З шумом ми троє зайшли у фоє, якщо це можна назвати фоє. Там чекала відвідувачів одна стара жінка, типу адміністратора, один чоловік, він же охоронець, прибиральник, і завідувач по господарській частині приміщення та якась дівчинка, років семи, як я потім взнав,- дочка цього охоронця. На другому поверсі уже грала музика і я не знав хто там. І чи є вже якісь клієнти. Я спокійно об'явив, що хочу зробити заказ,- щоб мені привели з другого поверху саму злу жінку яка там тільки є !
Стара жінка-адміністратор послала охоронця. З охоронцем прийшли всі 10 жінок і якби з далека, несміло, ступали ха охоронцем і заглядали в мою сторону. Дмитрівни з ними не було. Але мені здалось я бачив, я побачив як її постать мелькнула на сходах між першим і другим поверхом. Вона очевидно знала, що я тут і бачила мене, але з усіма, в фоє, не спускалась.
Тоді одна з жінок, забавним, ігривим тоном спитала,- нащо мені " саме злу потрібно, а чому не ніжну і солоденьку якусь" ?
Я відповів що не сладострастя прийшов сюди шукати, а прийшов по слово мені дане, прийшов забрати слово, яке мені дали і монетка моя зі мною !
Наталія Дмитрівна, почувши це, почала швидко спускатись сходами, великими і швидкими кроками підійшла до мене, не дивлячись на мене, взяла мене за руку і відвела в дальній кут приміщення. Вона дрожащим, переривающимся і тихим голосом сказала :
- Нащо ви мене позорите між людьми, не позорте мене між людьми !
- Помилуйте ! - перебив я її :
- Та ви знаходитесь в публічному домі, куда вже більше ви себе самі опозорили !
Тоді й вона перебила мене :
- Ідіть звідси, я вам наказую ! Чуєте ?- я вам наказую ! Ідіть звідси негайно ! А монетку я завтра кину, завтра прийдете і я монетку кину ! Обіцяю !
На слові " обіцяю " вона хотіла посміхнутись, насильно постаралась мені посміхнутись, видимо щоб переконати мене в щирості своєї обіцянки. Але губи її лиш якось судорожно скривились і посмішка не вийшла.
- Наталія Дмитрівна,- дозвольте, я вирвав свою руку з її руки, дістав монетку з кишені і підійшов до публіки.
Я підійшов до публіки з цією монетку і голосно, як тільки можна було голосно, щоб Наталія Дмитрівна добре все чула, а вона добре все чула, бо музиканти з другого поверху теж спустились вниз, так що народу нас було багато, всі мовчали і на монетку дивились.
- Ця монетка,- почав я :
- Ця монетка мала рішити подальшу участь мою, долю мою мала вирішити, і підкинути її мала одна... одна баришня, але вона в останній момент утекла і залишила мене самого з монеткою, то що порадите панове, що порадите мені в такому випадку ?!
- Та підкиньте ви самі монетку !- крикнула одна жінка і всі тут же хором почали сміятись і підтримувати її такою ж пропозицією.
- Так і зроблю,- вскрикнув я, якщо впаде на цифру, то сюрприз буде ! Я і сам не знав який сюрприз, і якщо б мене спитали,- Який такий сюрприз ? - то я б неодмінно тут же і розгубився. Але щоб ніхто мене не спитав, я так якби на слові “сюрприз” додав собі сам упевненості і глянув на Дмитрівну. Очі її сверкнули і ужас, перемішаний з ненавистю, блиснув на її лиці.
- Якщо впаде не на цифру, то тоді я лиш потанцюю, потанцюю один танець з цією милою дівчинкою, потанцюю і піду геть !
Я підкинув монетку і вона впала не на цифру. Я підійшов до цієї семилітньої дівчинки, щоб запросити її на танець, але вона чомусь дивилась в сторону, а не на мене, ножки її болтались, губки були чуть привідкриті, вона дивилась в сторону і лиш одне своє вушко, ледь помітно повернула в мій бік. Вона була сліпа з народження, як я скоро взнав. Охоронець, був вдівцем і щоб не лишати її дома, брав на роботу. Точніше жінки вимагали, щоб він її брав кожен день, коли випадала його зміна. Ці десять жінок, які працювали там, у цьому домі, за свої гроші купляли їй цукерки, робили зачіски і навіть купляли плаття і взуття і капелюшки, іграшки. Коли її зранку приводив охоронець, і вона була незачесана, то коли жінки прокидались в обід, то часто першим ділом навіть не вдуш йшли, а спускались в низ, взнати чи Марта є ? Марта - таким було її ім'я. Бачивши що Марта є, вони сварили, як завжди, тата її, що вона не зачесана, брудна і приймались обходити її. Бувало, що день перед тим, звечора, вони ховали апельсини і виноград, і угощали малу. Одним словом тішились-ненатішились нею.
