Драма на 13 сцен
Дійові особи:
Марлена, 16 р., дочка Лади; Йозеф, 17 р., внук Фірмена; Старша Вейк 59 р.; Старший Фірмен 62 р.; Лізабет, 36 р., дочка Вейк; Лада, 43 р., дочка Вейк; Елвіра, 18 р., внучка Фірмена; Юліан, 3 р., син Лізабет; Елла, 5 р., дочка Лади; Улас, 24 р.; Лев, 17 р.; Мілена, 28 р.; солдати Уряду Спротиву (незнайомці), сусідський хлопчик, сусіди.
Перша сцена
Місце між двома п’ятиповерховими будинками. Світанок. Б’ються люди. Одна з сторін має сокири, пістолети, ножі, інша – нічого.
Незнайомець. Та щоб ти подохла, (замахується на супротивницю кинджалом) клята відьма!
Супротивниця (торкається його зброї і вона розсипається в пил). Та будь ласка.
(Битва потроху згасає).
Старша Вейк. Марю, (відхиляється від чийогось удару, перекрикує шум бійки) і от ти з ними дружби хочеш? Га?! Дурепа.
Марлена. Ну, не така, як ці бовдури. Й не всі такі! (Павза) І досить називати мене Марею. (Пропускає удар каменюкою від того ж незнайомця, морщиться. Намагається штовхнути його на землю, знищує його броню).
Старший Фірмен (стоїть однією ногою на грудях якоїсь жінки). Народ, досить вже тут стовбичити! Давайте активніше! (Повз нього пролітає сокира).
(Двоє жінок, Марлена, Старша Вейк, юнак і юнка починають битись з більшим запалом).
Старша Вейк. Треба було вас всіх ще тоді позбутись! (Зриває у ворога пов’язку з шиї) Дурний народ! (Торкається його сонної артерії і він розсипається).
(Поруч юнак перерублює ворога його ж сокирою. Наступає тиша).
Друга жінка. Нарешті.
Юнка (втомлено). Коли нас вже залишать в спокої?
Марлена. Схоже, що ніколи. (звертається до юнака) Йоз, кидай вже ту сокиру.
Йозеф (роздивляючись). Та вона класна!
Старший Фірмен. Викинь її в смітник або, краще, спопели. Ще не вистачало щоб в нас їхню зброю знайшли. Ходімо! (підходить до одного з будинків й сідає на велику лаву перед ним. Дивиться на юнку). О, Елвіро, не роби вигляд, що тобі шкода цих урядовців. Та з такими методами тут вони монстри, а не ми!
Друга жінка. А головне – що й урядом назвались. Де це таке видно? Народ – урядом. Ще й спротиву.
(Всі неквапливо підходять до лави, сідають)
Старша Вейк. От, якби назад в Естонію… Там і небо ясніше, і з…
Марлена (перебиває, насміхається). Ось! Тоді ясно, чого і в нас така дурна назва. (звертається до другої жінки) А монстри – «Таліно». Вже б могли і останню букву на «о» не міняти, раз таке. Що ж ти кажеш, мамо?
Старший Фірмен. Взагалі так, Ладо, в них ще й непогана назва. Але ж не розум (сміється).
Лада. Вони взагалі в розвитку зупинились років в сім, схоже.
Йозеф. Не ображай Еллу, вона розумніша і в п’ять.
Старша Вейк (задумливо). Та-а-а-к. Розумніша. (з запалом )Я б оце їх всіх повбивала!
Старший Фірмен (перериваючи). Вейк! Не кажи дурні.
Йозеф. Просто треба битись, не давати себе в образу.
Марлена. Потрібно мирно заявити про себе! Краще через владу.
Лізабет (глузуючи). І що ти владі скажеш? Ой-ой, ми бідненькі люди з мутованими генами? (агресивно) І ледь не знищили ваше місто в минулому?! Одумайся.
(З-за рогу виходять двоє дітей, більша Елла і менший Юліан. Між Марленою та Лізабет розростається скандал).
Марлена. (злісно) … Ні, бо це дурня!
Елла (підходячи, спокійно). Ви вже закінчили? Нам було сумно вдома, і ми вирішили прогулятись.
Старший Фірмен. Ви що, всі з розуму зійшли? Ох, боже. Пішліть вже (махає руками до сім’ї) додому. Ще потрібно доробити сьогоднішню партію чашок і вести себе, як нормальні люди.
