Автор тексту: Максим Сиромолот
Лібералізм - слово, яке ЗАВЖДИ чуєш у будь-якій політичній дискусії . Те, що нааааачебто здається очевидним, але в сучасному світі втрачає свій сенс. Здається, лібералізм - це щось нереальне, те, що вже немає ніякої цінності, а є просто словом задля приваблення мас. Та насправді лібералізм досі є ідеологією із міцним стержнем, але й з великими суперечностями всередині.
Отож, зануримося трохи в історію.
Уперше як політичний рух лібералізм почав згадуватися в пост-наполеонівській Іспанії початку ХІХ століття й швидко поширився на всю Західну Європу. По-справжньому перші ліберали понад усе відстоювали бажання противитися різному приниженню зі сторони влади: “Ні тираніям, Ні монархіям, Ні волюнтаризму!” З такими гаслами, лібералізм посіяв перші зерна у суспільному переусвідомленні вседозволеності монархії, змушуючи людей замислюватися над своєю свободою та правами.
У ті часи так було прийнято, що королі/королівни є БОЖЕственними істотами, а тому саме вони, а точніше, ЛИШЕ вони, мали право приймати закони. Наприклад, король Франції, Людовік ХІV, заявляв: “Я є Держава!” (фр. L'État, c'est moi). Він ще не підозрював, що така зухвала поведінка закінчиться брутальним хаосом й тотальною розрухою Великої Французької Революції.
На противагу, англійський філософ, Джон Лок, один із символів зародження лібералізму, стверджував, що нам не потрібна влада, яка може свавільно змінити закон, аби, до прикладу, привласнити ділянку землі чесного й талановитого торговця (що траплялося доволі часто). Взявши на озброєння його ідеї, молоді й завзяті ліберали XIX століття окрім боротьби проти тиранії, доповнили свій рух бажанням впровадити єдине рівне для всіх законодавство.
А хто ж буде робити ці закони? Звичайно - Люди! Так, так: не королі як посередники між Богом та народом, а звичайнісінькі Homo Sapiens будуть писати й ухвалювати закони ДЛЯ СЕБЕ (!).
Проте давайте думати раціонально: якщо суспільство надто велике, то прямий процес написання законів стає неможливим, і тому ЛЮДИ обирають певних представників від себе, котрим вони довіряють, та яким готові віддати певну частину свого суверенітету. Тобто лібералізм стає ініціатором появи модерної демократії*. Нарешті, Свобода та Демократія стають нерозривними між собою концепціями з перспективи лібералізму. Як можна передбачити, до них ще доєднається славетний капіталізм.
*Модерна, тому що ще були Давня Греція, Венеція, тощо, але демократія, що йде від ліберальних початків закріпилася й донині
Ну вибачайте, я про це спочатку не згадав, але ідеї Лока в першу чергу спрямовувались в економічну частину життя індивідів, що пізніше доповнилось класикою Адама Сміта - “Багатство Нації”. Відповідно, капіталізм та “self-interest” є головними інститутами, що потребують захисту зі сторони демократичної влади та тих самих законів. Чи можливо було про таке подумати, живучи під керівництвом людини, яка каже, що вона і “є держава”? Мало в це віриться:-)
Такий економічно-забарвлений лібералізм увійшов в історію як “мінімальний”. Підтримка ринку без будь-якого втручання держави: те що епімізував Сміт, кажучи, що людина зі своїм “self-interest”, природним бажанням бути вдома (підтримувати національний прибуток) та здобувати якомога більше вигоди - саме собою (“невидимою рукою ринку”) веде до процвітання всіх і вся. Втручання ж держави, навіть якщо вона намагаються це зробити заради вигоди суспільства - “налякає” цю “руку” й зменшить національний прибуток, а тим паче прибуток індивіда.
ІНДИВІД
Ось що додається до лібералізму наступного покоління. На цьому етапі дедалі менше йде мова про економічний успіх індивіда або якийсь вільний ринок, проте більше й більше досліджується питання ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ, і це матиме доволі непередбачувані наслідки як для Західного світу, так і для лібералізму як такого.
