Я писав про кожен епізод фінального сезону окремо — від 9/10 за прем'єру до розчарування фінальним забігом. Тепер, коли історія завершилась, цікавіше не ще раз переказати сезон, а подивитися, в який момент «Хлопаки» втратили той фінал, який самі собі підготували.
⚠️ Далі — спойлери до всього п'ятого сезону «Хлопаків».
Коли починався п'ятий сезон «Хлопаків» (The Boys), я щиро думав, що серіал нарешті отримав ідеальні умови для фінального забігу. Після чотирьох сезонів уже не треба було берегти персонажів, залишати головний конфлікт «на потім», думати про збереження звичного статус-кво чи вигадувати причину, чому Бутчер і Хоумлендер знову розійдуться до наступної зустрічі. Це фінал. Можна ламати світ, убивати героїв і буквально виконувати стару обіцянку про «випалену землю».
І перша серія переконала мене, що саме це автори й збираються робити: я поставив їй 9️⃣, другу вже оцінив на 8️⃣, третю — 6️⃣, а четверту — 4️⃣. Потім сезон ненадовго повернувся до форми: 8️⃣ за п'ятий і 8️⃣ за шостий епізоди. І знову просів наприкінці: 5️⃣ за сьомий та 5️⃣ за фінал. Якщо подивитися на ці оцінки зараз, вони майже самі розповідають історію мого перегляду сезону.
Прем'єра дала відчуття, що «Хлопаки» нарешті перестали себе стримувати
Саме тому 9️⃣ за першу серію зараз не здається мені завищеною оцінкою, навіть знаючи, куди сезон прийде зрештою. Після доволі обережного четвертого сезону, який значною мірою виконував функцію великої підготовки до фінальної війни, прем'єра п'ятого одразу створила протилежне відчуття: більше немає потреби тягнути час, бо всі сюжетні борги нарешті можна починати повертати. Світ уже практично належить Хоумлендеру, політична й суспільна сатира перестала бути тлом для супергеройської історії, а сама історія почала виглядати наслідком того, про що серіал говорив протягом попередніх років.
Напевно, найбільше мене тоді переконала смерть Поїзда. «Хлопаки» починалися з того, що він пробіг крізь Робін і одним рухом зруйнував нормальне життя Г'юї, а завершення його арки показало вже зовсім іншого персонажа — людину, яка пройшла шлях від самозакоханого корпоративного супергероя до того, хто готовий заплатити власним життям за інших. Це не просто хороша смерть для фінального сезону, а правильне закільцювання історії, яке заодно демонструє, як далеко персонаж відійшов від своєї початкової версії. І саме після цього виникло відчуття, що тепер так працюватиме весь сезон: старі історії завершуватимуться, звичної сюжетної броні більше немає, а автори готові відповідати за все, що будували з 2019 року.
Друга серія ще підтримувала це враження, хоча вже там з'явилися перші симптоми майбутніх проблем. Вірус здавався майже остаточною відповіддю на питання, яке серіал ставив роками: як узагалі можна вбити Хоумлендера? Але одночасно повертається Солдатик, Бутчер і Г'юї вкотре повертаються до вже знайомого конфлікту, а рішення, які мали б наближати історію до розв'язки, починають породжувати наступні питання замість того, щоб закривати попередні. Тоді це ще не виглядало критично — звідси мої 8️⃣, — проте заднім числом саме в другому епізоді вже можна побачити конструкцію, яка незабаром почне працювати проти сезону.
Головна проблема з'явилася не у фіналі, а значно раніше
Для мене справжньою точкою перелому стала третя серія. Вірус, який щойно виглядав центральним інструментом фінальної війни, відсувається вбік, натомість з'являється V1 і ще одна історія про походження Сполуки V, а пошук способу перемогти Хоумлендера перетворюється на черговий сюжетний ланцюжок із із черговим засобом, який потрібно знайти раніше за противника. Окремо всі ці елементи можуть працювати, однак проблема виникає в їх накопиченні: кожне нове рішення частково знецінює попереднє, через що фінальна пряма весь час ніби пересувається трохи далі.
