Артур прокинувся, коли уже стемніло. Вийшов до багаття. Біля вогню сидів Фанат і його напарник на варту — Саня Корч. Фанат простягнув йому потертий обріз двостволки і дві пачки набоїв.
Артур відкрив обріз, заглянув у ствол, зарядив шротом.
— Де наш пост?
Фанат показав на кінець вулиці, поряд із хатою Глорії.
— Станете там, на вході до табору. Якщо будуть приходити одинаки — перевірити по КПК репутацію, і якщо норм — пропустити й направити до мене. Якихось інших організмів не повинно бути. Живність відстрілювати тільки в разі явного нападу. Плоті можуть ходити за десять метрів і не проявляти агресії. Далі — малоймовірно, але можлива поява військових. По них вогонь відкривати забороняю категорично. Якщо порушите цю заборону — спецназ зачистить табір, і шансів у нас не буде. При якихось неясних особах поблизу — зв'язок по рації. Зміна о 7-й ранку. Питання?
Корч перевірив обріз, встав і очікувально дивився на Артура. Це була його не перша нічна варта, він все вже знав. Артур зрозумів це з його погляду, тому вирішив питань не ставити. Ніч довга, встигне розпитати.
Артур похитав головою. Фанат показав їм на пост. Першу годину стояли мовчки. Було тихо, повний місяць яскраво освітлював місцевість. Потім Корч рукою підізвав його до себе.
— Дивись, — показав пальцем вздовж дороги. Там, метрах у 20, виднівся здоровенний кіт.
— Це що, кіт? Він що, на комбікормі? Чи на стероїдах? Чого такий здоровенний?
— Це не просто кіт, Арт. Це кіт-баюн. Може приспати на короткій відстані. Більш старі особини ще й глюки можуть наслати.
Артур прифігів від почутого. Місцева фауна дивувала все більше.
— Що нам робити? — спитав Артур.
— Нічого. Він не підходить — і добре. Почуєш муркотіння — стріляй не думаючи.
Артур кивнув. Кіт пішов в інший бік. За хвилину він зник за пагорбом.
— Ти довго в Зоні, Корч? — спитав Артур.
— Майже рік. Далі Смітника не був. Ходили в рейд, двох товаришів втратили. Тепер тут, на хазяйстві. Рідко по околицях ходжу, дрібноту збираю. Чи Сидору посилки ношу. Не хочу пригод, надивився.
— Як втратили? В аномалії?
— Ні, зустрілися з бандитами. Ті хотіли хабар забрати, ми були проти. Почалася перестрілка, ми одного з них поранили. А у нас — два «мінус».
— Як так вийшло? Не думаю, що підготовка якась у них є.
— Якась є, там теж різні персонажі бувають. Більшість — братки з 90-х, а є і колишні спецназівці, які вміють воювати. Плюс у нас пістолети і обрізи, у них і ПП є, і «ксюхи». Таке враження, що у них постачання накатане.
Артур задумався. Інформація була цікава. Можна було розжитися нормальною зброєю при такій зустрічі. А можна і кулею в голові. Тут як карта ляже.
Артур ще мало знав про Зону, тому вирішив трохи розпитати.
— Яка ще тут живність водиться?
Корч потер щоку:
— На Кордоні й Смітнику в основному собаки, коти, кабани, плоті і тушкани. Рідше — псевдособаки.
— Це ще що таке? — спитав Артур.
— Мутований пес, який здатен створювати фантомні копії себе. Ходять по одному, на щастя, в зграї не збираються. Убити доволі важко, бо атакує фантомами, справжня собака зрідка підбігає. Фантоми фізичної шкоди не приносять, але мізки виносять добряче. Зустрінеш — зрозумієш.
— Ну, більш-менш ясно. Кабана бачив, кота бачив, сліпого пса бачив. Що за плоті і тушкани? За плотей і Фанат згадував, тільки розпитувати ніколи було.
— Плоті — це змутована свиня. Замість копит має довгий пазур. Старі особини можуть імітувати людську мову. Ходять, як правило, по дві-три особини. Самі рідко атакують. Після заряду шроту в харю дохнуть. Тушкани — змутовані гризуни. Мале, слабе. Чоботом роздавити можна. Але вони мають довгі і дуже гострі ікла і бігають величезними зграями. Натрапиш — лізь на що повище, бо розірвуть на шматки, прогризуть будь-яку броню. По них треба лупити шротом з середньої відстані, щоб розліталося по максимуму. Про більш страшну живність розпитаєш у мисливців на північ від Кордону. Я сам не бачив, тому розповідати не буду.
— Я, коли був з Фанатом, кабана пристрелив. Він порадив з кабана зрізати копита, шлунок і нирки. А що з решти можна брати?
— Шлунок і нирки — товар специфічний, таке бере тільки Глорія. Тому органи вирізай, коли замовлення є. Копита беруть всі торговці. Від собак — хвости, від плотей — очі. І це доволі рідкісний товар, бо після дробовика в голову очей, як правило, нема. У тушканів — голови, якщо цілі. Від котів теж хвости.
— Як тут живуть новачки? У сенсі, треба на їжу заробити, на снарягу, патрони, медицину.
— Та як? По дрібних дорученнях ганяють. Дрібноту відстрілюють. Посилки носять. Платять копійки, але на хліб і консерви вистачає.
— А звідки тут продукти беруться? БК? Ліки?
— Чесно, без поняття. У торговців свої канали. А потім, хто відчуває себе вже бувалим — йде на північ. І не повертається.
— А що там на півночі?
— Зона. Те саме, що і тут, тільки страшніше.
— А артефакти почому продають?
