12 червня. Ось уже рік як я тут ховаюсь. Рівно рік. І як подарок самому собі, бо більше нема кому мені зробити подарок, я вирішив почати писати свій щоденник. Справа,- яку я ніколи не робив, не розумів, навіть сміявся. Не уявляю як пишуться щоденники, але неодмінно хочеться писати. Щоб мозок не заржавів від постійної скуки. Чув що є таке " Золоте правило письменника " , звучть воно так - " Якщо можеш не писати - не пиши !" А я вже не можу стримати себе щоб щось не писати,- коли біля мене немає живої людини, щоб їй слово людське сказати і почути від неї голос людський.
Не знаю що там пишуть люди, у своїх щоденниках, а я вирішив підбити підсумок, мого перебування тут. Але завтра, сьогодні, з непривички писати, це йтак багато я написав.
13 червня. Річний звіт мого переховування.
Слабкі мої сторони :
1- Погано економлю, гроші ще є, але погано економлю, хоч не п'ю і не курю, але від м'яса і солодкого треба відмовитись повністю. Прибутку у мене нема, тому якщо закінчаться гроші, то і їда закінчиться, і життя закінчиться.
2 - Мало грибів збираю, можна економити на їжі, збираючи гриби, тут гори, ліси, ріка. Але грибар з мене поганий, та до кінця року запланував назбирати і насушити грибів на зиму.
3 - Сплів з верби так званий " Якір " для ловлі риби. Чотири дні плів, а за тиждень злапав ним дві риби. Треба вдосконалити якось таку рибалку. Риби тут багато, тільки без вудки лапати тяжко. Ці дві риби я запік на вогні - в житті не їв нічого смачнішого.
4 - Гігієна. Дуже погано дивлюсь за собою, борода майже по груди, стрижу її ножницями як і волосся на голові, безпорядочно і ужасно стрижу. Робінзон настоящий ! Тай немає бажання дивитись за собою, коли виживаєш. Добре що зробив собі душ, хоча ріка збоку, мож і в ріці митись поки тепло. Так і роблю . До пізньої осені миюсь в ріці і з ранньої весни, а решту - грію воду і заливаю в саморобний душ. Треба дзеркало десь добути, уже рік як себе в дзеркалі не бачив.
5 - Снилась вона. Я не можу, звичайно, заборонити їй мені снитись, але все таки, те що вона мені сниться відношу до своїх слабкостей.
Сильні мої сторони :
1. Живий і здоровий. І головне зуби поки що не болять. Все думаю, що я буду робити коли почнеться зубний біль. Таблеток не маю, лікаря тут нема, тай серед місцевих я стараюсь не малюватись. В магазин стараюсь йти коли стемніє. Всі знають мене як якогось чудака, майже ненормального, майже бомжа, який появився нізвідки. Але так як в селі нічого не пропадає, я тихше води і нижче трави, тому, поки що, ніхто на мене не жаліється. Дільничий інспектор тут не буває, але на всяк випадок двері в халупу мою завжди закриті. А на подвірї брами нема, давно згнила і повалилсь на землю. Зато які прекрасні трави і корчі ростуть на цьому подвірї ! Так що ще треба пробратись через них до моїх дверей. Я радуюсь цим "джунглям". По-перше : Як не радуватись зелені, природі ? По-друге : Коли на подвір'ї все поросло бурянами і травами - вірний признак що там ніхто не живе !
2. Психіка, як і тіло моє,- тоже здорова, принаймні більш-менш. Хоча вона тепер часто сниться, все частіше, і все кличе мене, кличе за собою. Тому на рахунок психіки уже й не знаю... Не знаю чи віднести свою психіку до своїх сильних сторін, чи до слабких... ? Ну нехай буде до сильних,- не буду вже переправляти в своєму щоденнику. Якось не пасує на першій сторінці в щоденнику вже робити якісь виправлення і перекреслення.