Саме тоді мені вперше здалася особливо іронічною трансформація самих «Хлопаків». Серіал роками кепкував із супергеройських франшиз, які в потрібний момент витягують нову секретну формулу, суперзброю, забутого героя з минулого або черговий артефакт, здатний вирішити проблему, а тепер сам поступово почав користуватися тією ж логікою. Стабільна сполука V (Compound V), тимчасовий V (Temp V / V24), Солдатик як потенційна зброя проти Хоумлендера, вірус, V1 (оригінальна сполука V) — справа навіть не в кількості макґафінів, а в тому, що завершення історії дедалі частіше залежить не від розвитку персонажів чи наслідків їхніх рішень, а від пошуку наступного сюжетного інструмента. У третій серії це ще можна було сприймати як затишшя перед великим фінальним забігом, тому я поставив 6️⃣. Четвертий епізод уже майже не залишив такого виправдання й отримав від мене 4️⃣: серіал дедалі частіше вимагав приймати логіку конкретної сцени, навіть якщо вона не дуже узгоджувалася з правилами світу та поведінкою персонажів.
І тут для мене важливий не сам факт, що сезон має слабші епізоди. Нерівними були «Хлопаки» й раніше. Проблема в іншому: це фінальний сезон, де будь-який сюжетний маневр автоматично дорожчий, бо часу виправити його вже немає. Коли третю чи четверту серію звичайного сезону витрачають на побічну історію, попереду залишається наступний рік; тут же кожна година, яка не наближала головних персонажів до завершення їхніх арок, фактично забиралася у фіналу.
Короткометражки нагадали, у чому «Хлопаки» насправді були найкращими
Тим цікавішим виявився п'ятий епізод (розумію, що тут багато хто зі мною не погодиться, сприймаючи цю серію як філерну), якому я поставив 8️⃣ і який заднім числом здається чи не найпоказовішою серією всього сезону. Він майже відмовляється від звичної структури великої фінальної війни та розбиває історію на менші сегменти про Петарду, нового Чорного Нуара, Сестру Сейдж, Терора й самих Хлопаків, а заразом об'єднує головну трійцю «Надприродного» через зустріч із Містером Марафоном. І саме тоді, коли центральний сюжет на певний час перестає вимагати постійно шукати чергову зброю проти Хоумлендера, персонажі знову починають поводитися як люди, а не як механізми, що пересувають історію від одного сюжетного повороту до наступного.
Петарда, наприклад, нарешті отримує щось більше за роль карикатурної пропагандистки: вона починає розуміти, що система, якій так віддано служила, абсолютно спокійно перемеле і її, щойно потреба в ній зникне. Новий Нуар мріє про театр — дрібниця на тлі майбутнього краху країни, але саме такі дрібниці й роблять персонажа живим. Навіть історія Терора дозволяє побачити Бутчера не через чергову пафосну промову про війну із суперами, а через реакцію на Г'юї, який просто намагається врятувати собаку від шоколадного торта. У моїй рецензії на цей епізод я вже писав, що подібна сцена говорить про Бутчера більше, ніж багато великих декларацій про залишки його людяності.
У цьому й полягає парадокс п'ятого сезону: одна з його найкращих серій майже не займається головною війною, заради якої начебто й існує весь фінальний сезон. «Хлопаки» найкраще працювали не тоді, коли намагалися кожні десять хвилин нагадати глядачеві, наскільки вони шокуючі, жорстокі й непристойні, а коли за всією кров'ю, сатирою та супергеройським абсурдом залишалися історією про дуже поламаних людей. Згодом серіал частково став заручником власного образу: від нього вже очікували специфічного набору атрибутів, тому черговий огидний ґеґ або чергові демонстративно криваві сцени із суперсилою іноді виглядали не як провокація, а як обов'язковий пункт програми.
