typeled — більше ніж здається (LP). Рецензія

Слухати: https://linktr.ee/typeled

Альбом "більше ніж здається": розмова про буденність, кохання та війну

Повномасштабне вторгнення остаточно перекреслило будь-які ілюзії щодо російської музики, змусивши українців звернути увагу на своє. Це стало каталізатором появи нової хвилі — яскравої, незалежної, молодої сцени, що говорить мовою сучасного покоління й торкається актуальних тем. Цей культурний вибух, про який писало чимало музичних видань, повністю оновив сцену, відкрив унікальні можливості для тих, хто раніше залишався в тіні через нерівну конкуренцію з росіянами. Тепер ці артисти живуть насиченим культурним життям: постійно виступають, збирають донати для ЗСУ, і, найголовніше, розвивають українську музику. 

Меломани відкрили для себе тисячі годин українських треків, про які раніше навіть не здогадувалися. Тепер у плейлистах усе більше національної музики, а імена виконавців частіше миготять у медіа просторі, у кураторських плейлистах тощо. Серед улюбленців нової хвилі інді-музики — SadSvit, Паліндром, oi fusk, Popil, Мія Рамарі, скажи щось погане, діти інженерів, Джозерс, хейтспіч, Renie Cares. І це лише початок довгого списку, який можна продовжувати годинами.

Цей бум української культури — щось дивовижне й безцінне, як останній ковток свіжого повітря. Але не забуваймо: ціна за це була висока. Країна, що живе злобою й руйнуванням, ніколи не втратить шанс спробувати знищити нашу ідентичність. 

І тільки typeled стоїть осторонь виру андеграундного життя, яке йде навіть у час повномасштабної війни. Його дебютний сингл “Жнива”, що з'явився у липні 2022-го, став початком неспішного, але чуттєвого творчого шляху. Його музика — це особиста рефлексія, сповнена тепла і смутку.

Це не означає, що typeled залишається поза культурним ренесансом. Навпаки, його проникливі твори — важлива частина сучасної інді-сцени. Без нього важко уявити інді музику воєнного часу. Пилип Дяченко — приклад справжньої незалежності: і в музиці, і в медійному образі.

18-річний хлопець зі Слов’янська, який через окупацію свого міста був змушений емігрувати до Європи у 16 років (на початку великого вторгнення), відомий своєю закритістю. Соцмережі? Лише Telegram, і то тільки для новин про релізи. Його інтерв’ю — рідкість, а сам Пилип здається настільки далеким від медійного світу, що виникає жартівлива теорія: чи не живе він радикально аскетичним життям десь глибоко у лісі? Але в цьому і є особливість його образності — він закритий та не медійний. Цікаво, що навіть без медійної стратегії його музика знайшла свою аудиторію. Душевна творчість typeled змогла прорватися крізь хаос української сцени, де успіх часто стає випадковістю. Загалом, уся українська незалежна сцена складається з 80 % випадковостей. typeled – це саме той випадок, коли щирість у мистецтві винагороджується.

Навіть гонзо-критик Ковальчук не втримався, щоб не написати про typeled. І я його розумію: бути серед відданих слухачів Пилипа — справжня радість, яку я теж розділяю. Душніла має смак. Радує, що Пилип знайшов свою цільову аудиторію відданих шанувальників. 

Мої стосунки з музикою typeled склалися не одразу. Спершу я сприймав його як ще одного з нових виконавців, який не вирізняється з-поміж таких колег, як Tery чи drimandr. Перспективний, але не більше — думав я, припускаючи, що, можливо, у майбутньому він зможе здивувати. Перші роботи Пилипа і справді не викликали особливого інтересу.

Його дебютний трек “Жнива” звучав у типово модному інді-стилі, який тоді набирав популярності, з хрусткими гітарними акордами та меланхолійним вокалом. “До тебе” — це лагідний інді-поп із м'яким бітом, що створює затишну атмосферу. А “згадай мене” — пісня, яка буквально проситься стати саундтреком до вайбових рілсів чи моментів безтурботного життя. Здавалося, що перші три роботи були лише пошуком власного звучання, без явного прориву чи новаторства.

