Я зараз переживаю свою маленьку катастрофу, бо пропустила прем’єру “Будинок Слово: Нескінчений роман” на великих екранах, а в мережі його нема. Але це змусило мене згадати про все, що я колись дивилась на тему розстріляного відродження (спойлер, тут буде не тільки про це), тож ті, хто також пропустив прем’єру, або хоче чогось схожого - сідайте по зручніше.
Якось я вже закріпилася оглядачкою кіно та ігор, це не єдине, що мене цікавить, але сьогодні я не можу просто не згадати ці фільми. Кожна кінострічка в цьому довгочиті - покоління українців зламаних і вбитих росією. Усе зі списку вже давно вийшло з прокату, але його можна знайти у вільному доступі.
Будинок Слово (2017)
Трохи про художній фільм “Будинок Слово: Нескінчений роман”. Він, як і його документальна версія про письменників, яких радянська влада зібрала в Харкові під одним дахом в будинку Слово. Заманювали їх комфортними умовами і сучасними, на той час, технологіями. Так було простіше їх контролювати, щоб вони не налаштовували народ на повстання проти диктатури. Згодом це обернулось для митців катастрофою. Кіно чорно-біле і це в саме серце. Як цей символізм відчуваю я:
По-перше, коли влада вирішує заселити усіх активних митців того часу в один будинок з розкішними на той час умовами, все здається райдужним, але їх трагічна доля вже вирішена.
По-друге, це справляє враження у цій сцені, адже кольору нема, а отже є простір для польоту фантазії, де вода може опинитися і рікою крові усіх замучених за проукраїнську позицію.
Тривалість: 1 година 21 хвилина
Перед публікацією художнього фільму 2024 року в режисера Тараса Томенка та поетеси Любові Якимчук зібралося стільки інформації, що вони вирішили спершу викласти документальний фільм. Він являє собою ретельно зібрані до купи й розташовані в правильному порядку розсекречені справи КДБ-істів, листи та щоденники письменників, фото та відео матеріали з життя діячів (та й взагалі усе, що вдалось знайти).
Розповідь у кінострічці іде спочатку про будівництво, а потім починається подорож по квартирах, де кожна квартира - окремий поет, художник чи режисер. Факти бувають часом кумедні, дивні та жорстокі. Для тих, хто подивився художній твір Тараса Томенка, буде корисно переглянути цей, щоб зрозуміти деякі відсилання. Тим же, хто не бачив, буде непоганою компенсацією, щоб зрозуміти цю частину нашої історії.
Заборонений (2019)
Тривалість: 1 година 40 хвилин
Режисер: Роман Бровко
Коли я навчалась в школі моя класна керівничка (вона була вчителькою мови та літератури) сказала “Діти мої, ви можете забути мене і моє ім’я, але завжди пам’ятайте хто такий Василь Стус.” Іноді я справді не одразу пригадую як її звали, але це не забуду ніколи.
Колись цей фільм був на своїй невеличкій хвилі популярності. Я його побачила саме тоді й мені стало сумно. Сумно, що поки не опинишся в схожих до тих часів умовах, вважаєш “українська література нудна, там всі плачуть, страждають і вмирають”. Так воно і є, тільки якось вже не нудно, а боляче до сліз.
Стус працював вчителем у сільській школі, а став поетом-шістдесятником. Таких письменників було багато, від чого і пішов той термін і не будь вони вбитими, могли б дожити до незалежної України. Боляче? Так, але це причина заглибитись у фільм і вшанувати письменників пам’яттю, бо найкраще, що ми можемо для них зробити - не забувати. Історики причісляють шістдесятників до розстріляного відродження, як і будинок Слово, тож вважайте це продовженням.
Таємні щоденники Симона Петлюри (2018)
Тривалість: 2 годин 3 хвилини
Режисер: Олесь Янчук
Поки ви будете дивитись, складеться враження, що історію України ми не вчимо, а тому проживаємо раз за разом. По одному і тому ж сценарію.
В кінострічці ідеться про Симона Петлюру, що на початку 20 ст. воював у складі армії УНР на посаді головного отамана. Події відбуваються напередодні формування СРСР у повному складі, тому мені відгукуються дуже сильно в реаліях нашої війни. Цей фільм може бути дещо нудним і події видались мені дещо уривчастими, але гадаю це нормально, зважаючи, що це спогади головного героя.
Кіборги. Герої не вмирають (2017)
Тривалість: 1 година 53 хвилини
Режисер: Ахтем Сеїтаблаєв
Навряд хтось ще його не бачив, але якщо так, то ви просто повинні його подивитись. Якщо після перегляду у вас не буде сліз і бажання віддати життя за Україну, то ви явно дивились без звуку і з заплющеними очима.
Фільм про Кіборгів - воїнів АЗОВу, які понад 242 дні тримали Донецький аеропорт. Теми національної ідентичності, ідеалів, за які ми боремося повстають з першої до останньої хвилини перегляду.
Коли почалася війна я була в початковій школі і для мене це нічого не значило, тому коли я дивилась Кіборгів мій світ перевернувся. Головне, що я можу сказати про фільм зараз - герої вмирають. Щодня. І дай бог їх пам’ятатиме хоч хтось, окрім сім’ї та побратимів.
Я не знаю що додати, тож висновку не буде. Запасайтесь часом, їжею, нервами та йдіть дивіться. Чи треба попереджати, що буде важко?
