Шкільна програма з літератури та її проблематика є доволі цікавою темою для дискусії у різних колах. Чи варто було б її відредагувати, що про це думають викладачі та студенти, та чи відбулась еволюція навчальної програми з української літератури - про все це ви можете дізнатись далі.
Зацікавившись питанням еволюції шкільної програми, ми вирішили порівняти декілька варіантів програм для 10-11-х класів. Проте під час пошуку архівів та документів виявилось, що більшість старих навчальних програм зараз недоступна для ознайомлення. Саме через це для порівняння було обрано два варіанти: останній та за 2018-й рік.
Насправді кардинальних змін між програмами не спостерігається: однакова мета та завдання її реалізації, потенціал на компетентнісну спрямованість навчання та шляхи досягнення. Найцікавіше, що одним з пунктів тут прописано: «Зменшення обсягу фактологічного матеріалу на користь практичної діяльности, що забезпечує достатню кількість часу для формування предметних і ключових компетентностей», що зараз не дуже відповідає реальности.
З відмінностей варто зазначити, що в останньому варіанті на опрацювання 10-го класу було додано ще один твір - «Камінний хрест» Василя Стефаника.
Можемо зробити висновок, що за останні 5 років навчальна програма з української літератури не зазнала масштабних змін, що своєю чергою не дає нам конкретно визначити, що саме відбулось, регрес чи прогрес.
Ми поцікавились думками учнів та викладачів щодо насичення шкільної програми загалом і окремо з літератури, а також чи вважають вони поточну програму насичено та унормовано сформованою.
«Така кількість предметів, яка наразі викладається учням українських шкіл, є складною для засвоєння. За час карантину та повномасштабного вторгнення психологічне та розумове навантаження на дитину є дуже великим. Це і про велику кількість предметів, і про навчання онлайн, і про додаткові заняття, щоб надолужити втрачене. Наприклад, у 7-9 класах діти мають близько 20 предметів. Таку кількість складно засвоїти й без стресу та онлайн-навчання.
Зрештою, діти зосереджуються на тих предметах, які обирають для себе як пріоритетні, і, на превеликий жаль, література не завжди ним є. Проте викладання літератури в школі украй необхідне для виховання національної свідомости нових поколінь, збереження та поглиблення національної ідентичности.
На мою думку, сформувати таку програму, щоб вивчення української літератури в школі стало б потужним чинником формування у молодих поколінь поваги до рідного слова та морально-етичних цінностей, є і буде справою майстерности, бо ми, беззаперечно, маємо по-справжньому велику та різноманітну літературу з яскравими представниками».
«На мою думку, загалом, у програмі занадто багато предметів, які без виключень вивчаються поглиблено. Через це доволі важко встигати запам’ятовувати всю надану інформацію та правильно її аналізувати. Говорячи ж про українську літературу, то особисто для мене 11-ий клас був перенавантажений новими творами. Хоча це ніяким чином і не робило їх менш цікавими, проте банально не вистачало часу на їхнє опрацювання як через велику кількість домашнього завдання з інших предметів, так і через те, що фізично не встигала їх прочитати. Та й загалом дуже часто було таке, що на доволі велику та важливу тему давалась недостатня кількість годин, що не давало можливости опрацювати її в повному обсязі.
Розуміння та сприйняття літератури залежить від подачі матеріалу, проте зараз вже набагато більше вчителів проводять інтерактивні заняття з дискусіями, що робить урок цікавішим та інформативнішим.
Наостанок додам, що я не вважаю програму до кінця унормованою, бо багато факторів вказують на перенасичення матеріалом і недостачу часу для розгляду».
Підсумовуючи думки обох сторін, ми приходимо до висновку, що вони поділяють одну думку про те, що програму варто відредагувати, враховуючи багато аспектів, серед яких найбільш важливими будуть обсяг наданого матеріалу, час на його опрацювання та формат, у якому все це буде проходити.
Напевно, найважливішим питанням залишається саме склад програми з літератури, її насиченість. За час навчання діти проходять шлях з давніх текстів та фольклору до сучасного літературного процесу. Питання ж виникають під час вивчення кожного представленого періоду.
У початковій - на початку середньої школи програма перенасичена фольклорним матеріалом, який доволі складно сприймається з чисто емоційного боку: дітям ще складно зрозуміти особливості різних форм народної творчости, їхньої специфіки, а також побачити в цьому непідробну красу. Але програма потребує дотримання хронології літературного процесу, а тому важко буде уявити, щоб стародавні балади й думи вивчалися наприкінці навчання.
Проте саме на цей період перебування дітей у школі виносить найбільша кількість сучасних українських творів, від досі живих, а часто молодих й досі активних цікавих авторів. Зірка Мензатюк, Галина Малик, Олександр Гаврош (який також відомий своєю еротичною лірикою, про що на уроках зазвичай не згадують), а також ще багато достойних митців, які зазвичай і привчають дітей до читання.
Але із вивчення сучасного літературного процесу надалі виникає низка проблем. По-перше, доволі куций вибір авторів (це, на щастя, виправилося в програмі 12 класу, але до нього ще треба дотерпіти). Після школи діти залишаються практично не ознайомленими з творами української еміграції, митців андеграунду (як та ж Київська школа поезії чи вісімдесятники), а обізнаність в українській літературі закінчується знаннями про вічних Ліну Костенко та Василя Симоненка, рідко відходячи навіть до інших шістдесятників.
По-друге, шкільна програма побудована таким чином, що ґрунтовна розмова про сучасний літературний процес починається в кінці навчання, коли на носі екзамени та вступна компанія, а тому на вивчення цього етапу виділяється злочинно мала кількість часу та викладацьких зусиль. Як результат, переважна більшість українців після закінченню школи знаю хіба що про Жадана, Іздрика та Андруховича, іноді не обтяжуючи себе й таким різноманіттям.
Підсумовуючи, шкільна програма поверхнево ознайомлює учня з літературою, але через перенасиченість творами школярі не встигають навчитися головного - розуміти текст, працювати з ним. На щастя, зі шкільного курсу літератури були практично виторені залишки нав'язливого соціалістичного реалізму, внесено раніше заборонені унікальні автори, але багато питань досі залишається нерозкритими.
Існує думка, що протягом року школяр має вивчати лише 5 великих текстів, проте робота із ними допоможе учневі поглибитися в літературний аналіз, навчитися читати тексти. Шкільна освіта йде тернистим, проте доволі оптимістичним шляхом, але ще має минути великий проміжок часу, щоб сформувалася оптимальна, доступна та цікава програма з літератури. Віримо, що це станеться якомога швидше.