Саме тому цей епізод, а він так і називається: «Короткометражки» (One-Shots), спрацював для мене краще, ніж значна частина інших, які безпосередньо рухали фінальний конфлікт. Він нагадав, що за всією мемністю «Хлопаків» серіал завжди тримався на персонажах, їхніх травмах, нездатності нормально говорити одне з одним і рідкісних моментах, коли їм усе-таки це вдавалося. Це також пояснює, чому після провальних для мене третьої та четвертої серій оцінка так різко повернулася до 8️⃣.
Фінальний сезон дедалі більше нагадував перехрестя франшизи
Шоста серія теж отримала від мене 8️⃣, але саме на цьому етапі стала особливо помітною інша проблема: «Хлопаки» одночасно намагалися завершити власну історію і залишити достатньо матеріалу для світу, який продовжить існувати після фіналу основного серіалу. Солдатик, V1, минуле Vought і дедалі очевидніші містки до «Сходження Vought» (Vought Rising) починають працювати вже не лише на конкретний сезон, а на франшизу загалом. Це нормальна логіка для Amazon як власника успішної франшизи, однак вона вступає у прямий конфлікт із тим, чого я очікую від останнього сезону.
Парадоксально, що саме «Хлопаки» опинилися в такій ситуації. Серіал виріс із висміювання корпоративної машини супергеройського контенту, де будь-який популярний персонаж рано чи пізно отримує спін-оф, приквел, повернення з мертвих або додаткову історію походження. За п'ять сезонів сам всесвіт The Boys став достатньо великим, щоб працювати за дуже схожими правилами. Я не маю нічого проти Gen V чи майбутнього Vought Rising як таких, проте в останньому сезоні основного шоу мені хотілося відчувати, що всі дороги ведуть до завершення «Хлопаків», а не що частина з них уже прокладається в наступні проєкти.
Через це навіть масштабні події не завжди відчувалися остаточними. Солдатик міг повертатися, V1 переходити з рук у руки, плани Сестри Сейдж ставати дедалі складнішими, Америка — фактично змінювати політичний устрій, але десь на рівні драматургії залишалося відчуття, що історія все одно щось приберігає. У моїй рецензії на шостий епізод це вже сформулювалося доволі чітко: фінальний сезон почав нагадувати не дорогу до кінця, а перехрестя франшизи.
Фінал прийшов до правильної точки, але занадто довго до неї добирався
Найдивніше, що після всіх цих претензій я все одно не вважаю сам фінал неправильним. Навпаки, більшість головних рішень восьмої серії мені зрозумілі, а деякі я взагалі вважаю найкращими можливими для цих персонажів. Проблема полягає в тому, що сезон надто довго беріг частину подій для останньої години, тому навіть правильні ідеї доводиться реалізовувати поспіхом.
Найкращий приклад — Хоумлендер. Позбавити його сил значно цікавіше, ніж завершити п'ять сезонів ще одним великим CGI-двобоєм у небі, бо вся суть Джона ніколи не полягала лише в тому, що він найсильніша людина на планеті. Йому постійно потрібні любов, визнання, захоплення та страх, а суперсили просто дозволяють вимагати все це від світу. Коли забрати V, костюм, Vought і здатність убити будь-кого поглядом, залишається перелякана людина, яка вперше не може змусити інших поклонятися собі. Він плаче, торгується за власне життя — і для персонажа, який проголосив себе Богом, складно придумати принизливіше та водночас логічніше падіння.
Так само мені подобається, що справжнім завершенням усієї історії стає не лише протистояння Бутчера з Хоумлендером. Не менш важливий конфлікт — Г'юї проти того, ким Бутчер протягом п'яти сезонів намагався його зробити. На самому початку серіалу він прийшов до травмованого хлопця, який щойно втратив Робін, і запропонував просту відповідь на його біль — помсту. Відтоді Бутчер раз за разом доводив, що заради правильної мети можна перейти ще одну межу, пожертвувати ще однією людиною й зробити ще один крок до того самого монстра, якого нібито намагаєшся перемогти.