(Встає першим, а за ним слідують й інші люди. Йдуть геть).
Друга сцена
Маленька кімната. За письмовим столом сидить Елвіра і пише лист. В двері стукають.
Елвіра. Заходьте!
(В кімнату заходить Марлена).
Марлена. Віддай моє намисто. (дивиться на стіл) Кому пишеш? Та ще й листи. На старомодність потягнуло?
Елвіра (обдивляючись стіл в пошуках намиста). Ой, та не жартуй.
Марлена. Елвіро.
Елвіра (зітхає, але говорить з ентузіазмом). Ну… тільки нікому не кажи... В Європі теж такі є! Як ми! От я випадково познайомилась з хлопцем Уласом. Не знаю звідки він, але вже починаю закохуватись! Ще й такий розумний. І красивий… Я бачила фотографію.
Марлена (скептично). І ти не думаєш, що це може бути пастка від Уряду Спротиву?
Елвіра. Ні!
Марлена. Дивна ти. Тоді … як знаєш. Але не розказуй йому багато, гаразд? Зараз непрості часи.
Елвіра. Як і під час всього нашого життя.
(З-за дверей чути діалог Старшої Вейк і Лади).
Старша Вейк. Я цьому не довіряю.
Лада. За межами Харкова теж є ця мутація, пані Вейк. Ви противитесь очевидному.
(Елвіра, яка теж це чує, говорить до Марлени).
Елвіра. От! Я ж кажу! Це безпечно! Ти забрала собі мого брата, значить, Йозефа, будувати стосунки, а мені що? Юліану три роки, Фірмену – з шістдесят. З ким романи крутити?
Марлена (задумливо). Та я ж нічого… Якщо він тобі подобається, то гаразд. От тільки знову не нервуй.
Елвіра (ображено). Не буду.
(Двері трохи відкриваються. Заходить Лада.)
Лада. Елю, пішли гуляти з дітьми. (До Марлени) Ти з нами?
Марлена. Пізніше підійду.
(Марлена йде з кімнати, а за нею Лада і Елвіра).
Третя сцена
Дитячий майданчик. Елла, Юліан і сусідський хлопчик граються в пісочниці. Поруч стоять Елвіра, Лада та двоє сусідок. По двору ходять інші сусіди.
Перша сусідка. Уявляєте, чоловік розказав: недавно поруч з нами бійка була! Між тими… (запинається) ви розумієте.
Елвіра. Так, це…
Лада. Вкрай жахливо. Як їх земля носить?
Друга сусідка. Теж хотіла б спитати. Просто жах.
Елла (до сусідського хлопчика). А що у тебе з ніжкою? (показує на подряпину на коліні рукою з пластиковою лопаткою) Ти подряпався?
Сусідський хлопчик (сумно). Та… А в тебе? (дивиться на велику подряпину на лікті).
Елла. Ти про оце? (вказує туди, сумнішає) Просто на мою сім’ю напали якісь… (задумується) Їх урядовцями називають, а я й впала поки бігла від бійки.
(Сусідки раптом замовкають. Сусідський хлопчик дивиться на Еллу зі страхом. До людей неквапливо підходить Марлена).
Друга сусідка (до Лади). Перепрошую, а про що вона?
Марлена (дійшовши до пісочниці). Про що говорите? Добрий день.
Лада (намагається зобразити впевненість). Та… подумаєш, вигадала собі дитина. Переслухалася, напевно, дорослих.
Перша сусідка. Юліане, а про що це вона таке?
Елвіра. Вам вже сказали. Це просто вигадки! Ви що?
Юліан (нерозбірливо). Та-а, було таке.
Марлена. Ну що ти таке говориш?!
(Сусідки дивляться один на одну. Хлопчик сидить в заціпенінні. Інші сусіди починають оглядатись на них).
Перша сусідка (хапає й підіймає хлопчика, кричить до інших сусідів). Ґвалт! Рятуйте! (Марлена намагається її заспокоїти, а Лада підводить дітей до себе). МОНСТРИ!
Лада (намагаючись її штовхнути). Та забудь! Це ‘се наклеп!
(Інші сусіди стрімко йдуть до них, друга сусідка верещить і кличе на допомогу).
Сусід (підходить ближче, затуляє собою дитину, злісно говорить). Ви хто? Чого крик стоїть?
(Марлена і Елвіра міцно тримають за плечі Еллу і Юліана).
Лада. Нас звинувачують в тому, що ми… (каже з відразою) Монстри!