20 червня. Знов снилась, тільки встав, згадав про сон з нею, і як на зло, на столику перед мною,- мій друг. Краще сказати - сім моїх друзів. Мій старий,як світ,- Кольт, з шістьма патронами у ньому. Купив я його в одного поляка. Наше село не далеко від кордону з Польщею. Поляк цей розорився на рулетці. Плювався, розмахував руками і називав її чортовим колесом і казав, що сума всіх чисел на рулетці - 666. Він навіть не мав як доїхати додому. Тому продав мені його Кольт за копійки. Він запевняв мене, що на цьому револьвері не має людської крові і що він ніколи з нього не стріляв, а коли я спитав, що якщо ти з нього не стріляв, то може він не справний ? Звідки знаєш що револьвер цей робочий ? На що поляк чесно знизив плечима. Подобався мені цей поляк ! Я хотів перевірити, чи він робочий, але у нього було лиш 6 патронів, а перевірити - значить на один менше. Я передумав втрачати ще один патрон. Ціна за нього була мінімальна, тому я купив.
Приснилась вона мені, все один і той сон, як вона кличе мене, кличе, я проснувся в ужасі, а перед очима - мій єдиний тут друг, я вже чуть з просоння не схопив його, але стримався. Я думав що то сон і мало що бракувало щоб не пульнути в себе, щоб прийти до неї.
Завтра точно піду в ліс і розряджу його. Тільки стріляти треба далеко від села, щоб люди не чули пострілів. Револьвер залишу, без куль він небезпеки не становить, по -друге, можна когось настрашити, по-третє, коли закінчаться гроші мої, а їх вже не так і багато, то можна буде попробувати ним продавщицю настрашити і пограбувати магазин, тільки не у нашому селі і в масці ! Або продати за гроші револьвер, як не як,- це матеріальна річ і можна отримати з нього гроші, а значить їжу. Якщо не навчусь лапати рибу, точно прийдеться когось ограбити, або краще продати револьвер - щоб від гріха подальше !
21 червня. Відійшов далеко від села, далеко в гори. Я йшов високо в гори і тримався одного потічка, щоб не заблудитись і по ньому вернутись назад. Розрядив свого друга, розрядив та все-таки не до кінця. П'ять вистрелів зробив, а шостого, останнього, не зробив. Одну кулю залишив. Саме головне, сам себе питаю,- нащо ти одну кулю залишив ? і сам собі не можу дати відповідь.
22 червня. Знову снилась вона. Треба обо'вязково написати про неї. Самому собі написати. Кажуть коли напишеш про щось, що з тобою було, то краще розумієш, то що було. Я нічого вже не розумію, тому може коли напишу, все до деталей, про нас з нею, потім прочитаю, то може зрозумію, може легше стане, може вона сннитись перестане, бо ще так декілька разів посниться, покличе мене за собою, і хто його знає, куди полетить та остання, єдина моя куля. Але вже завтра напишу про неї. Нині болить голова, погода міняється.
23 червня. Я і вона.
До нашого з нею весілля залишалось три місяці. Весілля мало бути у вересні. А він приїхав у наше село у червні. Вона і раніше розказувала за нього. Розказувала і запевняла мене, що нічого не відчуває до нього. Це була її перша любов, чи щось в тому роді,- так вона мені пояснювала. Але заспокоювала мене, що це була дитяча її любов, а я - справжня її любов. Їй було на той час 19. Мені 30. Засидівся я в холостих. Зустрічались ми вже рік і вирішили одружитись. В селі не прийнято сім років зустрічатись, щоб потім розійтись, як часто у місті буває. Позустрічались рік-два, ну і хватить дурака валяти ! Бігом шлюб брати ! Так у селі прийнято, принаймні в наших краях.
Я замітив, що вона змінилась, в той же день коли він приїхав. Він приїхав на літні канікули, в наше село, до баби з дідом. Вчився він в якомусь інституті. Було йому 20-цять.
Перукарні у нашому гірському селі не було, треба було їхати в місто, це досить далеко, а це все гроші, плюс того,- в перукарні теж безплатно не стрижуть. Тому я купив машинку для стрижки волосся. Стригся майже налисо. Волосся не треба мити, і в голову свіжо, особливо літом, в жару, і вона любила гладити мене по цьому короткому волоссі, коли моя голова лежала на її колінах. Одною рукою вона відганяла від нас комарів, а іншою гладила мене як кажуть "проти шерсті " по волоссю цьому, яке тільки-тільки проростало і трохи кололо її в долоні, чим і забавляло її.
