Добривечір, всі, мене звуть Яскр, починаємо наше зібрання анонімних травматиків. Я не психолог, я з іншого боку - досвідчений пацієнт.
Найперше, що варто сказати перед тим, як ми почнемо - те, що травма вас може наздогнати в будь-який момент, "нізвідки", "без причин", окрім явного стресу, або наступний рівень неприйнятних подій виявиться завеликим для нормального функціонування психіки, або раптом повсякденний припинить бути прийнятним. Це важливо тримати в голові з огляду на те, що розгойдування та пошук нових способів доламати українців р***и не припинять ще дуже довго.
А почнемо ми з того, що в Україні обов'язково треба бути психічно здоровою людиною. Фізичні вади теж небажані, але от психіка або кришталево чиста та водночас незламна, або ти вже якогось другого сорту в кращому разі. Скоріше за все, на межі швидкого скочування спіраллю на дно. Нервових та психічно неврівноважених інстинктивно підштовхують до зриву, тому що так смішно спостерігати, як людину корчить, а ти наче нічого і не робив(ла). Бо те, що дрібниця для однієї особи - може виявитися таємним перемикачем для іншої, звідси й модне сучасне слово trigger. Можливо, це щось із соціал-дарвінізму: душити слабших, тоді собі більше дістанеться. Але в справді цивілізованому суспільстві так не має бути.
Першопричиною нервовості може стати вроджений дефект (як-от в мене) або нейро-особливість. Тобто, людина фізіологічно інакша, а як саме - це ще не вивчено. І як можна вивчати, коли ставлення до "психів" одразу агресивне. Врешті-решт, ніхто не знає, де проходить насправді "норма" психіки, і в наскільки тепличних умовах людям краще жити. В нас немає таких умов, і мінімальний комфорт буде знищено так чи інакше. Тобто, лінія норми вже зміщена в стан генерації стресу за замовчуванням. Це я до чого - що чомусь прийнято вважати психіку чимось на кшталт середньовічного поняття про душу: вона десь існує. Тим не менш, ми живемо в цілком матеріальних тілах, і опрацювання емоцій відбувається через тіла. І травматичний досвід так називається частково тому, що тіло змінюється, пропустивши через себе якусь емоційну інформацію! Воно починає генерувати негатив. От буквально ви не можете подумати гарну думку, бо на її місці вже команда "створити погану". Як інженер, я це порівнюю часто з навхрест перепаяними проводами. Але якщо в приладі можна розібрати та перепаяти, то як зробити це всередині голови чи інших частин нервової системи, я не знаю.
Але (і тут далі це не набір порад, а лише спостереження), скажімо, в мене вже давно травми, викликані занадто сильним та миттєвим стресом, перетворилися в насолоду від різного трешу (не будемо вточнювати). Можна дивитися горор або грати у похмурі відеоігри, можна читати чи писати те, за що в нас ще прийнято спалювати на багатті в присутності святої Інквізиції - тобто все те, що зазвичай відносять до протилежного сектору від класичних академічних аполонічних насолод культурної людини. Які дозволені та є в доступі та покликані розвивати особистість. Не завжди розвивають та не завжди зцілюють, правда.
Чому так? Тому що для опрацювання складних насолод, емоцій потрібні сили та якась інтелектуальна підготовка. Тому що найчастіше вони демонструють якийсь неагресивний, розслаблений світ кохання та перипетій кохання. Ну, може, епічно зображені сцени баталій, пекла, міфів - за які творці свого часу теж вигрібали від сучасників в стилі "чого ти не такий, як всі?" - а зараз вигрібають від радикальних прогресивістів та нігілістів, що це культура утиску абощо. Але не будемо відволікатися - розфокусування є одним із результатів травми, отриманої через, увага, грубу розмову з важливою людиною двадцять років тому.
До того, ще в школі, Яскр був простим задротом. Ніяких майже оцих творчих бздур, ніяких вампірів та ельфів, ви шо? Тільки вчити математику та готуватися стати інженером. Та коли тіло подорослішало та захотіло любощів, причому не просто позлягатися, а саме дуже високих, витончених, складних емоцій, виявилося, що ці складні емоції так само глибоко можуть вражати щось в підсвідомості. Тиснути на, так би мовити, нейронні сховища цінностей. В мене це було пов'язано із стосунками, але потім подібне повторювалося з "роботою мрії", "творчими планами" - і сидиш після кожного етапу розчарування прибитий та не можеш вже відчути бажання жити і робити щось далі. Не можеш почати відчувати.
