Швеція 1900-2025 Червона загроза Та виклики двох світовий війн.
Варто зазначити, що Швеція напередодні Першої світової війни була доволі бідною державою, яка перед Першою світовою війною оголосила нейтралітет і дотримувалась його до кінця війни. Активно торгувала з всіма учасниками війни в 1917-1918 році уряд Швеції почав проводити масштабні реформи політичні так і економічні, щоб покращити якість життя так і надати більше політичних праві громадянам. Але ліва загроза не спала комуністи, соціалісти, анархісти, та інші ліваки вступали в сутички з поліцією та правими силами. Вони хотіли повалити уряд або радикально впливати на нього коли зрозуміли, що не зможуть повалити, навіть попри нейтралітет у Першій світовій і те що Швеція уникла жахів війни, окупації і руйнації та загибелі людей, Ліваки старались розхитати ситуацію зараз ми детальніше про це скажемо.
Перший серйозний теракт ліваки вчинили в 1908 році. Саме в цьому році відбувались часті сутички у місті Мальме . Сутички відбувались в основному в портах. Уряд Швеції та консерватори промисловці залучали до охорони британських штрейкбрехерів. У ніч на 12 липня 1908 року в Мальме ліві радикали терористи на чолі з Антоном Нільсеном підірвали бомба на судні "Амальтея" де мешкали англійські штрейбрехери, серед британців був загиблий та 23 особи поранені. Трьох ліваків за це засудили до смертної кари, яку потім замінили на довічну каторгу.
Наступна серйозна сутичка відбулась у травні 1917 року радикальні ліваки вивели на протести близько 20 000 своїх послідовників. 5 червня 1917 року перед будівлею Риксдагу на площі Густафа Адольфа. Поліція та кінна жандармерія зіткнулись з ліваками застосувала кийки та шаблі ліваки кидали каміння у полісменів. Загиблих не було, але понад 30 лівих радикалів було поранено.
Також в 1917 році ліваки вчинили повстання на острові Сескарьо це був острів на півночі Швеції де ліві робітники пилорам та ліваки радикали підняли повстання заарештували місцевих чиновників, які на думку ліваків ховали хліб. Влада Швеції у відповідь відправили військовий десант з 500 вояків. Ліваки чинили опір навіть відстрілювались доходило до рукопашних сутичок. Військові заарештували лідерів вбитих не було, але багато ліваків учасників повстання засудили до каторги.
У липні 1926 року в Швеції стались сутички у шахті на Стріппі відбувся трудовий конфлікт ліваки не хотіли працювати на шахтах, уряд у відповідь хотів працевлаштувати безробітних у відповідь на погрози ліваків. Ліваки заблокували шахту та влаштували бійки з силовиками. Було десятки поранених з обох боків.
Серйозно кров пролилась у травні 1931 року в Одалені. Через конфлікт з власниками фабрик комуністичні профспілки організували 10-тисячний марш до містечка Лунде. Консервативний уряд відправив туди армію. Військові під командуванням капітана Нільса Местертона із гвинтівок та кулеметів по комуністах, у результаті було вбито 4 ліваків та випадкову особу:
Ерік Бергстрьом молодий лівак та член лівої профспілки.
Евальд Сандін активіст робітничого руху.
Ернст Вестін робітник-комуніст.
Віктор Ерікссон комуніст помер від ран.
Еллен Менандер молода дівчина, яка не брала участі в марші, але була застрелена випадковою кулею.
Липень 1934 року сутички в Мьольндалі та Гетеборзі. На початку 1930-х років на противагу комуністам та іншим лівакам, з'являються потужні організації шведських правих. Найбільш популярна і чисельна була Націонал-Соціалістична робітнича партія Свене Улофа Ліндгольма. Данна партія фінансувалась консервативними громадянами, на противагу комуністам, які ставали все агресивнішими. Комуністи та інші ліві організували масові контрдемонстрації з метою зірвати нацистські марші та марші інших правих в Гетеборзі та Мьоладалі. Внаслідок чого відбулись вуличні бої з використанням каміння, залізних прутів та ножів. Поліція вступила в жорсткі сутички з лівими, які провокували сутички. Убитих не було, але десятки людей з обох боків отримали важкі травми, а сотні комуністів були заарештовані.
