Сьогодні я не буду писати про задоволення. Сьогодні я буду писати про біль, від якого хочеться кричати, і про тишу, яка стала спільником злочину.
Країну сколихнула історія Надії Вікарій. Та сама, де за красивим фасадом про «матір, яка відпустила на фронт сімох синів», відкрилася безодня. Двадцять два роки тому в Бердичеві померла десятирічна Даша. Її мати закопала тіло дитини під деревом і роками вдавала, що донька жива, отримуючи на неї державні виплати.
Але це лише частина жаху. Надія, рідна сестра померлої, заговорила. Вона розповіла про роки системного голоду, катувань і зґвалтувань з боку старших братів — тих самих, якими зараз пишається країна.
Піксель — це не індульгенція
Я пишу про сексуальність і знаю, де проходить межа між насолодою та насиллям. Те, що відбувалося в цій родині — це не «помилки молодості» чи «складне дитинство». Це садизм.
Коли брат ґвалтує сестру, посипаючи її тіло цукром «для солодкого» — це психопатія. Те, що пізніше ці сини стали на захист країни — це їхній шлях як бійців, але це жодним чином не скасовує того пекла, яке вони влаштували вдома.
Ми не маємо права використовувати військові заслуги як щит для ґвалтівників. Якщо ми будемо мовчати про насилля лише тому, що злочинець вдягнув форму — ми зрадимо кожного, хто воює за справжню справедливість.
Тиша — це зашморг на шиї жертви
Найстрашніше в цій історії — роль оточуючих. Однокласники бачили, як Надя їла суху каву ложками від голоду. Вчителі бачили синці. Органи опіки знали про бруд і антисанітарію. Сусіди чули крики дівчат, яких прив’язували до ніжок столу.
Всі знали. І всі мовчали. Нас вчили «не виносити сміття з хати». Нас вчили, що сім’я — це святе, навіть якщо вона тебе нищить. Але сором — це не бути жертвою. Сором — це бути байдужим свідком, який відводить очі.
Говоріть, поки не стало пізно
Мій блог — це територія Згоди. Секс можливий лише там, де є вільне «ТАК». Те, що пережила Надія — це абсолютне заперечення всього людського.
Я закликаю кожного:
Не мовчіть, якщо бачите синці на дитині сусіда.
Не мовчіть, якщо «авторитетний» родич переходить межу.
Не мовчіть, якщо вас змушують бути зручними ціною вашого психічного чи фізичного здоров’я.
Надія Вікарій розірвала двадцятирічну тишу, щоб врятувати інших дітей, які просто зараз можуть жити в подібних катівнях.
Надіє, ми тобі віримо. А злочинці — незалежно від їхніх нинішніх статусів — мають понести кару. Бо справедливість або одна для всіх, або її не існує в природі.
Голос — це наша єдина зброя проти темряви. Скористайтеся ним.
