Чимало людей звертались до психологів, але чи насправді корисно школі мати свого психолога, чи це робить тільки гірше?
Тут я розкажу про свій шкільний досвід і роздуми про те, як можна було б покращити ситуацію. Також мені буде приємно, якщо ви напишите, як було у вас.
Шкільний досвід
Кілька років тому я закінчила школу, тому добре пам’ятаю останні роки.
Насправді нашого шкільного психолога я можу порівняти зі шкільною мед. сестрою. Чому так? Що може зробити мед. сестра коли ти приходиш до неї з проблемами? Насправді небагато: вдарився? - тримай лід, болить живіт? - на таблетку вугілля, болить голова? - тримай вітамінку і не ви%06уйся.
От з психологом те саме, але в моєму випадку все було набагато гірше. Коли приходиш до нього в кабінет з тобою розмовляють як з дитиною віком 5 років, але розкажи про проблеми і тобі скажуть, що це твоя провина.
Ще велике питання у мене до конфіденційності. Про твій похід, а також все, що ти наговорив в кращому випадку дізнається класний керівник і батьки. Також пригадуються дуже сумнівні психологічні тести, там де тобі кажуть, що все анонімно, але ти підписуєш клас, а клас. керівник пам’ятає почерк кожного учня. Після подібних тестів нерідко тебе, або батьків викликали до того самого психолога.
Позитивний досвід
Насправді мені є з чим порівнювати. Коли я навчалась в худ. училищі там був дійсно крутий психолог (доречі їх було два), який вмів правильно реагувати, був начитаним і обізнаним у сучасних дослідженнях і добре підбирав запитання. (Мед. сестра доречі теж була класна)
Що можна змінити?
Ну перше і найочевидніше підбирати дісно спеціаліста, з відповідною освітою і вміннями. Враховувати, що не всі психологи вміють працювати конкретно з дітьми, і бажано не грузити темами, в яких психолог мало знає. Для тестів і досліджень теж потрібні окремі знання і вміння.
Мабуть найголовніше це повідомляти учню про те, що психолог має проінформувати опікунів (гадаю клас. керівник взагалі не має нічого знати).
Тести мають бути або дійсно анонімними, або мають повідомляти, що тести будуть проаналізоваті психологом. Також класна тема уе тести для самодіагнозтики, де спочатку диктують питання, а потім розшифровку відповідей.
Далі буде спірна тема щодо конфіденційності. Насправді за протоколом все має бути абсолютно секретно, але це діти. І добре підлітки, вони можливо і здатні самостійно все переварити, але малі діти - ні, і тут потрібна участь батьків.
Ще одна проблема це довіра дітей. Багато учнів не звернуться по допомогу, боячись, що дізнаються батьки (бо вони бувають різні, хтось може і побити дитину за таке). І тут постає головне питання: як визвати у дітей довіру і чи потрібна конфіденційність.
Я б зробила так: до 8 класу будь яке питання ставиться на обговорення з батьками учня. А коли дитині вже є 14, це певною мірою вже окрема особистість і на обговорення ставляться тільки дійсно серйозні писання.
А яка ваша думка? Яка зараз ситуація у школах? Який ваш досвід, як учня чи одного з батьків?