Те звучання, яке ми так полюбили на альбомах “паперові міста” та “більше ніж здається”, лише ледве проглядалося на мініальбомі “ностальгія за вчорашнім”. Цей реліз став четвертою роботою typeled і водночас найелегантнішою в українській музиці того часу. Озираючись назад, це була справді вдала спроба поєднати камерне звучання бедрум-попу із шугейзом та інді-роком. Головне, мініальбом звучав чесно і щиро. Утім, чого ще чекати від 16-річного хлопця, як не щирості?

Починаючи з цього релізу, саунд Пилипа почав викристалізовуватися, поступово набуваючи власних форм. Він став співзвучним іншому молодому артисту — rippedd. Лірика мініальбому вже тоді вказувала напрям, який пізніше стане ключовим для typeled. Торкаючись тригерних тем втрати рідної домівки, близьких людей, самотності, він резонував з однолітками, яких так само травмувала війна і змусила емігрувати. Простота і не пафосна меланхолія його текстів відображали буденні питання: пошук себе, біль, розчарування, страхи, а також намагання знайти сенс у світі, де все здається складним і безглуздим.

Мініальбом викликав потік теплих емоцій і дарував бажаний спокій. Ця романтично-наївна лірика створювала дивний комфорт, який водночас і приваблював, і лякав. EP став відображенням настроїв молодого покоління українців, які вже адаптовувалися до реалій воєнного часу. У своїх текстах і аранжуваннях Пилип тоді лише вчився рефлексувати власні емоції, однак уже наближався до того звучання, яке пізніше принесе йому перше визнання і гарну кількість прослуховувань.

Попри те, що на той час він залишався обережним і не надто впевненим сонграйтером, щирість була і залишається його найбільшою перевагою. Хоча тепер цей меланхолійно-журний EP рідко згадують, однак, він став важливим етапом становлення typeled.

Між цим мініальбомом і дебютним повноформатником минуло п'ять окремих синглів. Цікава риса підходу Пилипа полягає в тому, що він не додає всі свої сингли до альбомів, як це робить більшість виконавців. У нього вони залишаються самостійними роботами. Наприклад, трек “ліхтарі” увійшов до дебютного альбому “паперові міста”, тоді як не менш сильні сингли “вічність у кілометрах” і “автоперегони” не потрапили до другого альбому “більше ніж здається”.

Цей підхід свідчить про те, що typeled ретельно підходить до створення своїх повноформатних платівок, відбираючи лише ті треки, які гармонійно вписуються у загальну концепцію альбому. Це ставить його осторонь від поширеної тенденції, коли виконавці додають до нових релізів усі попередні сингли, а для мініальбомів створюють лише одну нову пісню "для галочки".

typeled, натомість, зосереджується на якості: він радше візьме і напише чотири нових треки, ніж об’єднає вже видані композиції. Такий підхід робить його музичний каталог не лише послідовним і якісним, а й концептуальним, що виділяє його серед інших.

Другий студійний альбом “більше, ніж здається” typeled випустив 1 листопада, і вже можна говорити про певну традицію: випускати альбоми восени, адже його дебютний “паперові міста” також побачив світ у листопаді 2023 року. Над новою платівкою Пилип працював самостійно — це його перший великий досвід роботи над таким важливим проєктом. Робота почалася взимку і тривала до осені з короткими перервами.

У Пилипа був період, коли він не міг писати музику, а потім настало емоційне виверження. “Найбільше роботи я приділяв інструменталу, вкладався на повну, — і це дало результат”, — каже він.