Депресивненький мужичок на світлині, Джон Стюарт Мілл, писав про розвиток наших “faculties”, про те, що не кожен індивідуум мусить слідувати певному прописаному сценарію (на кшталт постійного бажання прибутку Сміта). Усі люди РІЗНІ, і всі люди мають право на розвиток цих різностей, і зрештою кожному та кожній треба забезпечити умови для пізнання себе, експериментів з життям та відхиленням від загального паттерну/сценарію. Незважаючи на свій сумний вигляд, Мілл писав про дуже позитивні й важливі речі, і саме його праці вплинули на розвиток величезного соціального руху та подальшого розвитку толерантності в суспільстві, характерні сучасному лібералізму.
Особливо під час промислової революції на початку ХХ століття, ідеї Мілля надихнули публіку, коли всі почали звертати увагу на жахливі умови праці звичайного робітника / звичайної робітниці. Відповідно, держава тепер починає забезпечувати якісні умови праці з певними гарантіями: відпустки, соціальне й медичне страхування, та податок на дохід для перерозподілу капіталу серед суспільства. Такий кшталт ліберальної думки загально класифікується як “прогресивний”, і ви напевне неодноразово чули, що саме так нерідко класифікують певні дії американських демократів.
Проте перша половина ХХ століття відома нам здебільшого глобальним розповсюдженням диктатур та абсолютно тиранічних антилюдяних урядів. І тут цікаво, що такі політики провадилися під егідою ліберальних ідей на кшталт “свободи”, “рівності” та “демократії”, часто перекручуючи ці поняття.
Свобода! - (від ворогів)
Рівність! - (як у совєтах) - серед усіх класів
Та
Демократія! - (Але найменшої більшості, і очевидно фіктивні вибори) - хоча в Німеччині 33.1% голосували за гітлерівську партію.
Та й для порівняння можна взяти сучасну росію: так, опозиції не дозволяють брати участь у виборах, однак люди то все рівно голосують і будуть голосувати за путіна, і власне у путіна також є фєтіш максимально показати себе якимось лібералом, фіктивно проводячи референдуми та засідання думи…
Звичайно, зрозуміло, що це лише слова, і ніяким лібералізмом тут і не пахне, але важливо, що ліберальні ідеї вплинули на світ таким чином, що політики вимушені оперувати у відповідних дискурсах.
Далі Друга світова війна. Морок.
Глобальна боротьба з тираніями, яка надихнула європейські держави (окрім совєтів звичайно) до відновлення по-справжньому ліберального порядку денного. Чітко можна прослідкувати, як лібералізм зароджувався як рух проти тиранії та знову набуває таких само першочергових рис, коли людство на власні очі помітило наслідки відмови від цих принципів.
Примітно, що в Британії у післявоєнному періоді до влади прийшли політики з прогресивно ліберальними ідеями - Labour Party. Під впливом Fabian Society та Кейнса, вони почали “будувати” в колишній імперії знаєте що? Не повірите - СОЦІАЛІЗМ! Агресивна націоналізація великих виробництв, соціальні виплати, профспілки, і багато чого іншого із смачненького й апетитного меню робітничих рухів.
Варто розуміти, що соціалізм тут не використовується як щось негативне, яке ми всі знаємо по совєтах та сучасних Китаю, Кубіи або КНДР. У цих державах домінує формально комуністична ідеологія з агресивним соціалізмом, яку інші соціалісти (м’які, реформісти, як зараз у Фінляндії або Ісландії) класифікують зовсім не “соціалістичною”. Так, звучить плутано, тому що все залежить від дискурсу, в якому ми “варимось”, але важливо помітити, що соціалізм нинішній Західного світу є яскравим прикладом прогресивного лібералізму.
Неодмінно, найяскравішим представником цього руху є Джон Кейнс з однойменною “кейнсіанською економікою”, що аргументує втручання держави в економічну сферу. Окрім Британії, його рекомендації почали застосовувати масово у більшій частини Західної Європи та навіть у Сполучених Штатах.