Березень 1940 рік під час данних подій вже були загиблі і пролилась кров. Відбувся підпал газети "Flamman" внаслідок чого загинуло 5 комуністів. В березні 1940 року продовжувалась війна Радянського союзу та Фінляндії, атмосфера в Швеції була максимально антикомуністична, через злочинний напад імперії комуністичного зла СРСР на Фінляндію. Внаслідок цих подій група правих змовників, до якої входили консервативні журналісти та офіцери (зокрема капітан Ейнар Норремарк), організували підрив та підпал будівлі комуністичної газети Norrskensflamman ("Північне сяйво") в місті Лулео. Внаслідок вибуху та пожежі в будівлі живцем згоріли або задихнулись п'ятеро людей, серед яких були дружина та діти комуністичного редактора:
Хельге Сбюгге журналіст видання
Альберт Пріст комуністичний активіст
Дружина головного редактора
Двоє малолітніх дітей головного редактора.
Варто підсумувати, що Швеція вступала у Другу світову війну нейтральною, але максимально мілітаризованою готою протягом доби мобілізувати 600-800 тисяч вояків, це колосально багато враховуючи невелику кількість населення Швеції. Швеція під час Другої світової війни очікувала напад як Німеччини та і комуністичних злочинців з СРСР. Особливо коли Німеччина захопила Норвегію, армія Швеції мобілізувала колосальні сили та зосередила близько 300 тисяч вояків на кордоні з захопленою Норвегією, так само Швеція тримала величезні сили під час радянсько-фінської війни, щоб відбити напад. Швеція як і під час Першої світової війни вийшла не ушкодженою, на її території не йшли бойові дії і не гинули люди. Варто зазначити, що під час Другої світової війни Швеція посадила комуністів та інших радикальних лівих у фільтраційні табори, щоб вони не вдарило в спину, якщо ситуація дійде до військових дій. У таборах комуністи перебували протягом 1940-1943 роки. У ці табори влада Швеції відправляла тисячі комуністіа та інших лівих. Їх змушували займатися роботою на користь держави. Під час Холодної війни уряд Швеції за допомогою спецслужб таємно стежив і тримав під контролем комуністів та інших ліваків. Складались секретні списки комуністів. Організоване спецмлужбами стеження призводило до масових звільнень лівих із заводів та держслужб за ініціативи консервативних кіл.
Загалом в другій половині XX століття, поліція фактично більше не мала проблем з повстаннями та страйками комуністів та інших лівих. Натомість в 1980-1990-х роках настала епоха вуличного протистояння правих та ультраправих проти комуністів та соціалістів, анархістів та інших ліваків. З другої половини 1980-х років у Швеції піднялась хвиля націоналізму, у відповідь ліваки створили радикально ліве крило "Антифашистської дії". Вуличні бійки із застосуванням ножів, кастетів та бейсбольних біт стали регулярними. Саме в цей період ультраправі вбили кільких лівих активістів, а саме:
Ронні Ландіна, яке відбулось у 1986 році 21-річний Ронні Ландін комуніст та лівак був забитий до смерті групою скінхедів на нічному паромному причалі у Стокгольмі після того, як заступився за групу мігнратів. Конфлікт став символом початку кривавого протистояння лівої та правої молоді.
У 1999 році відбулось вбивство Бйорна Сьодерберга. Він був відомим шведським лівим активістом та членом сандикалістської профспілки SAC. Він публічно викрив неонациста, який таємно увійшов до керівництва профспілки. За це 12 жовтня 1999 року троє правих підстерегли Сьодерберга біля його будинку в Стокгольмі та розстріляли впритул. Це вбивство шокувало Швецію, на протест вийшло 20 000 людей і змусило владу посилити боротьбу на попередження таких акцій.
У 2001 році відбулась серйозна сутичка між лівими та поліцією в Гетеборзі. У червні 2001 року відбувався саміт ЄС у Гетеборзі за участю президента США Джорджа Буша десятки тисяч ліваків, серед яких були анархісти, антиглобалісти, макрсисти та екологи з'їхалися, щоб висловити протест. Мирні марші швидко переросли у жорстокі бої. Радикальне ліве крило (Blach Bloc) будувало барикади, палило автомобілі та трощило вітрини банків. Поліція діяла рішуче та жорстко, штурмуючи школи де зупинилися активісти. Вперше з 1931 року шведська поліція застосувала вогнепальну зброю проти лівих радикалів. Поліцейські відкрили вогонь бойовими кулями по натовпу. Одного з лівих активістів Ганнеса Вестберга було важко поранено кулею в живіт, він вижив, але залишився інвалідом. Загалом було поранено понад 100 полісменів та сотні лівих демонстрантів. Смертельних випалків від куль дивом вдалося уникнути.