У свою музику typeled вкладає прості, але неймовірно важливі речі. Це стосується обох його альбомів. Музично вони різні, але лірично чудово доповнюють один одного. Пилип фіксує моменти буденності, що наповнюють його життя. Він співає про важливість дому, батьків, сім’ї, дружби, любові. Простота і чесність, які беруть за душу. Музика typeled’a щира і справжня, вона для людей — простих людей, що живуть серед нас, які опинялися у відчаї, страждали, але не втратили надію. Це творчість, що блукає на перетині реалізму, притаманного бельгійським режисерам братам Дарденн, які з поетичною легкістю документують рутину. Водночас відчутний вплив майстрів меланхолії: Ніка Дрейка, Bon Iver, The Paper Kites, Son of the East, Hollow Coves.

На інді-сцені мені дуже бракувало виконавця, який би оспівував буденні моменти життя звичайних людей. Про них чомусь майже ніхто не співає. Усім наче байдуже на прості життєві історії. Більшість вітчизняних артистів обирають абстрактні теми, емоційно віддалені від слухача. Зрештою, втрачається зв’язок із музикантом — кожен на своїй хвилі. Через це небагато виконавців здатні утримати увагу й залишатися актуальними. Тим паче мало хто справді може врятувати твою попаяну ментальність у режимі 24/7.

Саме тому мене так зачепила тема родинних цінностей, яку Пилип розкриває у треку “Ліхтарі” та в альбомах “паперові міста” і “більше ніж здається”, де ця тематика стає фундаментальною.

typeled дарує мені, як слухачеві, саме те, чого я шукаю. Щонайменше один хороший альбом на рік, який мотивує цінувати життя і наповнює відчуттям домашнього тепла. І за таку музику я готовий платити. Я у захваті від того, наскільки глибокою людиною є Пилип, коли пише тексти, сповнені ран війни, журби за домом і щирих емоцій.

Загалом, альбом “більше ніж здається” демонструє певні стилістичні зміни порівняно з “паперовими містами”. typeled має рацію, коли каже, що підійшов до продакшену продуманіше. Композиції отримали більше ритм-секції, мелодії стали структурованішими, а Пилип сміливіше експериментує з новими ідеями. У треку “Побач мене крізь жовте листя” слухача огортає насичена синтова хвиля, яка майстерно відтворює осінній настрій: туман застеляє землю, жовте листя повільно опадає, а ти сидиш, самотньо наминаєш бутерброди, зависаєш у серіалах і гортаєш мотиваційні телеграм-канали перед сном.

Трек “Дійсно” акуратно доповнює перший трек з ліричного погляду. Розповідь сприймається завершеною, якщо розглядати обидві пісні як частину однієї історії. Тема самотності у великих містах і кохання на відстані розкривається через призму поетичної меланхолії. typeled прагне сповільнити плин часу, зловити момент не лише у снах, а й у реальності.

Пилип заглядає далеко за горизонти, вірячи, що все буде добре. Але, будучи невиправним романтиком, він здається надто наївним. Його душа все одно не може перестати мріяти. Якщо уявити, якою буде його лірика після 30, вона, ймовірно, нагадуватиме творчість Wussy, якби ті раптом припинили писати похмурі тексти про смерть. Їх уже зараз єднає гливкий індірок із присмаком сазерну.

Хоча трек “Дійсно” може здатися необов’язковим до прослуховування через відсутність чіпкої родзинки, він чітко демонструє здатність Пилипа експериментувати і шукати нові форми звучання. Відсутність яскравого гаку не псує враження, адже ця пісня виконує роль маркера плину часу, нагадуючи про важливість кожної миті.

Трек “Навколо нас” повертає слухача до традиційного русла Пилипа – акустичної краси. Лірика передає відчуття мінливості, прагнення до свободи та спільного пошуку сенсу життя. Текст створює образи, де реальність і фантазія переплітаються, шукаючи шлях вирватися з обмежень. Пилип вправно використовує рясні метафори, які особливо запам’ятовуються. Деякі з них хочеться виділити:

“Стиснуті груди, хто там навпроти” – символ напруження, емоційної блокади, з якими стикаються у повсякденному житті.

“Ми прагнемо полетіти, як птахи будемо вільні ми” – слова, що виражають прагнення до свободи, мати можливість рухатися без перешкод, як ті птахи, що ширяють у небі. Тут усе настільки ясно, що й пояснення зайві.