Коли вона мене стригла, то я її підганяв, бо вона це довго робила, бакени ( автор напевне мав на увазі бакенбарди) підганяла, шию рівняла. А рука її так ніжно-ніжно скользила по моїй голові і так, ледь ніби, торкаючись моїх вух, вона відгинала їх, щоб добратись туди машинкою.
В той день коли він приїхав, рука її була як олов'яна на моїй голові, тяжка, вже зовсім не ніжна, а про бакени і шию мою вона взагалі забула і якби я ненагадав їй, так би і залишила !
Ось тоді я все зрозумів. Потім вона не виходила гуляти до мене, якоби погано себе почувала. Потім мені говорили що бачили їх разом,- то по при ріку вона з ним йшла, то через паркан він щось з нею говорив. Зради я думаю не було, але вона вже вся належала йому.
Тут то я задумав вбити її. Я знав, що я це зроблю нині-завтра. Я не знав деталей, як я це зроблю, чим, але знав що це станеться найближчим часом.
Пам'ятаю, я пішов на кухню щоб вибрати ніж. Пам'ятаю і то, що я не хотів щоб вона мучилась, я хотів зробити це одним ударом. Прямим в серце. Вже почав вибирати ніж для цього, але подумав, що відсутність ножа на кухні, помітить моя мама. Я згадав, що у майстарні є старий набір ножів і подумав що краще взяти звідти.
Вибрав я один ніж, але переживав чи до серця він дістане, ніж був міцний, гострий, але короткий. Я подумав що до чоловічого серця може і дістане, але в жінки ще є груди, тобто йому ще треба груди пройти, тому вирішив взяти два. Звичайно якщо удар буде під прямим кутом до тіла, думав я, то ніж зайде не торкаючись або майже не торкаючись її лівої грудини, чи як то правильно назвати анатомічно…? Але в темноті, коли вона буде втікати, чи вириватись, а рука у мене можливо трястись, то удара під прямим кутом не буде. Може бути самий різний кут, а значить лезо мало бути достатньо довгим, щоб під кутом пройти її груди, дістатись серця і пробити його. Тому я взяв два ножі, один цей, який уже вибрав і один - довший. Взяв я два ножі, як кажуть - " на всяк випадок ". Коли я вийшов з майстерні, то засміявся. Так ! Так ! Мені смішно стало. Я людину йшов вбивати і смішно стало ! Смішно стало мені з того, що я для вбивства взяв один ніж і ще другий прихопив "на всякий випадок" ! А потім подумав,- а який такий випадок ? - і засміявся. Коли я потім про це згадував, уже тут, коли переховуюсь від міліції, то я розумів, що це не я був у той момент. Не може людина йти вбивати іншу людину з посмішкою на губах ! Якась сила вселилась в мене. Ця сила і підштовхувала мене до вбивства. Ні ! Ні ! Я себе не виправдовую, мовляв я не винуватий, я не виноватий, а це все ця зла сила шо в мені, ось вона винувата. Я виноватий, я визнаю, тільки якщо об'єктивно підійти, то я не сам тоді був, був якийсь помічник у мене тоді. Помічник цей зробив мене холоднокровним, так що про убивство людини я думав тоді не більше як про похід в магазин. Я це добре пам'ятаю, як мені байдуже і легко було вбити людину. Зараз весь здригаюсь, коли це згадую. То якщо я зараз здригаюсь,- то це я справжній, а що тоді я вибирав ніж для вбивства як якийсь помідор для салату, то це тільки через то, що у мене якийсь помічник був, точніше не у мене був, а в мені був !
Я вмовив її зустрітись, під приводом серйозної розмови, і вона, на біду свою, повірила мені. Але про це вже завтра, вже не можу сьогодні більше писати. Руки трясуться коли це згадую.