Наступні серйозні сутички відбулись в Лімгамні в 2014 році Радикальна права "Партія Шведів" проводила передвиборчий мітинг. Кілька тисяч лівих та антифашистів вийшли заблокувати акцію. Кінна поліція пішла на таран лівого натовпу і почали топтати ліваків конями та переїжджати поліцейськими фургонами. Понад 30 лівих демонстрантів отримали важкі травми ( переломи, черепно-мозкові поранення, проте обійшлося без загиблих.
У 2022 році відбулись зіткнення через акції Расмуса Палудана. Расмус Палудан був політиком ультраправого спрямування він і його прихильники займались публічним спаленням Корану. Хоча ядро протестувальників складала релігійна мігрантська молодь, радикальні ліві групи активно підттримували ці протести та координували атаки на поліцію. В результаті спалено десятки поліцейських машин, поранено сотні людей, поліція застосовувала попереджувальні потсріли, але смертей не зафіксовано було.
Важливою подією стало вбивство 28 лютого 1986 року в Швеції тодішього лівого прем'єр міністра Улафа Пальме, який був відвертим соціалістом. Хоча і був при владі від соціал-демократичної партії. Пальме був на посаді прем'єр міністра двічі спочатку з 1969-1976 роки. Та з 1982-1986 років, аж до самої ліквідації. Пальме старався легально через більшість поширювати на Швецію соціалізм, розказував казочки про демократичний соціалізм, і що будує капіталізм з людським обличчям. Для фінансування безкоштовної медицини, освіти та соціальних програм уряд Пальме підняв податки до безпрецедентного рівня. Це призвело до сильного відтоку капіталу. Наприклад, відома письменниця Астрід Ліндгрен у 1976 році виявила, що через специфіку прогресивного оподаткування її маржинальна податкова ставка склала 102% від доходу, про що вона написала сатиричну казку. Фонди найманих працівників це була найбільш суперечлива реформа Пальме, яка найбільше розлютила консерваторів та підприємців. Проєкт передбачав, що частина прибутків приватних компаній мала перераховуватися у спеціальні фонди під керівництвом профспілок. Це фактично означало поступове, але легальне вилучення власності у бізнесу на користь колективного управління. Зараз розглянемо, ще кілька прикладів, згубних речей, які вчиняв Пальме щодо Швеції.
У 1974 році уряд Пальме ухвалив закон, який практично позбавив власників бізнесу права самостійно керувати своїм персоналом Принцип «останній прийшов — перший пішов»: За законом, під час скорочень роботодавець був зобов'язаний звільняти не найменш ефективних працівників, а тих, хто влаштувався останнім. Неможливість звільнення: Звільнити ледачого чи профнепридатного працівника стало майже нереально без згоди потужних профспілок. Бізнес скаржився, що це вбило мотивацію до праці та заблокувало розвиток молодих талантів.
Заборона приватних ініцатив в медецині та освіті. Пальме вважав, що соціальні сфери мають належати виключно державі. Його уряд фактично заблокував і криміналізував створення приватних лікарень, шкіл чи дитячих садочків на комерційній основі. Це створило величезну державну монополію, призвело до черг у медичних закладах, роздуло бюрократичний апарат і позбавило громадян права вибору, що консерватори називали «тоталітарним контролем»
Націоналізація збиткових підприємств ("Соціалізм для невдах"). Коли через високі податки та тиск профспілок великі шведські промислові галузі (суднобудування, металургія, текстильна промисловість) почали банкрутувати, Пальме замість риночної реструктуризації почав їх націоназовувати. Держава викуповувала збиткові заводи, щоб не допустити звільнень, і роками покривала їхні мільярдні збитки з кишень платників податків. Праві обґрунтовано критикували це як спалювання грошей у чорній дірі.
Відбувались також постійні девальвації шведської крони. Уряд Пальме регулярно проводив примусову девальвацію шведської крони (найбільша була у 1982 році — одразу на 16%). Це робилося для того, щоб шведські товари за кордоном здавалися дешевшими, рятуючи експортерів. Проте це мало катастрофічні наслідки для країни. Знецінювалися заощадження звичайних громадян. Імпортні товари та технології стрімко дорожчали. Бізнес втратив стимул модернізувати виробництво, адже держава просто «допомагала» йому, знецінюючи власну валюту.