— Система складна. Є кілька категорій. Простенькі, типу «Медузи», «Вогняної кулі», «Душі», торговці беруть по дві-три тисячі за штуку. Більш рідкісні, такі як «Око», «Нічна зірка», «Мамині буси» — по 5–7 тисяч. Є ще складніші утворення, але я їх не бачив, тому не скажу. Вчені, якщо що, купляють це все — маю на увазі артефакти і частини тіл мутантів — у два-три рази дорожче, ніж торговці.
Корч замовк і показав вздовж дороги. В сторону залізничного моста йшли три особи. Артур глянув у КПК — позначки були червоні.
— Вояки.
— Що нам робити? — спитав Артур.
— Не смикатися. Фанат як казав? Військових не чіпати.
Вояки пройшли далі. Все було спокійно.
Артур поринув у свої думки. В принципі, він був згоден з пропозицією, але потребував уточнення кількох нюансів. Сподівався після нічної варти ще раз переговорити з Вовком.
Світало. Ніч минула спокійно. До зміни лишалося півтори години.
Після зміни Артур пішов до багаття. Віддав Фанату рацію. Поставив консерву біля вогню. Треба було поїсти. Артур звернувся до Фаната:
— Вовк підійде?
— Так, зараз буде. За годину він йде в рейд. Не буде пару днів.
Артур відкрив консерву. Коли закінчив, оцінив запас. Їжі лишалося на три дні або на п'ять при економному споживанні. Треба було починати заробляти.
Прийшов Вовк. Відкрив термос, налив чай у свою літрову чашку, всівся біля багаття.
— Вовк? Я в принципі згоден на пропозицію. Є пару нюансів, які хотів би уточнити.
— До тебе напише Замовник. З ним і уточниш. А зараз йди спи. Мені в рейд йти. Я маю побути один.
Артур мовчки пішов до свого ліжка.
Поспав, може, години три. Дзенькнув КПК.
«Арт, це меценат, який готовий оплатити операцію. Я чув, що маєш питання. Коротко й по суті. Я слухаю».
Артур перевів дух.
«Вартість операції приблизно 30 тисяч євро. Скільки замовлень мені треба буде виконати, щоб розплатитися?»
«До ста п'ятдесяти. В залежності від складності».
«Скільки я буду винен у цифрових купонах?»
«Десь півтора мільйона».
«Через кого я можу з вами розрахуватися?»
«Через Бармена на заводі «Росток». Він буде в курсі».
«Добре, я згоден. Якщо робота не пов'язана з бандитизмом».
«Ні, в основному це збирання зразків. Рідше супровід співробітників або вантажів».
«Як я дізнаюся, що ви допомогли?»
«Дізнаєшся. Кінець зв'язку».
От і все. Вибір було зроблено. Артур сподівався, що зможе досить швидко сплатити борг і покинути Зону відчуження. Заробити способи були, треба було ще спробувати самому артефакти шукати. Тільки не було детектора.
Артур вийшов з хати, пішов до вогнища. Там сиділи троє новачків, видно, після господарських робіт.
— Привіт, мужики, — привітався Артур.
— Привіт, Арт. Падай, ми юшку з консервів варимо.
Артур дістав з рюкзака банку яловичини:
— То я в справі. — передав банку новачку.
Новачок взяв банку, відкрив і вивалив вміст у казанок. Сиділи мовчки, без задушевних розмов. Але новачок, що приготував юшку, був мастак. Юшка була справді смачною. Тим більше після сухом'ятки. Новачка звали Гриша Ковш. Коли всі закінчили трапезу, з'явилася гітара. Звуки акордів м'яко наповнили вечір приємною мелодією.
— Гришо, чому б тобі не бути кухарем табору на постійній основі? — ліниво спитав Артур. — Готувати ти шариш, видно, що тобі це подобається.
— А як це зробити? Є думки?
— А що тут думати? Покличемо Фаната, зараз обговоримо. І Глорію запросити треба. Її думка теж потрібна.
Крайній новачок відійшов від багаття. Через десять хвилин до вогнища прийшов Фанат і за ним Глорія.
— Що тут у вас? — втомлено спитав Фанат.
— Думаємо Ковша кухарем табору зробити. Прикріпити за ним трьох новачків, щоб постачанням займались. Тих, хто в таборі — хай годує, якщо вони на господарських роботах працюють. Ти, Вовк і Глорія само собою. Сидір там має кухню свою, йому, мабуть, нецікаво. А туристів — за купони.
— Ну, трьох то дофіга. Двоє, припустимо, займаються постачанням. Закупимо через Сидора продуктів на 20 осіб — скинемося, я поговорю з ним, щоб оптову ціну зробив. Ковш — кухар, двоє помічників — дрова і вода, миття посуду буде за ними. Глоріє, твоя думка?
— Ідея хороша. Треба з табору повноцінну базу робити. До Сидора піду я, хай цей старий чорт трохи ворушиться, бо крім продуктів треба польову кухню притарабанити. А він це може. І зі мною сперечатися не буде. Він мені дещо винен.
— Як скажеш, — Фанат затягнувся цигаркою, — нюанси по ходу п'єси розгребемо. Як тільки притягнуть кухню — Ковш, вибереш двох помічників і займаєшся.
Ковш почухав потилицю і відповів:
— Та не питання, тільки вибирати помічників не буду: хто сам захоче — прийде. І друге: раз на тиждень даватиму список продуктів для табору. До кого з цим?
— До мене, — відповів Фанат, — або до Вовка.
— От і добре.
Артур мовчав. Охочим на кухню він не був, тим більше було чим зайнятися.
Тим часом звечоріло. Артур пішов до хати. Треба було виспатися. Зранку він хотів трохи вивчити околиці. Тільки-но вмостився на ліжку, Артур відразу провалився в сон...