Перша сусідка. Це сказала її дитина!
Друга сусідка. Чи ви її вкрали?!
Хтось з натовпу. Убийте їх!
Сусід. За що?
Хтось з натовпу. За діло!
Сусід (до Елли). Це правда?
(Елла мовчить, стримуючи сльози).
Марлена (тихо до Лади). Може, треба бігти звідси?
Лада. Нас неправильно зрозуміли, ми…
Натовп (перебиваючи). Знищити монстрів! Знищити монстрів! (починає оточувати їх) Знищити монстрів!
(Елвіра тривожно дивиться на Марлену. Елла і Юліан плачуть. Лада легенько б’є ногою Елвіру і біжить, прориваючись крізь натовп).
Сусід (кричить). Ловіть монстрів!
(Натовп починає вирувати й намагатись зловити інших. Лада втікає першою, Елвіра піднімає на руки Юліана й встигає відбігти звідти, а Марлена і Елла ледь не втрапляють до рук натовпу).
Четверта сцена
Вітальня. На підлозі валяється різний одяг та дитячі іграшки. Марлена набиває валізу речами і свариться з Старшою Вейк. Йозеф втішає дітей. Старший Фірмен витрушує з тумби всю зброю, яку вони мають. Лізабет, Лада та Елвіра наводять хоч якийсь лад у кімнаті.
Старша Вейк. Дружба з ними – оце і є жах!
Марлена. Треба написати до влади!
Старша Вейк. Ніхто нас не буде ні в що ставити, (агресивно) скажи дякую пращурам!
(Марлена втомлено замовкає)
Лізабет (сумно). І як нам тепер заробляти? Ой… Як же тепер жити?
Йозеф. Як й жили раніше. Переїдемо і інший район, пофарбуємо волосся. Без проблем. (Глузуючи) Лише б хай Елла язик за зубами тримає.
Елла (ображено). Я забула.
(Лада зітхає. Старший Фірмен закінчує вкладати зброю. Йозеф і Марлена разом намагаються закрити валізу. Лада і Старша Вейк ставлять всі сумки поруч з дверми з кімнати, діти тримають підняті з підлоги іграшки. Елвіра стоїть поруч з ними).
Старший Фірмен (невпевнено). Знову… прощай, будинку.
Елвіра. Ми точно забрали все спорядження для замовлень?
Лада. Точно.
Старша Вейк. Швидше. Вони скоро будуть тут.
(Сім’я виходить з вітальні і волочить за собою валізи й сумки. Чутно грюкання вхідних дверей).
П’ята сцена
В передпокої іншої квартири підлітки – Йозеф, Елвіра та Марлена розбирають речі.
Йозеф (відкриваючи одну з валіз). Хто додумався запихнути сюди йо-йо? (Дістає його).
Марлена. Взагалі-то, це був подарунок (забирає річ у нього) від тата. Не чіпай.
(Йозеф закочує очі і йде з кімнати на заклик Вейк. Елвіра дістає з валізи пошарпаний зошит).
Марлена. Це що?
Елвіра (відкриваючи). Без поняття.
(На сцену виходять актори, показуючи те, що читає Елвіра).
Елвіра. Двадцять шосте березня: Естонія вигнала з країни нашу спільноту. Еллана вбито. (Актор падає) Двадцять дев’яте березня: Ми прибули до Харкова. Сусіди не захотіли нас бачити і прогнали. Перше квітня: Троє жінок безвісти пропали. Нас підозрюють в цьому. Третє квітня: Пан Каллас не витримав. До нашого двору прийшло ледь не все місто. Більшість спільноти вбито (падають всі, окрім двох жінок і двох чоловіків). Вони втратили терплячість. Я… й не думав, що така кровожерність скує і їх. Здається, треба бігти звідси. Це страшно. (Закриває зошит, актори йдуть зі сцени).
Марлена. Це що, щоденник старшого Фірмена?
Елвіра (насторожено). Можливо…
(В двері стукають. Підлітки дивляться один на одного, повільно підходять до дверей старші).
Старший Фірмен. Ви хто?
Голос з-за дверей (бадьоро). Добрий день!
Старший Фірмен (твердо). Ви хто?
Голос з-за дверей (чоловічий). Ми знаємо, що ви… ну, інші, ви ж розумієте.. Ми теж! Нам потрібна допомога, притулок, ненадовго. Після еміграції з Естонії ми й наша сім’я жили в іншій країні, але сталося лихо і ми… надіємося на вашу милість. (Докидає ще один голос) Будь ласка!
