Любі читачі, я рада була супроводжувати вас і друкарню на цьому акаунті ще з часів бета тесту. Час прощатись ще не настав, але я вимушена створити інший акаунт. Гадаю зараз, коли ми святкуємо чудові для друкарні новини, саме час це зробити.
Минулого разу я писав такий допис на півмертвому ЖЖ. Що ж, іще одна платформа йде в небуття. Шкода. Я вже призвичаївся тут.
Всіх вітаю! Нажаль сьогоднішня стаття не про Python, не про якусь нову цікаву бібліотеку чи функціонал — вона про мої загальні думки щодо моєї діяльності. Напевно усі ви вже бачили повідомлення на Друкарні про згортання їхньої діяльності, і це сумно.
Я не вірю у ритуали як у магічну дію, але бачу у них художню силу - як символ, як поетичний образ, як філософську метафору. Ритуал як мова душі, як форма мистецтва чи внутрішнього монологу. Це як писати листа, якого ніколи не надішлеш.
Поки ніхто не пише на цю тему