Багато з тих жінок, а напевне усі, не могли уже мати дітей через численні аборти. Фізично вони були позбавлені материнства, але всередині материнська турбота і материнська радість нікуди не ділись, навіть ще більша ця материнська частина їхня була розпалена і не задоволена і усі вони чуть не кидались увагою на Марту. Марта не розуміла чому її так люблять, але з часом привикла і не дивувалась цьому.
Коли я вже стояв біля Марти і взяв її за тоненькі ручки, то мені жінки тихо пояснили, а точніше показували на очі, і я зрозумів...
- А що таке танцювати ? - спитала Марта, спитала якби усіх присутніх. Жінки обступили її і почали пояснювати, що таке - “танцювати”, але пояснювали вони так складно і так перебивали одна одну, що і зряча людина нічого б не зрозуміла. Тоді я перебив їх всіх і сказав, що це треба попробувати. Я наказав музикантам мотив :
- Слухайте, слухайте всі. Всі затихли.
Тоді я знов почав :
- Мотив мелодії такий : Ісаак і Ревека !
Музиканти якось підозріло глянули на мене, а жінки і взагалі почали галасувати :
- Що за Ревека !? Давай Мазурку ! Музиканти - Грай Мазурку !
( Мазурка - польський народний танець)
- Хто платить за музику ?! - перебив я їх усіх :
- А якщо плачу я, то мотив буде - Ісаак і Ревека !
- Хто такі Ісаак і Ревека ? - майже одночасно разом чулись вигукування.
- Ви ж шлюб брали і не знаєте хто такі Ісаак і Ревека ? - здивовано відказав я, але жінки тут же, ще більш здивовано і озираючись одна на одну відказали :
- Ми не брали шлюб ! З нас ніхто не брав шлюб...
Тоді вмішались скрипалі :
- Ми брали шлюб, але там не було Ісаака і Ревеки.
Тільки тоді я згадав, що взагалі-то я, вчусь на дяка, в духовній академії, і уже пару днів як не ходжу на пари. Хоч кінець травня, але пари ще були. Але я вирішив поки про то не думати, тай згадка, що я майбутній дяк, якось була віддалена в невизначене якесь майбутнє, яке може і ненастати,- так мені тоді здавалось, а реальність була уже тут, фактично тут, її мож відчути, вдихнути і реальність ця мене захопила якимось круговоротом, вихрем і я боровся з нею, тому згадка за пари влетіла в мою голову, лишила гіркий присмак і тут же вилетіла. Присмак гіркий лишився, але за пару секунд, я вже не міг згадати від чого цей гіркий присмак в пам'яті появився.
- Я пояснював присутнім :
Майже на самому початку вінчання, священник говорить :
-Ти благословив Ісаака і Ревеку і вчинив їх наслідниками Твоєї обітниці;
- З вами скушно ! -закричали жінки ! - Давайте краще Мазурку !
Тоді і Наталія Дмитрівна закричала :
- Не слухайте його, він не нормальний !
- Тоді я й закричав :
- Так тоді і слухайте мене, слухайте мене якраз тому, що я ненормальний !
Ось уявіть собі,- крикнув я :
- Уявіть собі, що їде Ревека, на верблюді по пустині ! - але тут вже Марта почала сміятись, а за нею всі жінки дзвінко захохотали. Тільки Дмитрівна прицільно і злобно дивилась у мій бік.
- Не так, не так я почав !- крикнув я і всі затихли :
- Я здалека зайду, тут треба точно з далека заходити !
І я після малої паузи почав говорити, я говорив голосно, в якомусь захопленні і розходжував у фоє у різні боки :
- Жив був один чоловік - Авраам. Багато жив. Мав золото і срібло, стада, рабів і невільниць, жінку мав - Сарру. Обоє уже старі були. А внуків не мали. Мали сина - Ісаака. Одного єдиного сина мали. Закликав Авраам свого раба, свого найкращого раба і каже :
- Нехочу взяти жінку Ісаакові з жінок цього краю, цього Ханаанського краю.
А тоді був звичай батькам сватати дітей - пояснив я і продовжив :
- Постав руку свою під моє стегно і дай мені слово, - тоді так слово давали - знов пояснив я.