(Старша Вейк та Фірмен переглядаються. Всі, хто були на кухні зосереджено стоять в перепокої. Елвіра і Марлена нервово дивляться на двері).
Старша Вейк. І як нам знати що ви не з Уряду?
Голос з-за дверей (жіночий). Відкрийте двері й побачите – в нас купа майна, яке використовуємо тільки… Ми. Більше ніяк не можемо довести.
(Йозеф зітхає. Діти нетерпляче дивляться на всіх по черзі. Старший Фірмен відмахується від Вейк та відчиняє двері. Там стоять двоє чоловіків і жінка з речами. Елвіра бліднішає).
Марлена (тихо до Елвіри). Що сталось?
Елвіра. Мені здається, що я одного з них знаю.
Старший Фірмен. Добрий день.
Перший чоловік (протягуючи йому руку). Мене звати Улас.
Старший Фірмен (тисне). Фірмен.
(Елвіра дивиться на Марлену. Улас з усіма знайомиться.)
Марлена (пошепки). Це що, він?
Елвіра. Так…
Жінка. А я Мілена.
Другий хлопець (протягує руку Марлені). Лев.
Марлена (невпевнено тиснучи). Марлена.
(Люди знайомляться. Лада і Йозеф докірливо дивляться на старших. Вейк теж не дуже задоволена).
Лізабет. Проходьте, не соромтесь. Можете покласти сумки на підлогу.
Лада. Жити будемо по двоє і троє, якщо вже… така ситуація.
Старший Фірмен (до Лади). Ага. (До європейців) То ви ті самі біженці з Європи? Проходьте-проходьте.
Лев. Дякую! Так, то ми.
(Європейці пропадають за дверми в інші кімнати. Стає тихо. Лада продовжує бути невдоволеною).
Шоста сцена
Напівпуста спальня. Йозеф і Марлена розмовляють.
Йозеф. Вони мені щось не дуже подобаються.
Марлена (задумливо). Та почекай трохи, лише ж познайомились. Трохи більше про них дізнаємося. І ніщо не заважає їх, якщо що, вигнати.
Йозеф. Вони точно з Уряду!
Марлена. Якщо тебе це заспокоїть, то Елвіра вже знайома з Уласом. За її словами він… дуже розумний і крутий, і на Уряд працювати не може.
Йозеф. Не знаю. Я все ж насторожений. Але радий, що вони хоч не з нами в кімнаті живуть.
(Двері відкриваються настіж. Туди забігає заплакана Елвіра).
Марлена (стривожено). Що сталось?
Елвіра (плачучи, вказує на Йозефа). Хай він вийде!
(Здивований Йозеф протестує).
Елвіра і Марлена (криком). Йди!
Йозеф. Та що ста…
(Марлена наступає йому на ногу і Йозеф виходить).
Марлена (притримуючи її за руку). Ти чого?
Елвіра (істерично). А я його любила! Я... йому листи любовні слала! (павза) А він жонати-и-й!
Марлена. О…
Елвіра (перериваючи). Та й ще він в кімнаті моїй живе! І що тепер робити?! Він на тій дурі іншій одружений!
Марлена. Мілені? (Павза) Слухай, це звісно жах, але! Значить, не такий уж цей Улас ідеальний. Може то тебе доля вберегла від якогось маніпулятора.
Елвіра (плачучи). І що йому сказати?
Марлена. Послати?
Елвіра. Це грубо.
Марлена. Тоді просто кинути.
Елвіра (невпевнено). Я подумаю.
Марлена. Тільки не чуди.
(Елвіра не відповідає).
Елвіра. Він мені такого наобіцяв…
Марлена (зітхає). Це все так само, як тоді з Олею. Пам’ятаєш? А ми за нею років зо два плакали.
Елвіра. Це інше!
Марлена. Ну, як інше? Дружили, потім вона все дізналася, кинула нас. Цей… просто через інше кине.
Марлена (ведучи її в сторону дверей). От йди скажи йому, який він невірний ідіот. Прям так, щоб побачив до чого жінок доводить. А я з європейцями поспілкуюсь. З іншими познайомлюсь.
(Елвіра трохи пручається, та дівчата виходять з кімнати).
Сьома сцена
Ще менша кімната, більше схожа на чулан. На підлозі лежать три спальники – Лева, Мілени і Лізабет. Лев сидить на одному з них і розкладає невелику кількість речей. Роздається стук, після чого заходить Марлена.
