістатися невідомих до того лорних деталей і швидше завершити те, що вже і так знаєш. Але Толкіна треба читати розмірено. А особливо такі тексти як “Про Туора і Загибель Ґондоліна” (це, до речі, оригінальна назва твору, яку Крістофер змінив з огляду на його незавершеність) із архаїчною і вишуканою лексикою, піднесеним пафосом долі героя і тонким відчуттям атмосфери місця подій, ніби сам автор там був.
Наступний розділ книги є набагато більш завершеним, аніж попередній. Пізній версії “Сказання про Дітей Гуріна”, яка за структурою найбільше походить на роман, не вистачає лише кінцівки. Текст написаний легше, ніж попередній, в плані мови, але не легше в цілому – все ж, історія Туріна Турамбара і його сестри Нієнор дуже трагічна. Цей розділ важко оцінювати окремо, бо він дещо схожий на виклад “Сказання” у “Сильмариліоні” і дуже схожий на окрему книгу 2007 року, яку Крістофер Толкін видав як повністю завершений варіант історії. Тож, оцінку цієї історії можна знайти деінде, але в контексті “Незавершених сказань” вона відчувається дещо недоречною через свій розмір. Майже 100 сторінок тексту – це найбільший твір у всій книзі. А враховуючи те, що багато в чому вона перегукується із своєю версією із “Сильмариліону”, то може виникати бажання її пропустити і скоріше перейти до Другої епохи, текстів про яку ми маємо набагато менше. Втім, намір Крістофера Толкіна зрозумілий – “Незавершені Сказання” хоч і незавершені, але літературно мають бути довершені. Цю книгу він складав не лише із зовсім незавершених творів, але й із тих тектсів батька, яким не вистачало лише декількох штрихів до того, аби їх можна було публікувати, а деякі і взагалі розглядались до публікації. Тому тут ми бачимо саме прозове “Сказання”, а не, наприклад, недописану поему чи перший варіант твору із “Втрачених Сказань”, адже вони багато в чому відрізнялися від всім відомих книжок Професора, які були видані на момент 1980 року. Бо в “НС”, все ж, мало бути щось звичне для тодішніх читачів.
Таким чином, розділ Першої епохи не дає нам багато нового, але розширює і поглиблює наше розуміння того як комплексно підходив Толкін до написання вже добре відомих історій.
Друга епоха
Напевно у тих прихильників Толкіна, яким найбільше подобається Друга епоха, улюбленою книгою до виходу “Падіння Нуменору” були саме “Незавершені сказання” (окрім деяких томів “Історії Середзем’я”). Позаяк саме тут ми вперше знаходимо не лише короткий виклад історії тих часів, а й опис острова Еленна і навіть повноцінну любовну історію. Але про все по порядку.
Першим у розділі йде “Опис острова Нуменор” – це короткий звіт щодо географії і регіонів місця, де розташувалось Королівство дунедайнів у Другій епосі. Написано просто і зрозуміло. Після “Опису” йде чи не найважливіша частина “Незавершених Сказань” – твір “Алдаріон і Ерендіс: дружина моряка”. Це історія нещасливого (аж занадто нещасливого) кохання 6-го короля Нуменору і його жінки. Спойлерити не буду, але зазначу, що історія не є епічною, тут немає баталій – це радше лірично-психологічне оповідання із вплетенням політики і концептів, які визначали розвиток Другої епохи Середзем’я. Ця історія в дечому не виправдала моїх очікувань (бо ж завжди хочеться епіку), але розкрила черговий бік творчості Толкіна. В цьому творі він розкриває проблему залежності жінки від чоловіка в умовах, які побутували в Нуменорі.
Далі йде хроніка “Рід Ельроса: Королі Нуменору”. Це, можна сказати, альтернативний варіант переліку правителів острова, який можна знайти в додатках до “Володаря Перснів”. Між ними немає аж надто великої різниці, але в своїй передмові Крістофер Толкін зазначає, що ця хроніка дещо виправляє помилки, які можна було знайти у переліку Королів Нуменору в додатку А до тодішніх видань “Володаря” (у сучасних список звірений із “НС”). Вона складається із імен королів і королев, років правління і короткого опису їхніх діянь і характерів.
Останнім розділом другої частини книги є декілька текстів під спільною назвою “Історія Ґаладріель і Келеборна”. Тут Крістофер збирає всі більш-менш цілісні в плані наративу чернетки батька, які стосуються життя Ґаладріель і її чоловіка в Другу епоху. І це найбільш неузгоджені між собою тексти саме в “Незавершених Сказаннях” — різні версії подій, нові імена і персонажі тощо. Англійською я б сказав, що це deep account, який дає нам some insights on how important was Galadriel in whole Legendarium, тобто: текст який дає зрозуміти важливість Володарки в Леґендаріумі.
В цілому, частина “НС” про Другу епоху не є збіркою текстів рівня умовного Сильмариліону, але вона поглиблює наше розуміння її природи: суть падіння людей, особливості устрою Нуменору в різних сферах і причинно-наслідкові зв’язки тих часів. І тут вже набагато більше коментарів Крістофера Толкіна, крізь які пробиратися іноді важко як крізь лісові хащі.
Третя епоха
Третя частина складається 5 розділів, які так чи інакше підводять нас до подій “Гобіта” і “Володаря Перснів”. Можна це назвати такою собі перснецентричністю Третьої епохи.