- Дай слово що підеш до мого краю і вибереш там жінку моєму сину, бо я вже старий і не можу піти. Тоді раб відповів :
- А якже я взнаю, яку саме дівчину вибрати ?
- Господь пошле перед тебе свого ангела і він тобі укаже ! - відповів Авраам і наказав зготувати 10 верблюдів, з подарками срібними і золотими і з людьми і відправитись по жінку для свого сина.
Коли вже караван підїзджав до міста, де колись жив Авраам, а там при місті криниця була і дівчата брали кувшини і ходили туди по воду. Тоді той раб помолився Богу :
- Господи, Боже пана мого Авраама,- подай же сьогодні мені це, і милість вчини з паном моїм Авраамом ! Ось я стою над водним джерелом, а дочки мешканців міста виходять воду брати.
І станеться, що дівчина, до якої скажу : Нахили но глека свого, я нап'юся,- а вона відповість :
Пий, і так само верблюди твої я понапуваю,- її Ти призначив для раба свого, для Ісаака. І з цього пізнаю, що Ти милість учинив з моїм паном.
І сталось, поки він закінчив говорити, аж ось виходить Ревека. А її глек- на плечі в неї.
А дівчина та- вельми вродлива з обличчя; була дівиця і чоловік не пізнав ще її.
І побачив її той раб і пообіг їй на зустріч і попросив води напитись. А вона відповіла все так я він молився і верблюдів напоїла. Тоді він дав до носа її золоту сережку, а на руки золоті браслети, але всю справу не відкрив їй, а лиш спитався,- чи є у них місце вдома, щоб йому і його людям переночувати ? Ревека побігла до дому і все розказала батькам, тоді батьки вислали брата Ревеки, ім'я йому- Лаван. Лаван прибіг до раба Авраама і його людей, які стояли ще біля криниці і сказав, що є у них місце переночувати і для верблюдів є місце у стайні.
Коли гості прибули у дім Ревекки, то мама Ревекки накрила на стіл і гості сіли. Тоді той раб сказав :
- Не буду їсти поки не розкажу своєї справи.
І розказав він усе детально, чому приїхав у їх край і про молитву. Тоді відповіли брат та батько дівчини :
- Від Господа вийшла та річ,- ми не можем сказати тобі нічого злого чи доброго. Ось перед тобою Ревека,- і нехай вона стане за жінку синові пана твого, як Господь говорив був.
Тоді батьки сватали дітей, а не самі молоді вибирали собі пару - знов я нагадав присутнім.
Але батьки Ревеки просили, щоб вона ще позосталась днів з десять у своєму домі, бо знали, що прощаються з нею назавжди, або на дуже довго. Але раб Авраама не хотів чекати і хотів виїзджати на другий день. Тоді покликали батьки Ревеку і спитали :
- Чи ти підеш з оцим чоловіком ?
А вона відказала :
- Піду.
І відпустили вони Ревеку і няньку її і виїхали вони з цього краю з рабом Авраама і людьми його, а всі подарки, срібні і золоті, залишили люди Авраама сім'ї дівчини. І поблагословили батьки Ревеку на прощання й сказали до неї :
- Ти наша сестра,- будь матір'ю для тисячі десятків тисяч, і нехай нащадки твої внаслідують брами твоїх ворогів.
Пару днів їхав караван по пустині і вже коли під'їзджав до шатра Авраамового, Ревека побачила що на зустріч їм йде чоловік. Ревека спитала раба Авраамового :
- Хто цей чоловік, що йде нам на зустріч ?
- Син пана мого - відповів раб.
Тоді Ревекка спригнула з верблюда і накинула на лице покривало.
Тільки очі її були відкриті і так вона вперше зустрілась з Ісааком.
Ось, ось цей момент, цей момент їх зустрічі, тривожний для обох і радісний для обох ! Зрозуміли музиканти ?!
Я кричав як не самовитий в якомусь оп'янінні, це моє оп'яніння передалось скрипалям, вони шось пошептались і вдарили по струнах, за ними мотив підхватили і музиканти, ті що спустились з другого поверху. Я закрутився з Мартою, вона пищала і сміялась, жінки теж взялись за руки і почали хохотати і крутитись.
Тільки Дмитрівна дивилась якимось тупим поглядом. Коли я сміявся і танцював, усі сміялись і танцювали, я час від часу кидав на неї погляд і бачив як її погялад блукав по предметах, безпричинно блукав по предметах, погляд її якби дивився, але нічого перед собою не бачив, точно такий погляд як у Марти, це був якийсь тупий погляд, безсвідомий, я бачив як шевелились її губи. Я не знаю що вона говорила, але мені здалось, що це якісь короткі фрази типу :
- То дурдом ! То не зі мною ! Того не може бути !