Марлена. Привіт. (розгублено) А де інші?
Лев (привітно). Улас говорить з Фірменом, наче, а Мілену змусили допомагати з розкладанням речей. (Жартома) Мене, чогось, не взяли.
Марлена. А, добре, розумію. (Павза) Просто познайомитись поближче хотіла.
Лев (широко посміхаючись). Поки можеш зі мною. (Вказує на інший спальник) Сідай.
Марлена (сідаючи). То… що про себе розкажеш?
Лев. Навіть не знаю. Ну, як мене звати й так відомо.
Марлена. Звідки ви знайшли нашу адресу?
Лев. Якщо чесно, й сам не розумію. Це вже Улас щось вигадав. Я, знаєш, по такому не дуже.
Марлена. Ясно.
Лев. Що ти думаєш про Уряд?
Марлена (грубіше). А що про нього й думати? Покидьки та й годі.
Лев. Народ нас боїться.
Марлена. Я пропонувала Старшим написати листа до влади, але вони не погодилися! Кажуть, це безсенсовно.
Лев. Чого б тоді не спробувати, раз це нічого поганого не принесе?
Марлена. Я про те саме.
Лев. Дивно, звісно. А наша спільнота писала, навіть не один раз.
Марлена. Напевно, я скоро його все ж напишу. (занепокоєно) А що з ними сталось?
Лев (задумливо). Довга історія. Справді довга. Не пощастило.
Марлена. Розумію. У нас завжди ходила легенда, що… (вагається) тільки нікому! Що нашу сім’ю майже всю вбили під час битви в Харкові.
Лев. Звучить жахливо…
(Двері відчиняються. Там стоїть Улас, а Мілена ззаду говорить з Ладою).
Улас (до Лева). В магазин треба. Пішли, допоможеш.
Лев. Йду. Дай договорити.
(Улас закриває двері. Лев продовжує).
Лев (встає). Він любить все постійно обламати.
Марлена (теж йде до дверей). Буває. (Павза) Завтра договоримо, добре? Бо я піду спати.
Лев (виходячи). Ага!
(Вони виходять).
Восьма сцена
Світанок. Напівпуста кімната. Марлена лежить на ліжку, обдумуючи останні події в голос.
Марлена (потягуючись). Що ж відбувається… Ще вчора все було як зазвичай, а зараз – полетіло шкереберть. Хоча й так і не скажеш… Наче свідомі люди. Добре. Здається, сім’я розширяється. Але Елвіру шкода. Можливо, їй поталанить з меншим? Лев теж нічого. (Встає) Треба до нього підійти.
Старша Вейк (відкриваючи двері, розлючено). Марлено!
Марлена (здивовано). Що трапилося?
Старша Вейк (грюкає дверима, стоїть перед нею). Ти розумієш!
Марлена (гучніше). Не дуже.
Старша Вейк. Не роби дурноватого вигляду! Нащо лист писати? Не лізь, куди не просять! Це занадто ризиковано. А якщо його перехопить уряд?
Марлена. Не перехопить!
Старша Вейк. Звідки знаєш? Ти така легковажна. Нас, між іншим (розмахує руками) через це можуть і вбити!
Марлена (серйозно). Старша Вейк, чому вони нас так ненавидять?
Старша Вейк. Ти знаєш. (Павза) Навіть якщо ні, то вже прочитала. Ти не будеш писати листа.
Марлена. Буду.
Старша Вейк (виходячи з кімнати). Тоді і речі збирати починай. (бурмочучи) До добра не доведе.
(Марлена залишається в кімнаті сама. З дверного отвору вигулькує Лев).
Лев. Не щастить?
Марлена (ображено). Як бачиш.
Лев (закриває двері). Послухаєшся? Взагалі… я б теж не був проти написати. (Павза) Вдвох не так страшно, га?
Марлена (задумлено). Давай.
(Марлена роздивляється кімнату і шукає папір в тумбі. Підлітки схиляються над листом і довгий час пишуть, іноді переговорюючись між собою. Коли Марлена заклеює конверт зі звертанням, Лев усміхається і зітхає).
Лев. Мілена мені казала-казала: «Ой, та ти помреш швидше, ніж тобі дадуть відповідь». Ще побачимо, хто тут помре.
Марлена (посміюючись). Його ще треба відправити.
Лев. З цим як-небудь впораємось. (Павза) Можна Уласа попросити, він не проти.