Перша – “Катастрофа на Ірисових полях”. Це невеличкий твір про обставини загибелі Ісільдура із Перснем після Битви на Даґорладі. Конкретно у цьому тексті вражає те, як Толкін поставився саме до його записування. Він не обирає роль третьої особи, такого собі невидимого спостерігача за подіями в Арді. Ця історія написана як припущення, про що каже сам автор, на основі свідчень воїна Ісільдура, якому вдалося врятуватися від смерті. В таких маленьких деталях і розкривається вся відданість Професора своїй справі.
Наступним розділом є історія про те як з’явився Роган – “Кіріон і Еорл і дружба Рогану і Ґондора”. Складається вона з декількох частин, в яких розширено подається відома нам з “Володаря Перснів” історія про Еорла Юного, його допомогу ґондорцям тощо. Фанатом країни конярів зайде, кажу з досвіду.
Третій розділ – “Виправа до Еребору” (в оригіналі “Quest for Erebor”, перекладаю дуже умовно) це розповідь членам Братства від імені Ґандальфа, яку переказав Фродо. В ній чарівник повідав їм про свої геополітичні діяння — організація походу ґномів і Більбо на чолі із Торіном Дубощитом в узгоджені із планами протистояння Саурону. Цікавий текст, але короткий, він міг би опинитися у додатках до “ВП”, але не вистачило місця.
“Полювання за Перснем” є четвертим розділом частини про Третю епоху і сьогодні може у всіх нас викликати неабиякий інтерес через одну важливу деталь – саме на основі цих подій (не впевнений, що саме тексту) зніматимуть фільм 2027 року “Полювання на Ґолума”. Думаю, багатьом відома історія про складні перипетії, які передували Війні Персня. Спочатку Ґолума випустив Саурон, потім його спіймали Араґорн і Ґандальф, потім він втік від них і так далі. Ці уривки дають зрозуміти якими заплутанами були причинно-наслідкові зв’язки, що призвели до подій “Володаря Перснів”.
І, врешті, останній п’ятий розділ теж присвячений подіям, які стосуються головного роману Дж. Р. Р. Толкіна. Вона називаєтсья “Битва на Ісенських Бродах” і йдеться в ній про битву, де загинув Теодред син Теодена. Теж цікавий і короткий account, теж для тих хто любить Роган.
Отож, лишається лише четверта частина книги, але що можна сказати про третю? Окрім того, що це, знову ж таки, незавершені історії, вони відчуваються саме як історії. Розірвані, уривчасті, іноді побудовані на припущеннях, переказані усно, записані переписувачами тощо – сама форма цих текстів як історичних джерел демонструє ту важку роботу, яку проробив Толкін за все своє життя. Не просто вигадати всесвіт, а зробити його настільки реалістичним, наскільки це можливо.
Ширше за епохи
Четверта частина містить в собі три розділи: “Друедайн”, “Істарі” і “Палантири”. Не буду вдаватися до детального огляду кожного із текстів, тому скажу коротко про те, що мені найбільше запам’яталося. Кожен із розділів по-своєму неочікуваний. Наприклад, друедайни мають предків ще з Першої епохи, а особливо неординарними і захопливими є дещо казкові історії про цих-таки предків. Щодо палантирів у Толкіна були заплутані пояснення принципів їх дії (можна почитати тут). А Істарі? Гадаю, ви і так все знаєте, а якщо ні, то запрошую вас прочитати цей довгочит.
І хоча четверта частина є найменшою в “Незавершених сказаннях”, але не є менш важливою, інформативною і просто приємною в читанні. Після цього розділу також йде покажчик. Нічого особливого в ньому немає, це зручний словник-вказівник різних понять і назв із книги. Подібний був у “Сильмариліоні”. Єдине, що я ним чомусь не користувався.
Висновок
Отже, що я можу сказати після написання такого справді довгого довгочиту? “Незавершені Сказання” – це не просте чтиво. Іноді доводиться пробиратися крізь авторський/редакторський тексти: батько нас плутає версіями подій, різними варіантами генеалогії чи імен персонажів, а син дуже детальними до них коментарями. І це точно сподобається не кожному прихильнику творчості Толкіна. Тож, раджу або дочекатися виходу книги українською, що значно спростить її розуміння, або ж спробувати спочатку прочитати подібні, але менші тексти. Це, зокрема, три Великих Сказання: “Берен і Лутієн”, “Діти Гуріна” і “Загибель Ґондоліна”.
Але незавершеність і заплутаність усіх цих текстів разом із редакторськими заувагами все одно не позбавляють цю книгу тих відчуттів, які ми отримуємо від читання Толкіна. Кожен може назвати це по-різному, але давайте скажемо так – захоплення. Захоплення історією, лексикою, місцями, персонажами, піднесеністю самих творів і відданістю Професора. І ще, напевно, багато-багато чим.
Втім, “Незавершені Сказання” не можна оцінити як звичайну книгу – в даному випадку ми оцінюємо редакторську роботу Крістофера Толкіна, яка включає в себе коментування, виправлення, розшифрування, вибір текстів і так далі, і тому подібне. Вони тут, безперечно, на висоті. Може де-не-де складно розібратися в усьому з першого разу, але це не є недоліком. Варто було б ще й оцінити прозу самого Дж. Р. Р. Толкіна, але… як я її можу неупереджено оцінити? Тому це я залишу на ваш розсуд. А самі “Незавершені Сказання” раджу всім, хто хоче знати більше про Середзем’я і читати ті твори Професора, які поки не видано українською мовою.
Namárië.
П. С.
Книгу я купив у м’якій обкладинці десь так за 450 гривень. Зараз її можна багато де знайти за такою ціною, тож прочитати її у паперовому вигляді вже не так і дорого, зважаючи на сьогоденні ціни на книжки.
