Раптом комусь буде корисно для розуміння, що відбувається. Ну, з моєї точки зору.
Коли ти вважаєш, що ти нормальний, а всі навколо їбобо, то може статися так, що їбобо це ти, а навколо... ну все одно їбобо.
Словом, не можна знаходитися всередині системи координат, і намагатися її виміряти типу знадвору. А хьюман кондішн, тобто, людський стан, як кажуть на Заході про життя-буття - це проживання світу крізь тіні на поверхні ока. Емоції навколо, реакції на них всередині. Внутрішні емоції - прорив назовні.
Поступово точка "норми" зміщується, і ти забуваєш, що вчора норма була іншою. Завжди є якесь обґрунтування для норми сьогоденної, для вчинків згідно неї. Обґрунтування, чому всі інші - то чорти та лайна сорти, а в тебе все як треба.
І так - кожна окрема людина. Бо ми окремі в своїх емоціях. Піднятися над свідомістю до колективної неоднорідної свідомості поки що, наскільки мені відомо, неможливо. Можливо лише навішати згори приватну думку як колективне несвідоме, підкорити маси одній пульсуючій траєкторії руху. Наприклад, через телебачення, радіо, соцмережі. Знайти найвразливіші точки емоційних суб-станів та впливати на весь стан людини. Збивати окремішності в отари та змушувати отари буцатися. Бо отара складається з одиниць, кожна з яких боїться за себе.
Так от, до чого тут психопатія? Коли мені вперше зірвало нерви, дуже-дуже давно, я зміг стати на крок вбік від "себе" і почав себе аналізувати краще. Потім ще зрив, ще крок. Так багато разів. Зараз мені важко увійти в контакт із емоціями, я дивлюся на себе наче примара на тіло, з якого вийшла. Але це дозволяє не бігати за більшістю інфоприводів та битися за них так, наче це все моє життя. Невелика втіха, зважаючи на основну негативну частину психопатії, та ми зараз не про мене.
Ми про те, що людину можна спробувати вивести із стану розгойданості та зриву, коли вона починає чіплятися за якісь свої внутрішні цінності та агресувати на все інше. А можна тиском поглибити цей стан аж до спалахів в мозку, психосоматичної реакції та перетворення нормальної здорової людини на органічно хвору.
Добре, додам про себе трохи: зі мною подібне робили системно. Завжди траплялися якісь люди, яким хотілося натиснути і подивитися як "психу зірве дах", а потім тицяти пальцями і сміятися.
Зараз я бачу масштабування цього процесу до мільйонів. Всі водночас виступають нестабільними - і садистами, які тицяють в болюче, щоб інша людина зірвалася першою, і тоді можна кидатися, пиздити, відбирати саме право називатися людиною, вивищувати себе, не думати про те, що вже самі на межі.
Перший крок для виходу з цього: зупинитися, поглянути на себе зі сторони, подумати "а що як я трішки їбобо?" Не порівнювати з іншими, нормальні вони чи ні. Просто визнати, що є фактор нестабільності, на який можна тиснути і гойдати.
Далі спробувати цей фактор пропрацювати: з чого він складається, кому вигідно тиснути, чому вони це роблять (спойлер: в основному це кепчуки та вигідно це кепчукам).
Далі: відкинути надуманих "ворогів" та зосередитися на справжніх. Наприклад: вже похую, чесно, хто за кого голосував на всіх президентських виборах. Ми є в точці "зараз", і "протилежний табір" так само страждає. Може, було б краще, може, було б гірше, може, було б так само - ми цього вже не дізнаємося. Просто відпускаємо пошук ворогів в політичних партіях. Можливо, там є прям відверті шкідники, ну ви поняли, це про НЕЇ. Але якщо навколо тебе самі лиш вражини, то це вже симптоми паранойї.
Таким само чином відпускаємо страх перед іншими політичними фракціями, вподобаннями, сексуальними орієнтаціями, кольорами шкіри, волосся, залупи, не знаю, взуття. Це все не суттєво, це тригери.
Суттєво - це страх бути зачмореним і бажання чморити першим. Сума цих двох компонент приведе нас до пиздецю.
І не треба мені зараз про демократію та плюралізм думок. Це не думки, це емоційні вихлюпи. Думка є контрольованою та зваженою. А коли несе - це вже не думка.
Пасіонарність? Я вважаю, що цим словом трохи зловживають, щоб прикрити якраз небажання працювати з характером. Я пасіонарій - а ви підараси. Серйозно? А давайте будемо інлетектуаріями трохи. Інтелект каже лише одне: згуртуватися. Так, бляха, і з тими чортами і підарасами теж. І вони мусять зробити те ж саме. Ну і там вже разом дати пиздов тим, хто відстає в гуртуванні і думає собі щось примутить під шумок та пропетлять між крапельками.
Але - перед соцальним та політичним здоров'ям йде ментальне. Без усвідомленої та окресленої менталки не буде нормального соціуму та політикуму. Бо самоназвані нормальним їбобошки голосуватимуть за собі подібних. Перелякані латентні зрадники зрадять. Шалені пасіонарії, на жаль, згорять у вогні відповідальності, чекаючи підтримки за спиною, а отримають в неї ніж, зліплений із засохлого гівна.
Соррі за сумбур, я не справжній психолог, а от психопат, на жаль, справжній.
Не дойобуйте одне одного, basta.