Марлена. Гаразд, (її перериває крик з коридору).
Йозеф (стривожено). Марлено, йди сюди!
Марлена (до Лева). Вибач, скоро повернусь. Може, йди до себе?
(Лев не відповідає. Підлітки йдуть з кімнати).
Дев’ята сцена
Марлена заходить до вітальні разом зі Старшою Вейк. Там зібрані всі, окрім європейців.
Марлена. Що сталося?
Старший Фірмен (зітхає). Проблема є.
(Сім’я виглядає дуже стурбовано).
Старшай Вейк (невдоволено). Що, в біса, знову таке?
Йозеф. Тихіше, ті біженці в наступній кімнаті сидять.
Старший Фірмен (діставаючи з кишені щось блискуче). Випадково знайшов. У того, як його…
Елвіра. Уласа.
(Марлена кидає на неї співчутливий погляд).
Лізабет (зазираючи через плече Лади). То що це?
Юліан. Вони погані?
Марлена. Щось типу прослушки?
Лада. Ага.
Йозеф (стримано). Говоріть тихіше, ми не перевіряли шумоізоляцію.
Старша Вейк (дуже агресивно). То вони з Уряду?! Ну, я їм покажу, де раки зимують! По кісточкам будуть себе збирати!
Старший Фірмен. Один точно.
(Двері відчиняються. Там стоїть Улас, а поруч з ним Мілена та Лев. Він хоче щось сказати, але вираз його лиця миттєво змінюється на страх, коли він бачить свою річ).
Лада. ЛОВІТЬ ЇХ!
(Улас кидається навтьоки. Інші європейці не одразу розуміють, що відбувається і занепокоєно стоять поруч дверей. Всі, окрім Лізабет та Елвіри біжать за зрадником. Вони залишаються разом з дітьми).
Десята сцена
Передпокій. Улас намагається відкрити вхідні двері, інші європейці лише відбиваються. Сім’я намагається їх всіх схопити, б’є предметами. Йозеф хапає Лева.
Лев (б’ючи Йозефа). Відпусти! Ви показилися?!
(Лев виривається від хватки Йозефа. Мілена кричить, поки Марлена намагається зв’язати їй руки ганчіркою. Улас майже зрозумів, як відкрити замкнуті двері. Старший Фірмен, Старша Вейк і Лада намагаються відтягнути Уласа від дверей. Він відбивається і кусається. Старша Вейк майже розчиняє його, але в останній момент Улас ухиляється. Двері відкриваються і урядовець вибігає. Вони біжать за ними. Бійка між Йозефом та Левом не припиняється. Марлена прив’язує Мілену до дверної ручки відкритих вхідних дверей і відходить. Занепокоєно дивиться на хлопців).
Мілена. Ви що творите?! Хворі!
Марлена (хапаючи за плечі втікаючого Лева). Краще ховати треба було!
(Йозеф хапає Лева за руки, скручує й тримає. Старші й Лада заходять назад).
Старша Вейк (розчаровано). Втік.
Лев. Відпусти, гад!
(Старший Фірмен бере Мілену за плече. Йозеф тримає Лева лицем до Старшої Вейк).
Марлена. І що тепер робити?
Старша Вейк (до Лева). Ви Урядовці?! (Павза) Відповідай!
Лев (захекано). Та з чого ви взяли?! Ні! Що з Уласом?!
Мілена. Це все якась помилка!
Йозеф (сильніше стискаючи його руки). А прослуховування в кишені – це так, для доброго знайомства?
(В кімнаті западає тиша. Мілена і Лев переглядаються між собою. Старший Фірмен стоїть, стукаючи ногою по підлозі і про щось думаючи).
Мілена і Лев. Ми не знали!
Марлена (саркастично). Та прям.
Мілена (жалібно). Ні, справді!
Лада. І чого б це нам вам вірити?
Лев. Будь ласка, ми справді…
Старший Фірмен. Замовкни. (До Лади і Марлени) йдіть збирайте речі. Можливо встигнемо піти, а якщо ні, то доведеться битись. Адресу ж точно запам’ятав.
(Вони кивають та виходять до іншої кімнати. Лев і Мілена дуже засмучені й нервові. Хлопець ледь не плаче, Йозеф продовжує заламувати йому руки і проводить дівчат поглядом).
Мілена. Я матір’ю клянусь, ми не знали! В нього теж була сила, він… (павза) він…
Лев. Тоді, нас теж здав.