Також постійні провали в зовншній політиці, ще і за кошт громадян Швеції. Праві сили були шоковані тим, як Пальме використовував кошти шведських платників податків на міжнародній арені. Він виділяв величезні фінансові гранти лівим повстанським рухам і марксистським режимам по всьому світу. Фінансував Північний В'єтнам під час війни з США та будував там заводи. Надавав мільйонну допомогу кубинському режиму Фіделя Кастро та лівим партизанам у Латинській Америці. Фінансував Африканський національний конгрес (АНК) в Африці. Консерватори наголошували, що поки шведська економіка занурюється в борги та стагнацію, прем'єр-міністр витрачає національне багатство на фінансування сумнівних соціалістичних режимів за кордоном. Усі ці кроки призвели до того, що до середини 1980-х років Швеція перетворилася з лідера світового капіталізму на переобтяжену боргами, хронічно хвору економіку з високою інфляцією, з якої втекли такі гіганти, як IKEA, Tetra Pak та тисячі підприємців.
Саме тому праві починають діяти, а головний підозрюваний у вбивсті, якого теперішнє слідство називає, ймовірним вбивцею Стіг Енгстрьом, був правим активістом, бізнес і консерватори та праві, та аристократія ненавиділа недологуго Пальме за його лівацьку політику, навіть в поліції та армії, були групи правих, які відверто були ворожі до Пальме. Після вбивства Пальме уряди Швеції відміняли його соціалістичні ініціативи а саме:
Повна ліквідація Фондів найманих працівників. Найбільш одіозний закон Пальме, який змушував приватні компанії віддавати частину прибутків у фонди під керівництвом профспілок для поступового викупу бізнесу у власників. У 1991 році новий правоцентристський уряд Карла Більдта першим же ділом повністю скасував ці фонди. Накопичені в них кошти спрямували на фінансування наукових досліджень та заснування незалежних наукових фондів. Коли ліві знову повернулися до влади у 1994 році, вони навіть не намагалися відродити цю систему.
Ліквідація екстремальної прогресивної шкали податків. Податкова система, де маржинальна ставка для середнього та великого бізнесу чи успішних громадян могла сягати 85–100%, що змушувало капітал і таланти (як-от засновника IKEA чи гурт ABBA) тікати з країни. У 1990–1991 роках було ухвалено радикальну податкову реформу. Максимальну ставку прибуткового податку для населення знизили приблизно до 50%, а корпоративний податок на прибуток підприємств зафіксували на вигідному, конкурентному рівні (згодом знизивши до ~28-22%). Податки на багатство та спадщину згодом взагалі скасували.
Руйнування державної монополії на медицину, освіту та догляд Закони Пальме, які фактично забороняли приватну комерційну діяльність у соціальній сфері. Отримати лікування чи освіту можна було виключно в державних закладах. На початку 1990-х років Швеція запровадила систему ваучерів. Громадянам дозволили вільно обирати між державними та приватними школами чи лікарнями, а держава зобов'язалася оплачувати ці послуги однаково. Це відкрило ринок для приватної ініціативи та ліквідувало монополію бюрократів.
Скасування державної монополії у стратегічних секторах. Пальме був уввів суворий контроль держави над інфраструктурою, зв'язком та транспортом, що блокувало конкуренцію та консервувало неефективність. Було повністю скасовано монополії та проведено делібералізацію ринків залізничних перевезень, цивільної авіації, телекомунікацій, поштових послуг та виробництва електроенергії. На ринок зайшли приватні компанії, що знизило ціни та підвищило якість послуг для шведів.
Припинення практики примусової девальвації крони. Постійне штучне знецінення шведської валюти урядом для підтримки збиткових держпідприємств, що спалювало заощадження громадян та розганяло інфляцію. У 1992 році Центральний банк Швеції (Riksbank) отримав повну незалежність від уряду та перейшов до режиму плаваючого курсу крони. Пріоритетом банку стало не фінансування соціалістичних забаганок уряду, а суворе таргетування інфляції (утримання її в межах 2%).
Реформа закону про захист зайнятості. Закон, який забороняв звільняти неефективних працівників без згоди профспілок і вимагав звільняти першими тих, хто прийшов останніми. Закон не скасували повністю, але суттєво послабили. Малому та середньому бізнесу дозволили залишати ключових кваліфікованих працівників під час скорочень, попри стаж роботи, і спростили процедури звільнення за порушення дисципліни.
Можна вважати, що в середині 1990-х років від проекту, що будував Пальме не було і сліду, саме скасування цих деструктивних законів, довзволили Швеції і далі піти шляхом капіталізму.