“Мільйони зірок, вони сповнюють небо, в них бачу спогади щирі, так тепло” – про вміння цінувати миті життя тут і радіти найменшим дрібницям.

“Стій! Чи то правда, що ти хочеш відчути дощі в житті” – нагадування прийняти реальність у всій її красі, разом із труднощами й радощами.

Пісня “Переживемо” сповнена життєствердних посилів: любов і взаємна підтримка здатні подолати всі негаразди. Водночас текст має легкий, мрійливий тон, який наголошує на простоті й важливості справжніх емоцій. Мене захоплює оптимізм typeled’а, бо я таким давно вже не є, а він навіть у скрутні часи вірить, що всі труднощі можна подолати разом. Невиправний романтик!

Пилип, звісно, не відмовляється від гри з метафорами. Куди ж без цього? У нього осінь стає символом труднощів, а літо – радості й спокою. Символізму вистачає: тут про романтику й близькість, особисту зрілість, атмосферу любові й легкості.

“Переживемо” не обов’язково слухати лише восени, попри те, що вона сповнена осінньою меланхолією. Цей трек варто увімкнути тоді, коли вас накриває, і неважливо, зима це чи літо. Слухач шукає музику, яка здатна підтримати, підбадьорити, і ця пісня має ту важливу дрібничку, яка додає сил.

З пісні “На озері” розпочинаються експерименти зі звучанням, де Пилип відходить від звичного затишного інді-фольку, надаючи перевагу тонким ембієнтним синтезаторам. Це новий етап у його творчості, що демонструє дорослішання виконавця.

Структура композиції розділена на кілька умовних частин. Початок – пастельний ембієнт і синти, що нагадують Alphaville. Далі аранжування переходять у хітовий індіпоп, а завершення приносить гармонійне поєднання всіх цих стилів.

Трек досліджує тему переосмислення минулого й готовності до змін. Він балансує між заспокійливою атмосферою природи та емоційною проникливістю. Текст закликає прийняти все, що було, і знайти новий сенс у житті, залишивши старе “на озері”.

Наприклад, рядок “Човни припливуть назад, і все старе залишиться там” влучно передає ідею очищення від минулих переживань і відкриття дороги вперед.

На черзі моя улюблена пісня з альбому, завдяки якій я взагалі взявся за цю рецензію. “Більше ніж здається” торкається теми, яку часто ігнорують або не помічають — глибокої прив’язаності до дому. Це особиста і болісна тема, яка викликає у мене флешбеки з минулого. Пісня, яка ще жодного разу не залишила мене байдужим, незалежно від того в якому стані я перебуваю. 

Мій дім збудував тато, коли мені було 12 років. Але незабаром у житті батьків почалася темна смуга: безгрошів’я, криза у стосунках, татові проблеми зі здоров’ям. Робота над будинком заморозилася на невизначений час. Я пам’ятаю в якому відчаї старий перебував. Картав себе за неспроможність, бо не зробив достатньо для нашого щастя і комфорту. На це було боляче дивитися. Усе зрушилося з місця лише тоді, коли я переїхав за кордон. Я прожив там сім років, аж до самого вторгнення, щоб заробити і довести дім до ладу, створити затишок. І хоча я щасливий, що частково завершив цей проєкт, мене болить думка про тих, хто втратив свій дім назавжди.

Пилип, який був змушений емігрувати до Німеччини, як ніхто інший розуміє цінність дому. Там, у Слов’янську, залишилися його спогади. Плівки безтурботного життя щасливого школяра. І я справді вражений тим, що у 18 років Пилип транслює такі глибокі думки. Він ріже по-живому, коли співає про мрію купити новий дім, тоді коли хтось власну оселю більше ніколи не побачить. Це свідчить про те, що він змирився з втратою рідного дому й тепер мріє про затишок, де навколо один ліс. Але це не лише мрія — це пошук підтримки, бажання сховатися від людей. Відчай, що ховається за прагненням знайти комфорт і стабільність, про що говорять рядки:

"Мої люди та кохання — це притулок сподіванням."