Водночас, із впровадженням й розвитком прогресивістів, розвивається й “мінімальний” лібералізм Сміта. Ще в довоєнні роки, Австрійська Школа, бачачи потенційну загрозу посилення держав по всьому світу, аргументували непотрібність такої консолідації влади та перевагу вільного ринку, котрий сам собою (“невидимою рукою”) може регулюватися й принесе більше добра, ніж будь-яке втручання держави в ринок чи публічну сферу.
Однак у ті часи, їхні ідеї не були настільки популярними, адже як нацистська Німеччина, так і совєцький союз демонстрували всьому світові різкий економічний розвиток (ми зараз не говоримо, чи це правда так було, але в ті часи воно так сприймалося, ну і головне якою ціною), і багато хто очікував, що такі моделі державного правління будуть будувати навіть наше майбутнє… Але з початком великої війни все стало на свої місця й люди нарешті зуміли зняти рожеві окуляри та побачити справжнє обличчя цих тираній.
Відповідно, у 1944 році, Фрідріх Гаєк пише свою знамениту роботу “Шлях до кріпацтва”, у якій він понад усе захищає вільний ринок та торгівлю та пропонує аргументи проти державного регулювання/втручання.
І саме тут конфлікт між двома “лібералізмами” стає експліцитним. Гаєк навіть пропонує відмовитись від будь-яких соціальних виплат зі сторони держави, у той час як прогресивісти понад усе захищають державні виплати робітникам та ураженим частинам населення. На противагу, Гаєк пропонує надати відповідальність за соціальні виплати РИНКУ, як більш ефективного та зацікавленого актора.
Разом з товариством “Мон Пелерен” (регулярний з’їзд запальних захисників капіталізму у швейцарському містечку біля однойменної гори), Гаєк та інші відомі економісти того часу розвивають ці ідеї та знаходять більше аргументів задля їх втілення. Таким чином ця течія “мінімального” лібералізму потроху перетікає в окрему ідеологію з назвою “економічний лібертаріанізм”, який часто класифікується “кейнсіанцями”/соціалістами як “неолібералізм”*.
*адже усе “нео” - позначення переродження чогось, що вже було й показало свої недоліки. І власне самі послідовники Гаєка надають перевагу “економічному лібертаріанству”, порівнюючи з неолібералізмом.
Кінець ХХ століття
Ідеї “лібертаріанців” стали надзвичайно впливовими під час кризи 70-х. Безсумнівно, аргумент вільного ринку спрацьовує в цьому контексті найкраще, адже електорат, живучи разом із “кейнсіанцями” при владі більше двох десятиліть, побачили у “лібертаріанцях” ті ідеї, яких так бракувало всі ці роки. У США до влади приходить Рональд Рейган, у Великій Британії - Маргарет Тетчер, а в Чилі мілітарна група здійснює державний переворот на чолі з Августо Піночетом. Усі вони розпустили професійні спілки, дали набагато більше прав бізнесам та наскільки можливо відсторонили державу від будь-якого втручання та регулювання. Так само, міжнародні організації на кшталт Міжнародного Валютного Фонду та Світового Банку перейняли подібний тип мислення та з тих днів й донині основними вимогами ставлять дерегуляцію, зниження публічних витрат, залучення бізнесу тощо. Питання постає, чи справедливо вимагати від країн, що розвиваються, подібних заходів, якщо деякі вже давно розвинуті європейські держави досі залишають “кейнсіанські” принципи?
Підсумок:
У сучасному світі існує два “лібералізми”: “прогресивний” та “мінімальний”. Обидвоє захищають принципи демократії, інклюзивності (мультикультуралізм, толерантність) та свободи. Але обидва протиречать одне одному. Лібералізм став таким собі “парасольковим” терміном. У сучасному світі на одних демократії, інклюзивності та свободі вже не зіграєш, потрібно детальніше розуміння ролі держави та ринку. Проте в будь-якому разі очевидно, що, до прикладу, Віктор Орбан, прем’єр Угорщини, ніяк не може класифікуватися лібералом через порушення навіть “парасолькових” принципів.
Бути лібералом - класно!
EDIT