Тому перемога Г'юї для мене полягає не в тому, що він стає сильнішим за свого наставника чи знаходить кращий спосіб його здолати, а в тому, що зрештою не стає Бутчером. Водночас саме Г'юї протягом усього серіалу намагався витягнути з нього ту частину людяності, від якої сам Бутчер постійно хотів відмовитися. Через це їхня фінальна сцена концептуально працює дуже добре, але тут знову повертаємося до головної проблеми сезону: темна трансформація Бутчера та остаточне завершення їхніх стосунків отримують значно менше простору, ніж мали б після п'яти років розвитку.
Тож кінцева точка мені подобається значно більше, ніж шлях до неї. І, напевно, саме через це фінал отримав від мене не умовні 2️⃣ чи 3️⃣, а 5️⃣: він не руйнує серіал заднім числом і не суперечить тому, ким були його головні персонажі, проте приходить до правильних відповідей після сезону, який занадто часто відволікався на другорядні питання.
«Хлопаки» мали майже все для великого фіналу
Саме тому після завершення сезону я не можу назвати його катастрофою, хоча 9️⃣ за прем'єру та 5️⃣ за фінал досить добре показують масштаб мого розчарування. У ньому є дуже сильні акторські сцени, Ентоні Старр до самого кінця залишається одним із головних надбань шоу, Бутчер у виконанні Карла Урбана отримує гідне завершення своєї арки, а окремі персонажні епізоди нагадують, наскільки добре цей світ працює, коли сценаристи перестають гнатися за наступним шоком чи сюжетним гачком. Проблема не в тому, що хорошого матеріалу не було, а в тому, як він розподілений по сезону.
Фінальна глава мала перевагу, якої не мав жоден попередній сезон: більше не потрібно було нічого берегти. Можна було остаточно ламати статус-кво, завершувати історії персонажів, вбивати тих, кого раніше не наважувалися вбити, і не залишати черговий конфлікт Бутчера та Хоумлендера на наступний рік. Прем'єра на кілька хвилин переконала мене, що автори саме так і мислять, однак далі сезон усе одно продовжив берегти частину персонажів, міфології, франшизи та найбільших подій до самого фіналу. Коли ж настав час розрахуватися за всіма цими сюжетними боргами, однієї серії виявилося недостатньо, щоб кожен із них отримав належну вагу.
Мабуть, тому словосполучення «невикористаний потенціал» і залишилося для мене найточнішим визначенням п'ятого сезону. У «Хлопаків» були персонажі, актори, накопичені за п'ять років конфлікти, світ, який уже можна було остаточно зламати і навіть можливість більше не думати про наслідки для наступного сезону. Саме наявність усіх цих складових робить результат прикрішим: значно легше пробачити слабкий фінал серіалу, який давно не розуміє, куди йде, ніж фінал, який неодноразово демонструє, що чудово знає правильний напрямок, але постійно звертає з дороги.
Під час виходу сезону я писав про кожен епізод окремо, тому тепер особливо цікаво дивитися на ці тексти хронологічно. У перших ще є впевненість, що «Хлопаки» готують великий безкомпромісний фінал; у середніх дедалі частіше з'являються питання до логіки, макґафінів і повторення старих конфліктів; останні вже намагаються зрозуміти, чи зможе серіал хоча б правильно поставити крапку. Усі вісім поепізодних рецензій разом із великою підсумковою рецензією п'ятого сезону я зібрав на Cinemapatrol — там цей шлях фактично залишився зафіксованим у часі.
Якщо ж залишити від усього цього лише цифри, виходить доволі красномовна послідовність:
9️⃣ → 8️⃣ → 6️⃣ → 4️⃣ → 8️⃣ → 8️⃣ → 5️⃣ → 5️⃣
Напевно, точнішої короткої рецензії на п'ятий сезон «Хлопаків» я вже й не напишу. Загальна оцінка: 5️⃣.