Трек розповідає про те, що справжній дім — це не лише фізичний простір, а й емоційне середовище, яке створюється завдяки взаєминам, коханню і підтримці. І все ж, крізь ці рядки зчитується набагато складніша проблема у світосприйнятті Пилипа.

"Це щось більше, ніж здається" — підкреслює, що у житті важливе те, чого не завжди можна побачити, не завжди купити, але те, що надає нашому існуванню змісту і значущості.

Пісня “Всі ці фарби” є найбільш репрезентативною на альбомі з погляду хітовості та форми. Вона написана як готовий хіт для радіо та для включення у кураторські плейлисти. typeled зобов’язаний максимально прорекламувати цей трек, оскільки він має найвищий потенціал для залучення нової аудиторії. У пісні фарби виступають як метафора для різноманітних емоцій і переживань. Кожен колір є частиною палітри життя і взаємин, з якими герой стикається.

Всі ці фарби — це не лише візуальні образи, а й символи почуттів, взаємодії між людьми. Рядки “Скільки кольорів в тобі?” підкреслюють багатогранність особистості партнера або людини, до якої відчувають потяг, і пошук нових граней цієї особистості в кожному новому моменті.

Трек “Плівки” завершує на красивій ноті весь альбом, створюючи затишне завершення від прослуховування. Меланхолійний індіфольк сповнений надії та сподівань на краще. Немов би Пилип закінчує свою душевну розмову зі слухачами, обіцяючи повернутися, коли знову матиме що сказати. Пісня зосереджена на темі часу, спогадах і емоційних переживаннях. Поетичний талант typeled’a, який схильний до винахідливих метафор, трансформується у щось дуже схоже до Андрія Любки і  щось набагато цікавіше, ніж у Postman. Ця лірика по-доброму хіпстерська, вона поєднує рефлексії про минуле, відносини і важливість моментів, які залишаються з нами навіть після того, як час забирає все. 

Центральною темою пісні є час і його невідворотність. Рядки “Час забирає все і всіх” підкреслюють, як швидко минають дні, і як важко зупинити або змінити те, що вже стало частиною нашої історії. Однак пісня також нагадує, що важливі моменти залишаються в спогадах, і вони можуть бути джерелом сили і натхнення. Вживання терміну “плівки” у пісні є метафорою для спогадів, моментів, які фіксуються в пам’яті. Подібно до того, як плівка в кінофільмі зберігає зображення, спогади про важливі моменти в житті зберігаються у нашій свідомості, навіть коли фізично вони вже минули. 

“Плівки проявлять себе” — це натяк на те, що час все розставить на свої місця, і ми побачимо, як ці моменти впливають на нас.

Я міг би багато сказати про висновок, бо сказати є що, а літери сиплються з голови вирієм думок. Однак, цього не скажу. typeled створив близький до досконалості альбом, утримавши планку якості, починаючи з “паперових міст”. На альбомі, звичайно, є прохідні речі, як трек “Дійсно”, є засилля метафор, але в загальному контексті — це дуже затишний, комфортний альбом для родинного прослуховування. 

Знаєте, мені тепер дуже бракує моїх сестер, які живуть далеко і зайняті своїм життям. А колись ми разом вечорами слухали музику і жваво коментували. Спогади тих часів весь час майоріли в моїй голові. Протягом усього рецензування альбому я думав про своїх сестер і хвору маму, яка за кордоном на лікуванні. Як я за ними сильно сумую. Мене не покидало відчуття, що цей альбом створено для того, щоб люди у родинному колі з атмосферою сімейного вогнища, з посмішкою підкидали дрова у камін, слухали його і цінували близьких. Якщо typeled ставив собі ціль написати альбом про прості життєві речі, нагадати про цінність дому та родини, то у нього вийшло. Черговий якісний альбом, що найкраще презентує молоду українську сцену.