24 червня. Сидить вона на лавці біля мене. Ріка наша гірська шумить. Ріка наша гірська, не глибока, за то дуже швидка, так що достатньо зайти навіть на саму малу глибину, і стати на камінь, який обріс річковим мохом, а каміння такі дуже слизькі, варто тільки зайти у воду трохи вище кісточок і необережно стати на такий слизький камінь, як тут же можна впасти всім тілом у воду, вода тут же підхопить і понесе. В такій не глибокій воді шансів, що людина втопиться від води, не багато, але якщо це ніч, надворі темно, то дуже легко, коли вода підхопить людину і швидко понесе вниз по течії, дуже легко пооббивати руки і ноги об річковае каміння, а найстрашніше, що можна вдаритись головою і втратити свідомість, а тоді вже точно - втопишся у тій, навіть не глибокій воді.
Так ось шумить наша ріка, а ми сидимо мовчки. Я хотів попросити її відвернутись. Вона така що послухає... Вона буде думати що це якийсь жарт, або сюрприз, а коли вона б відвернулаь я б дістав ніж, який з них обох використати я тоді ще навіть не знав, який би під руку попав... А коли вона розвернеться назад, лицем до мене, от тоді б і ударити. Але я сидів і думав, думав що коли я це зроблю, то я її в сто раз любити більше буду. Я її зараз люблю, до божевілля якогось, а коли вб'ю її, то в сто раз більше любитиму. Коли мені зараз любити її невиносимо тяжко, то як же мені буде, коли я її в сто раз більше полюблю ! Якщо і вбивати її, то і після цього одразу себе - думав я. А краще самого себе. Нащо її то вбивати ? Хіба мені не все рівно буде, з ким буде вона, коли вже мене не буде ? Навіть якщо вона з ним на могилі моїй танцювати будуть, то мені буде уже рішуче байдуже. Якщо когось вбивати - то тільки себе вбий - думав я.
Але я не готовий був себе вбивати. Самогубство я завжди вважав слабкістю ! Я не міг себе вбити ! І її вже теж не міг. Коли я зрозумів, що я її вбивати не буду, то якась легкість і радість наповнила мене. Але то спочатку. Буквально секунл 20-30 мене наповнила радість, що не треба нікого вбивати, але така радість, яку я в житті ще не знав ! А потім, через тих 20-30 секунд, в мене закрутилась голова і заперло дихання. Я опам'ятався. Я до цього як у сні якомусь був. Я згадав як ножі вибирав. Згадав, як тільки що, хотів попросити її щоб вона обернулась на хвилинку. Руки мої затрусились і якийсь страх, мандраж,судороги охопили мене всього. Але я знав, я це відчував, що ця зла сила уже покинула мене. Щойно покинула. Я хотів оволодіти собою, щоб вона не помітила тих змін які відбувались у мені. Я сидів і мовчав, мовчала і вона.
Тоді вона заговорила перша :
Ти думаєш я рада тому, що сталось ? Думаєш я не винила і не виню себе ? Але нічого з собою зробити не можу. Ось він скаже мені - прийди, і я прийду. А скаже - надоїла ти мені уже сьогодні, прийди завтра, то я піду і буду чекати з нетерпінням того завтра, щоб тільки його побачити. Я сама собі вже не належу. Я в рабстві у нього. І вся біда моя в тому, що я це все розумію, а зробити нічого з собою не можу. Ти думаєш я щаслива з ним ? Ти думаєш я рада що він сюди приїхав ? Два рази, два рази я хотіла у цю ріку кинутись. Не Божа це любов моя до нього, а якась диявольська любов. Не нормальна любов, хвора любов. Подружки мої все знають... і знали що ти попросив мене нині зустрітись зі мною. Кажуть мені мої подружки,- не йди до нього, бо ще в ріці тебе втопить. А я їм кажу,- та нехай втопить, рада буду ! Сама не наважилась, то може він наважиться. Саме головне, саме головне !- я знаю, що в кінці літа він знову поїде в свій інститут, знову мене покине. А я до тебе прибіжу, на колінах стояти буду і вибачення просити. Буду казати - Прости мене мій Іваську. Прости мене, а я тобі буду ноги мити, ноги мити, а воду цю пити ! І ти мене пробачиш, і ми знову разом будем, але як тільки він приїде знову через рік, на канікули, і скаже мені - " Рядом !", як кажуть до пса якогось, то я тут же і прибіжу до нього !