(Старша Вейк дивиться на Старшого Фірмена, очікуючи його думки).
Старший Фірмен. Гаразд. (До них, дивлячись на Старшу Вейк) Якщо збрехали – вб’ємо.
Лев (змучено). Добре.
Йозеф. І так просто?
Старша Вейк (незадоволено). Ти теж помовчав би.
(Старші відв’язують Мілену. Йозеф відпускає Лева. Вони йдуть до вітальні).
Одинадцята сцена
Вітальня. На підлозі знову валяються речі, всюди лежать відкриті сумки й валізи. Діти в одному з кутків граються. Вся сім’я збирає речі, Старша Вейк – розкладає на столі зброю. Європейці сидять зі своїми сумками осторонь. Марлена і Елвіра намагаються знайти йо-йо.
Марлена. Йозеф його тоді з’їв чи що?! Як під землю провалилось.
Елвіра. Не нервуй. (Задумується) Може, ти підеш допоможеш Лізабет, а я поки пошукаю? Часу геть мало!
Марлена (зітхає). Гаразд. Давай.
(Вона відходить до Лізабет, яка складає в валізу дитячий одяг. Йозеф кидає на неї занепокоєний погляд, а потім підходить).
Йозеф (торкаючись її ліктя). Відійдемо?
Марлена. Ох, та я зайнята!
Йозеф (тягнучи її). Давай.
(Пара відходить до іншого кутка).
Марлена. Що сталось?
Йозеф. Щось я боюсь того, що сьогодні може статись.
Марлена. Нічого не зробиш. (Павза) Але можна спробувати домовитись!
Йозеф (посміюючись). Ага…
Марлена (сумно). Все так складно…
(Йозеф не відповідає. Він нахиляється до Марлени і ненадовго цілує її).
Йозеф (жартома). Давай, як небудь, сьогодні не помремо, а?
Марлена. Я й не збиралась.
(Йозеф всміхається і йде назад до інших. Марлена дивиться по сторонам і бачить на собі погляд Лева. Він крутить в руці ніж Фірмена, і щось шепоче).
Старша Вейк. Ви вже закінчили?
Лізабет. Майже.
Марлена (підходячи до Елвіри). Знайшла?
Елвіра. Так.
(Лев прямує до неї через все приміщення. На підлозі більше нічого не валяється. Діти зібрані. Кожен має зброю, Марлена отримує її від Елвіри).
Лев. Ми можемо поговорити де-небудь?
Марлена (не розуміючи). Тут?
Лев. Десь на самоті.
Марлена (сильніше стискаючи свій ніж в кишені). Гаразд. Але швидко – вже скоро.
(Лев киває. Вони йдуть в її кімнату, Вейк тягне валізи до виходу, всі вдягають верхній одяг та взуття. Дітей відводять та ховають в крайню кімнату).
Дванадцята сцена
Підлітки заходять в кімнату Марлени. Вона виглядає вкрай пустою.
Лев (нервуючи швидко говорить). Я досі не розумію, що сталось, але, справді, я на Уряд не працював ніколи! Я… я від чистого задуму писав з тобою тей лист, не задля того, щоб точно дізнатись адресу, розумієш, це все якось так по-дурному вийшло…
Марлена (перебиває). Вважай, що я тобі повірила.
Лев. Я правду кажу.
Марлена. А я й не сперечаюсь.
(Вони дивляться один на одного. Через маленьку щілину між дверями та стіною чути, як ховають дітей і метушаться інші).
Марлена. Пішли.
Лев (раптово). Вибачай.
(Марлена мовчить. Чутно дзвін скла і крики натовпу. Лев швидко цілує її в щоку і виходить. Вона шоковано проводить його поглядом).
Марлена (зітхає). Точно – шкереберть…
(Марлена вибігає з кімнати. Десь на вулиці і сходах починається бійка).
Тринадцята сцена
Марлена прибігає в двір біля будинку. Там б’ються високооснащені Урядовці, незнайомці з інших квартир і сім’я. Супротивників більше десь вдвічі.
Йозеф (Марлені). Поможи!
(Марлена б’є урядовця ножем, Йозеф вибирається з хватки і розчиняє його. Поруч Лада і Елвіра намагаються протистояти одразу чотирьом особам.Чути вистріли чиєїсь зброї).
Старша Вейк. Штани! (Намагаючись відібрати у незнайомця пістолет) На штанах!