Через годину з нею сталсь істерика, але тоді я ще цього не міг знати, тоді коли ми дотанцювали, я і мої люди виходили з фоє. Коли ми виходили і йшли по при Дмитрівну, вона вскочила, взяла мене за руку, я до тепер точно не пригадаю., чи вона вскочила і взяла мене за руку ? чи я сам взяв її за руку і тоді вона вскочила ?
Губи її й далі щось бурмотали, шепотіли безсвязні слова, тай я сам був ніби в якомусь тумані. Жінка-адміністратор і охоронець, було кинулись за нами, але проститутки зупинили їх і я, і Дмитрівна, і два скрипалі пішли містом.
Вони щось грали. Один йшов з переду і грав, а інший ззаду віддихав, потім мінялись місцями. По середині йшов я і Дмитрівна. Люди знову зупинялись і дивились на нас. Погляд у неї далі був якись блукаючий, деколи він зупинявся на мені і якась боязлива посмішка була на її губах. Ця боязлива посмішка майже не сходила з її губ.
- Наталія Дмитрівна, нам треба серйозно поговорити !
- Ніяке поговорити !- перебила вона мене :
- Помилуйте ! Мовчіть, прошу вас, тільки мовчіть, тільки ні слова !
Ми йшли мовчки, але вона сама зупинилась і глянула на мене. Очі її налились сльозами, але вони ще не вспіли покотитись по смуглих щоках її.
-Скажіть мені, скажіть мені Федір Мих, вона не договорила Михайлович,
- Федя, скажи мені :
- Чому всі оці люди, що біля нас ходять, що дивляться на нас, чому вони не можуть бути тоже такі молоді як ми ? Чому вони не можуть бути тоже такі щасливі як ми ?
Я мовчав, тоді вона показала рукою на малих дітей, виявилось, що за нами слідом йшло з десяток-півтора малих дітей, хлопчиків і дівчаток. Деякі з них копіювали нас з Натальою і тоже йшли вслід за нами попід руку, як і ми.
- Ви маєте гроші ? - скрикнула Наталя,- я зовсім нічого не маю ! Ви маєте ? - то пошліть скрипаля по цукерки, вон кондитерська навпроти !
Я так і зробив і коли цукерки опинились в руці у Наталі, вона почала кидати їх дітям. Її лице і лице дітей лапаючих цукерки і викрикуючих щось, їхні лиця нічим не відрізнялись.
Але скоро з Натальою сталась істерика. Це вже було коли ми сиділа на лавці біля озера. Вона то хохотал, то виганяла мене, то питала - хто я такий ? Я розплатився з музикантами і один з них, тато Оксани, знайшов нам кучера. Я поселив Наталю в номер цього готелю, де вона була. Прийшлось викликати лікаря. Лікар і я, цілу ніч просиділи над нею. Зранку вона вже більш-менш оговталась, але у неї почався жар і якась лихоманка, деколи нею трусило. Лікар наполягав, що їй не можна ніяких гострих емоцій, ні поганих, ні навіть хороших, а тільки спокій і рекомендував мені найти людину, жінку, яка б сиділа з Натальою, а мені рекомендував проводити з нею годину в день, не більше, так як я на неї погано впливаю. Також лікар порекомендував різні заспокійливі трави і переїхати з готелю на якусь квартиру, так як повне одужання, може наступити за пару днів, а в нашому тяжкому випадку і за тиждень, то набагато дешевше буде одужувати десь на квартирі, а не в готелі. Батько Оксани поміг мені з пошуком квартири, квартира була якраз у його будинку, і на другий день Наталя, уже з доглядалкою,яку теж найшов тато Оксани, облаштувались на квартирі. Я же назначив Оксаниного тата за старшого, лишив йому гроші, з моєї тисячі вже мало що залишилось, а сам поїхав у своє село, а звідтам у духовну академію, у мене наступали екзамени, але я обіцявся Натілі що за пару днів приїду, а сиділці наказав у випадку погіршення стану Наталі, одразу мене телеграмувати. Лікарю я дав грші за тиждень на перед, щоб кожного дня він один раз навідувався на квартиру до Наталі і її доглядалки. Я став голяк. Гол як сокол. Лишив собі тільки на дорогу і поїхав.