Івасику ! Івасику ! Спаси мене ! Спаси мене від самої себе ! Забери мене звідси ! Вже ! Зараз ! Неможна ні хвилини більше чекати ! Так як є, я в сарафані, а ти в шортах і сорочці, так як є втечемо звідси, тільки я грошей зовсім не маю. Ти маєш ? Піди до хати і візьми і давай втечемо звідси, подалі від нього, від мучителя мого ! А як втечем від нього, то ти мене до стіни приковай, а до нього не пускай ! Навіть якщо я проситись сама буду до нього, то ти мене не пускай до нього. Воно ж пройде ! Все проходить ! А зараз забери, відвези мене звідси, відвези мене кудась ! Якась сила у мені і я вже тій силі належу і йому належу, але сама розумію, що не по своїй волі. У тебе було колись таке, що розумієш, що поступок робиш, а поступок не по своїй волі робиш і коли зробиш цей поступок, коли по рабське віддашся цьому поступку, то яка чорна печаль потім ?! Який глибокий ниючий біль ?! Який відчай ! Вона взяла мене за руку, і спитала :
Простиш ? Забереш мене звідси ? А я тобі вірна буду, все життя буду вірна тільки від нього мене сьогодні сховай кудись !
Я обняв її. Тоді вона з якимось жаром і істеричністю сказала :
- Пам'ятаєш, пам'ятаєш Іваську, коли ми зустрічатись тільки починали, то я зайшла в воду по кісточки, а ти мене за руки тримав. Так ми стояли в воді по кісточках, вода шуміла, а ми дивились то один на одного, то на краєвид гірський. І ти тоді був мені прикрасою і гори ці і природа, весь обрій, весь світ був мені тоді теж прикрасою і який тоді світ був прекрасний ! Які почуття світлі і чисті і глибокі і високі одночасно ! Пам'ятаєш Іваську ? Хіба таке забувається ? Давай зараз ще постоїмо, так дві хвилини постоїмо в ріці, а потім забери мене звідси і ніколи не привозь сюди.
Ми зайшли у воду. І вона хотіла своїми губами поцілувати мою руку. Ось тут і біда прийшла. Ось тут і все сталось. Але про це завтра.
25 червня. Мені її губи противні стали. Не сама вона противна мені стала, саму її я любив до божевілля якогось, до самозабуття, до самовідречення, а лиш губи її противні мені стали, бо вона ними іншого цілувала. Тому я відштовхнув її. Я це зробив машинально, я це зробив не свідомо. Я це зробив як би нечайно. А вона захиталась, вона ще вспіла протягнути свою руку до мене і я встиг своїми пальцями скользнути по її пальцях, але наші пальці не вспіли зцепитись і вона рухнула і впала у воду. Я ж стояв як вкопаний. І чого тільки я стояв як вкопаний ? Стільки емоцій пройшло через мене в цей день, що я був як пластиліновий. Вона машинально, зі страху, ще змогла один раз підвестись з води, майже вже вся випрямилась на ногах, але знову пошатнулась і знов, уже повністю впала на спину і назад, якраз в то місце де ріка глибша. Тут же ріка її захопила, я лиш почув легенький її писк і вона замовчала. Я кинувся за нею, було темно, ніч була хмарна, якраз ні зірок на небі,ні місяця і я вже не бачив її. Я сам чуть не втопився. І коли вибився з останніх сил, то вийшов на берег, вже навіть не пам'ятаю де саме і ридав як дитина.
Не знаю коли її знайшли, до тепер не знаю коли її знайшли і чи знайшли взагалі ? Але ясно стало, ясно стало напевно, майже точно - вона не вижила. Вона і плавати не вміла.
Коли вона не повернулась додому, то батьки забили тривогу,ще як тільки починало світати, а подружки її сказали, що вона зі мною була. Батьки її пішли одразу в міліцію, навіть не до мене.