Лізабет (притискаючи руку до ноги противника, він розчиняється). Працює!
(Хтось хапає Марлену і залишає глибокий поріз на нозі. Вона виривається і тікає. Лев і Мілена б’ють когось урядовською зброєю. Улас намагається вбити Елвіру. Старші дають відсіч найзахищенішим одягом урядовцям. Лада і Лізабет вбивають натовп. Людей стає все більше і більше, а бійка напруженіше).
Старший Фірмен. Давайте! (Падає на землю, рятуючись від куль) Все вдасться!
(Йозефа вдаряють по голові, він падає і залишається лежати на землі. Марлена чіпає всіх, кого може, за слабко прошите місце на штанях і розчиняє супротивників. Лев лежить недалеко від Йозефа, затискаючи кровоточиву рану. Лізабет падає з ніг під тиском люду).
Елвіра (підбігаючи до Марлени). Мені здається, все якось дуже жахливо! Що робити? Втікати?!
Марлена. І кинути тут інших? Ти з розуму зійшла? (Відтягує Елвіру від скупчення урядовців) Я залишусь.
Елвіра (біжучи далі). Гаразд…
(Багато незнайомців лежать мертвими або пораненими. Старшу Вейк більше не видно. Лада та Лізабет лежать, імітуючи смерть. Мілена стоїть осторонь бійки, а потім тікає з двору геть).
Старший Фірмен (окидаючи поглядом всі тіла, дивиться на Марлену та шукає Елвіру). Біжіть! Ховайтесь! Це… (розчаровано) схоже, що все.
(Біля Фірмена пролітає сокира. Марлена кульгає, але розчиняє багато незнайомців. Люди тікають з двору. Елвіра, тяжко дихаючи, падає колінами на землю і залишається там. Перед Марленою залишився лише один обеззброєний боєць – Улас).
Улас (посміюючись). Ну, тепер на рівних?
Марлена. Тобі хоч… жінки своєї не шкода? Виродок…
(Улас підходить ближче, всміхаючись).
Улас. Не дуже.
Марлена (стискаючи руку в кулак). Шкода.
(Марлена відходить від хлопця. Вони кружляють, оминаючи один одного. Кожен хоче першим доторкнутись до ворога. Поранена сім’я дивиться за цим, не в змозі піднятися).
Улас. Я так довго намагався не видати себе… А ви – нишпорки, так одразу й знайшли. Нічого-нічого, хоча б трохи побули в надії. До речі, де там ті маленькі спиногризи? Їх ми теж вб’ємо.
Марлена. Хтозна.
(Улас кидається на Марлену. Вони майже б’ються, але намагаються уникати фізичного контакту. Коли це не вдається, Марлена і Улас одночасно чіпають один одного. Нічого не відбувається).
Марлена. Якого біса?
Улас (все ще тримаючи її за плече). Здається, щось зламалось.
Марлена. Відпусти!
Улас (саркастично). Подумай головою. Я – такий, ти – така. Значить, хто перший відпустить, той і помре. Чи… треба третього. Але ж нормальних не залишилось. Сила рівна.
Марлена. До ранку будемо тут стирчати?
Улас. Якщо хочеш.
Лев (тягнучись до його взуття). Я тут ласти до ранку склею.
(Улас дивиться на нього й намагається відскочити, але не встигає. Він розсипається. Марлена залишається дивитись на пусте місце, а потім опускає погляд на Лева).
Лев. Вітаю з виживанням.
Марлена (дивлячись на інших поранених). Вітати нема з чим…
Епілог
Акторка, яка грає Марлену намагається підійняти сім’ю. Встає лише Лев та Лада. Вона налякано носиться з однієї частини сцену до іншої, а потім починає говорити до публіки.
Акторка. Здається, ми оплесків не заслужили шквал.
Так, це найгірший із усіх фінал.
Ми самі висновку такого не хотіли,
але затьмарили нам розум безпощадні мрії.
Про що тут думати? Яка мораль?
Здогадаєшся ти сам?
Не слід казать людині -
Її особистість писать, як пір’їною.
Бо вийде схожа ситуація,
коли в кінці неясна в когось репутація.
Якщо людину кликать монстром,
вона своїми чорними зубами
розкаже, як же ти, насправді, правий.
Що буде далі – ми не знаємо,
безсилі ми в такому стані.
Шановна публіка, для вас –
ідея повсякчас.
Придумайте кінець,
це буде щастя для всіх нас!