Уявляю, як розкатує етап за етапом війна та вторгення людей, які думали, що можуть винести все, що вони-то "нормальні" та "міцні". І це не соромно. Не треба цього соромитися - і не треба це соромити. Людина не може знати, що її щось зламає, якщо вона це ще не пробувала. Опиратися на чужий досвід добре - якщо була така підготовка. А як не було, то й не дивно. Вчені кажуть (тм), що люди вже "психовані" переносять стрес легше, ну тобто, скоріше, саме з тривожним розладом. Частково це правда: ти припиняєш очікувати поганих подій, вони просто справджуються, і все вкладається на місце в голові. Але тривожка - не єдиний розлад. Тож люди, в яких він є (навіть якщо його не діагностувати, він все одно є) можуть почуватися гірше і гірше, до втрати працездатності.
І почнуть жартувати про акулу, щоб не пережити ще один спалах в голові, після якого вигорить ще частина когнітивних здатностей.
Я вважаю місцями неетичним та дещо антинауковим те, що з приводу української "кукухи" висловлюються публічно або інстапсихологи, або люди медійні без будь-якої пси-освіти взагалі (в тому сенсі, як правильно страждати). Якщо тільки вони не страждають особисто на якісь розлади, і не є психотерапевтами чи психіатрами, їм краще стулити пиздаки. Бо медійщики в наш час все далі стають маніпуляторами на нестійкій психічній матриці мільйонів, розгойдуючи їх то в плюс то в мінус, і мають інтерес в тому, щоб люди не могли обійтися без контенту, який то нервує, то заспокоює - і все тимчасиво. А такі гойдалки лишають в фізіології людини слід, бо фізіологія існує в реальному світі, а не на іншій планеті, і опрацьовує психіку теж вона, як вже було сказане вище. Популярні психологи (не буду узагальнювати, є й хороші спеціалісти в нас) роблять із психології якесь мумбо-юмбо, яке працює на здорових людей, в яких трохи подавлений період в житті, і треба роздуплити якісь там погані звички чи патерни.
Чому не всі психологи, терапевти та психіатри однаково корисні? Тому що, на жаль, щоб не пошкодити собі репутацію або не перепрацюватися, деякі з них просто скидають занадто важкі випадки, або - і це ще краще - звинувачують пацієнта(ку) в тому, що вони занадто хворі якісь. Так, звісно, задачею психо-наук є відділити маячню пацієнта від правди. Але тут є питання, хто саме визначає правду і як? В мене був випадок, коли я став розповідати про свої нав'язливі думки, а психіатр сказав, що це тому, що я відвернувся від Бога. В кількох інших випадках теж порадили якесь плацебо з розряду "розвантажити вагон". Ось і зараз травмованим вже людям, людям, які втратили здатність підживлювати себе естетикою, розповідають, що вони хуйові, бо жартують про акулу! Постять мемчики якісь, замість того, щоб читати поради психологів. А люди просто вже підсвідомо тягнуться до тих речей, які тримають їх тут і зараз від наступного зриву.
Я особисто падаю з одно стану в інший, втікаючи від потенційних травм в спокійні середовища, вже більше десяти років, а до того просто намагався ігнорувати, що зі мною відбувалося. Але зараз я точно відчуваю, як змінився з цим "досвідом". Змушував себе, буквально змушував "лікуватися" класичними творами, окрім медикаментозного лікування. Вони не працюють, коли вже лампочки перегоріли. Навіть якщо дуже голосно кричати на людину та розповідати їй пафосно, що вона перетворилася на дракона, розчлєновечилась і оце все - вона не почне в травматичній ситуації у відповідь слухати виключно класичні твори, споглядати виключно полотна старих майстрів, і штудіювати релігійні тексти виключно християнські. Всі ці вимоги існують виключно для тих, хто вимагає. А фокус має бути на тому, як зробити так, щоб люди, в яких крізь нервову систему, крізь мозок, щодня пробігають руйнівні короткі замикання, не замкнулися остаточно, чи не травмувалися на роки.
Колись потім, або не так часто, як на те є можливість, поступово, вони повернуться і до більш культурного відпочинку, оплачуть безвинно загиблих, теж можливо, а можливо, й ні. А зараз вони мусять бути драконами.