Я сидів у своїй кімнаті, коли у вікно постукав мій друг, я відкрив вікно і він з самим збудженим виглядом але спокійно і з ростановкою проговорив, перед цим кинувши мені свій рюбзак через вікно в мою кімнату :
Маєш пів години - годину, не більше ! Скоро восьма ранку. Дільничий прибуває як завжди не на восьму, а десь блище девятої. Її батьки вже біля відділку, чекають дільничого. У селі вже майже всі про все знають. Подружки її знали що вона пішла до тебе. Здалеку вони підглядали за вами і заявляють, що ти спеціально завів її в воду і штовхнув.
У рюбзаку гроші, трохи золота і срібла. Ми кожен з хати взяли що могли. Нас кожного тепер в хаті приб'ють. Кінь у тебе на подвірї. За півтора години поїзд ! Вспієш якщо не будеш киснути ! Ах, ти ж годинника не маєш !
Він зняв свій годинник і дав мені. Бачачи що я ніяк не реагую, сам одягнув і зашпелив його на моїй руці і продовжив :
- В рюбзаку адреса, одна мала підкинула, та сама мала... Катька. Сама до нас зайшла, ми її вигнали спочатку, а вона через пару хвилин знов прийшла. Прийшла а у руках образ Богородиці з Христом. Стала перед нами на коліна і каже :
Я йому винна,-тобто тобі,- я йому винна і віддати хочу, якщо не знає куди втікати, то я адресу написала, місце тихе, там хата є, наша хата, прабаби моєї, вже ніхто не живе давним давно там.
Одним словом ми її повірили, не словам, а сльозам її повірили. Ми і незнали куди тебе сховати, а тут якраз вона і сама місце пропонує нам. Адреса в рюбзаку. На коня, на електричку, а там пішком, три години, вона все розписала детально. Сиди і на висовуйся, ми самі тебе найдем коли все стихне.
Я стояв як вкопаний, як мертвий, він протягнув свою руку через вікно і взяв мене за бари, потріс мною, другою рукою ледь хлопнув по моїй щоці і показав своїм поглядом на коня :
- Скачи ! Не кисни ! Думати потім будеш !
Тоді я включився ніби, але коли він йшов, вже коли відходив, то не дивлячись у мій бік, він вже хотів іти і не хотів щоб його хтось замітив що він зі мною говорить, тому він ніби на ходу скороговоркою проговорив :
- Мала ця, Катька, казала щоб ти записку батькам Юстини лишив.
Я кинувся до столу, і наскороруч написав :
Батькам Юстини. Коли йшов до неї - хотів вбити ! Коли сидів біля неї на лавці - хотів вбити ! Але вбити - не вбивав я її ! Іван.
Моїм батькам - не шукайте мене. Сам прийду. Колись.
Людям в пагонах - Не вбивав я її, але втік від вас, бо знаю що розбиратись ви не будете, справедливості і правди у вас нема. Якщо знайдете мене, то я вас поперджаю, не за вас ради я попереджаю, а ваших жінок і дітей ради. У мене шість куль в барабані. П'ять з них я познайомлю з вами, одну для себе залишу ! Тому навіть не шукайте і не доганяйте.
Ще раз до батьків Юстини. Нехай вона буде у білому платті. Бо вона моя наречена, а жінкою ще мені не стала. Вона чиста - плаття нехай буде біле і букет в руках. В букеті 19 роз. По числу років її. 18 з них - червоні, а одна роза жовта - знак того одного року, що вона мені віддала і в знак вічної розлуки нашої. Я так хочу ! Право маю ! Наречена вона моя вічна ! Бо в хвилину смерті мене любила, а не його !
Коли я вже скакав на воронному, і в кишені був револьвер, то мені дивно стало, що я хотів вбити Юську свою і ножі вибирав, хоча револьвер у мене був ! Щераз підтвердилась догадка моя,що я не свій тоді був ! Хоч і тверезо тоді мислив !
Досить на сьогодні. До кінця червня вже писати не буду. Буду читати що написав, може Юстина снитись перестане, кликати до себе перестане. Тай траву хочу косити, проект один задумав. Жити треба, жити хочеться, хоча б для того жити, щоб хоч раз в житті моєму, на могилу її сходити.
Обіцяв завтра до старого зайти, а писати вже почну з липня, тобто через 6 днів.
